СУДОВА ПАЛАТА У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09.03.2004 Справа N 8/317Б-96
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України
у складі: <...>
за участю представників <...>
розглянувши касаційну скаргу агрофірми "Зоря" на постанову
Вищого господарського суду України від 05.11.2003 р. N 8/317Б-96,
В С Т А Н О В И Л А:
У жовтні 1996 р. товариство з обмеженою відповідальністю
"Проектно-виробниче підприємство механізації виробничого
транспорту "Мехпромтранс" звернулося в арбітражний суд Рівненської
області із заявою про порушення справи про банкрутство агрофірми
"Зоря" (далі - агрофірма "Зоря", боржник) на підставі ст. 5 Закону
"Про банкрутство" в редакції від 14.05.1992 р. N 2343-XII
( 2343-12 ) (2343-12)
. Провадження у справі порушено ухвалою арбітражного
суду Рівненської області від 31.10.1996 р.
Ухвалою арбітражного суду Рівненської області від
11-15.04.1997 р. визнано майнові вимоги кредиторів до боржника і,
зокрема, майнові вимоги державної податкової інспекції у
Рівненському районі Рівненської області (далі - ДПІ) на суму
16182202 грн. 57 коп. Як зазначено в ухвалі, ця сума визнана за
рішеннями про застосування фінансових санкцій за порушення вимог
Закону "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті"
( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
та Указу Президента України "Про регулювання
бартерних (товарообмінних) операцій у галузі зовнішньоекономічної
діяльності" ( 84/95 ) (84/95)
, у тому числі 15880287 грн. 46 коп. -
заборгованість щодо іноземного кредиту. Водночас в описовій
частині ухвали арбітражного суду Рівненської області від
02.07.1997 р. зазначено, що за ухвалою цього суду від
11-15.04.1997 р. ДПІ є кредитором із сумою майнових вимог
16182202 грн. та 15880287 грн. 46 коп. за поданням відділення
Державного казначейства у Рівненському районі.
Ухвалою арбітражного суду Рівненської області від
14.12.1998 р. визнано уточнені майнові вимоги кредиторів до
боржника. Цією ухвалою майнові вимоги ДПІ визнано на суму
16182202 грн. 57 коп. та 15880287 грн. 46 коп. заборгованості з
іноземного кредиту.
В описових частинах інших ухвал, які виносились арбітражним
судом Рівненської області під час розгляду справи, зазначалось, що
за розрахунком ДПІ заборгованість боржника станом на 11.12.1998 р.
складає 5133939 грн. 81 коп. (ухвала від 26.01.1999 р.), станом на
22.03.1999 р. - 29431369 грн. 26 коп. (ухвала від 23.03.1999 р.).
Ухвалою арбітражного суду Рівненської області від
10.01.2000 р. на підставі абз. 5 ч. 1 розділу VII Закону "Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом" ( 2343-12 ) (2343-12)
в редакції від 30.06.1999 р.
N 784-XIV ( 784-14 ) (784-14)
вирішено застосувати положення цього закону
при розгляді даної справи щодо введення мораторію на задоволення
вимог кредиторів, процедури санації боржника тощо.
Ухвалою арбітражного суду Рівненської області від
28.02.2000 р. введено процедуру санації боржника та призначено
керуючого санацією. В описовій частині цієї ухвали наведено
перелік осіб, які є кредиторами у даній справі, та зазначено суми
їх вимог, у тому числі зазначено суму вимог ДПІ 48494446 грн.
Постановою господарського суду Рівненської області від
30.08.2001 р. агрофірму "Зоря" визнано банкрутом, призначено
ліквідатора.
Ухвалою господарського суду Рівненської області від
25.03.2002 р. зобов'язано ліквідатора подати реєстр вимог
кредиторів із зазначенням черговості задоволення їх вимог.
Ухвалою господарського суду Рівненської області від
12.03.2003 р. зменшено розмір вимог ДПІ на суму 43886853 грн.
98 коп. щодо заборгованості за кредитом, наданим під гарантію
Уряду, зобов'язано ліквідатора внести зміни до реєстру вимог
кредиторів.
Суд зазначив, що заява ДПІ від 14.03.1997 р. містила грошові
вимоги до боржника на суму 301915 грн. 11 коп., яка є податковим
боргом. В уточненнях від 11.12.1997 р., 11.12.1998 р.,
22.03.1999 р. ДПІ називала суми грошових вимог 15880267 грн.
