Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "Інформтехнологія".
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23.03.2004 р. (залишено без змін постанову ВГСУ)
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у
складі:
головуючого
суддів
за участі представників
позивача - присутній,
відповідача ТОВ "Щ"- присутній,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Приватного підприємства "Д" (далі - ПП "Д") на постанову Вищого
господарського суду України від 26 листопада 2003 року у справі за
позовом ПП "Д" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Щ"
(далі - ТОВ "Щ") та Приватного підприємства "НЦ" (далі -ПП "НЦ")
про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового
приміщення, витребування майна з чужого незаконного володіння та
визнання права власності,
встановила:
З позовом до Господарського суду Полтавської області ПП "Д"
звернулось 12 березня 2003 року.
Заявлені позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до статті 48
ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, укладений 22 травня 2001 року між ПП "НЦ" і
ТОВ "Щ" договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, що
розташоване за адресою: м. Полтава (далі - договір від 22 травня
2001 року), є недійсним, позаяк не відповідає вимогам статті 4
Закону України "Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
, статтям 10, 21 Закону
України "Про підприємства в Україні" ( 887-12 ) (887-12)
, статті 225 ЦК
УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
. Позивач вважає, що спірне майно перейшло у його
власність на підставі укладеного на Українській універсальній
біржі договору купівлі-продажу від 19 лютого 2001 року за № Н-29/1
з ПП "НЦ" (далі - договір від 19 лютого 2001 року). Зазначений
договір є чинним, що підтверджено рішенням від 10 грудня 2002 року
Господарського суду Полтавської області, яким ПП "НЦ" відмовлено у
позові про визнання недійсним договору від 19 лютого 2001 року.
Зазначене рішення ні в апеляційному, ні в касаційному порядку не
оскаржувалося.
Позивач також вважає, що відповідно до статті 4 Закону України
"Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
тільки власник на свій розсуд володіє,
користується і розпоряджається належним йому майном, у тому числі
вчиняє щодо нього будь-які дії, що не суперечать закону. Зокрема
він має право використовувати майно для здійснення господарської
та іншої, не забороненої законом, діяльності, наприклад,
передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування
іншим особам.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 25 травня
2003 року в даній справі в позові відмовлено. Судове рішення
обгрунтовано тим, що рішенням Арбітражного суду Полтавської
області від 17 травня 2001 року у справі № 11/100 договір від 19
лютого 2001 року визнано недійсним. Відповідно до частини другої
статті 48 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
спірне майно в реституційному
порядку було повернуто продавцю - ПП "НЦ". Тому, останнє, як
власник майна, мало всі законні підстави продати спірне приміщення
вдруге за договором від 22 травня 2001 року.
Постановою від 29 липня 2003 року Харківський апеляційний
господарський суд зазначене судове рішення залишив без змін з тих
самих підстав.
Постановою від 26 листопада 2003 року Вищий господарський суд
України постанову Харківського апеляційного господарського суду
залишив без змін, обґрунтувавши її тими ж висновками, що і суди
першої й апеляційної інстанцій. При цьому Вищий господарський суд
України дійшов висновку, що сам по собі факт скасування в
подальшому рішення Арбітражного суду Полтавської області від 17
травня 2001 року у справі № 11/100 не є безумовною підставою для
задоволення позову у даній справі.
ПП "Д" просить постанову Вищого господарського суду України
скасувати, мотивуючи касаційну скаргу неправильним застосуванням
судом касаційної інстанції норм матеріального права та різним
застосуванням Вищим господарським судом України одного й того ж
положення закону в аналогічних справах.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників позивача і
ТОВ "Щ", розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги,
перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських
справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга не
підлягає задоволенню з таких підстав.
Місцевим та апеляційним судами встановлено, що: ПП "НЦ" набуло
право власності на спірне приміщення на підставі договору
купівлі-продажу від 31 жовтня 2000 року; зазначене приміщення 19
лютого 2001 року воно продало ПП "Д" на Українській універсальній
біржі на підставі договору купівлі-продажу № Н-29/1; 17 травня
2001 року рішенням Арбітражного суду Полтавської області у справі
№ 11/100 вказаний договір від 19 лютого 2001 року було визнано
недійсним; відповідно до статті 115 Арбітражного процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
зазначене рішення арбітражного суду
набрало законної сили негайно після його прийняття.
Тому з 17 травня 2001 року ПП "НЦ", як власник спірного
приміщення, вправі було на власний розсуд розпорядитися цим
майном, зокрема, продати його.
Отже, договір купівлі-продажу спірного майна від 22 травня 2001
року не суперечить закону.
Відтак, Вищий господарський суд України дійшов вірного висновку
про законність та обґрунтованість постанови Харківського
апеляційного господарського суду від 29 липня 2003 року у даній
справі.
Тому оскаржена постанова Вищого господарського суду України не
підлягає скасуванню.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111-17 - 111-20
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Судова
палата у господарських справах Верховного Суду України
постановила:
Касаційну скаргу Приватного підприємства "Д" відхилити, а
постанову Вищого господарського суду України ( sp02/773-1 ) (sp02/773-1)
від 26 листопада 2003 року залишити без змін.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.