46 коп. та 23622300 грн., пені 1322849 грн., але підтверджуючих
документів не надавала; заяви з майновими вимогами до боржника в
установленому порядку не подавала. На стадії ліквідаційної
процедури суду подавались реєстри вимог кредиторів, у які включено
вимоги ДПІ в сумі 43886853 грн., пізніше 48494496 грн. 53 коп.,
розмір яких також документально не підтверджено; реєстри вимог
судом не затверджувались. Зазначені суми є не податковим боргом, а
заборгованістю боржника за кредитом, наданим під гарантію уряду.
Закон "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
уповноважує
податкові органи здійснювати заходи з погашення податкового боргу
і не регулює питання погашення кредитів, наданих за рахунок
бюджетних коштів, або позик, залучених державою чи під державні
гарантії.
Суд також зазначив, що виконання зобов'язань за кредитною
угодою від 16.12.1997 р., укладеною між Міністерством фінансів та
боржником (кредит під гарантію уряду), забезпечено договором
застави. Тому кредитор має право стягнути борг за рахунок
заставленого майна відповідно до вимог ст. 31 Закону "Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом" ( 2343-12 ) (2343-12)
.
За цих обставин суд дійшов висновку, що вимоги ДПІ, включені
в реєстр кредиторів, підлягають зменшенню на суму 43886853 грн.
98 коп.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
03-11.07.2003 р. ухвалу господарського суду Рівненської області
від 12.03.2003 р. залишено без змін.
На обгрунтування постанови апеляційний суд додатково послався
на положення ч. 2 ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів від
17.03.1993 р. N 25-93 ( 25-93 ) (25-93)
"Про надання державних гарантій
щодо іноземних кредитів, які надаються Україні відповідно до
міжнародних договорів" та п. 5 Положення про порядок залучення
іноземних кредитів та надання гарантій Кабінету Міністрів для
забезпечення зобов'язань юридичних осіб-резидентів щодо їх
погашення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від
05.05.1997 р. N 414 ( 414-97-п ) (414-97-п)
(вказане Положення втратило
чинність згідно з постановою Кабінету Міністрів України від
11.07.2001 р. N 787 ( 787-2001-п ) (787-2001-п)
. За правилами цих нормативних
актів агентські функції щодо обслуговування іноземних кредитів,
повернення яких гарантується Кабінетом Міністрів, виконували
визначені ним банки-агенти, з якими державні органи, уповноважені
Кабінетом Міністрів, за погодженням з Міністерством фінансів
укладали відповідні агентські угоди.
Суд зазначив, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів
від 26.01.1998 р. N 98 ( 98-98-п ) (98-98-п)
"Про додаткові заходи щодо
відшкодування витрат державного бюджету на виконання гарантійних
зобов'язань Кабінету Міністрів" Державному експортно-імпортному
банку України (далі - Укрексімбанк), як банку-агенту, доручалося
укласти угоду про переведення боргу за іноземним кредитом
агрофірми "Зоря" на СП "Ад-Зоря"; Міністерству фінансів України -
укласти угоду з агрофірмою "Зоря" про відшкодування до кінця
1998 р. витрат державного бюджету; Укрексімбанку - укласти
кредитну угоду з СП "Ад-Зоря". Судом установлено, що вказані
заходи виконано. 22 травня 2000 р. Укрексімбанк листом
N 16-301/278 запропонував боржнику для відшкодування витрат
державного бюджету добровільно передати предмет застави
Укрексімбанк або іншій вказаній ним особі, яку Укрексімбанк
визначить після надання агрофірмою "Зоря" згоди на добровільну
передачу предмета застави.
Постановою Вищого господарського суду від 05.11.2003 р.
N 8/317-Б-96 постанову Львівського апеляційного господарського
суду від 03-11.07.2003 р. та ухвалу господарського суду
Рівненської області від 12.03.2003 р. скасовано. Суд касаційної
інстанції зазначив, що у разі визнання судом грошових вимог
кредитора розмір цих вимог не може змінюватись, окрім випадків
перегляду судового рішення в апеляційному або касаційному порядку
чи за нововиявленими обставинами. Постанова мотивована тим, що
зменшення суми грошових вимог ДПІ після їх визнання судом у справі
про банкрутство не передбачено Законом "Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"
( 2343-12 ) (2343-12)
та порушує майнові права кредитора.
5 лютого 2004 року колегією суддів Верховного Суду України за
касаційною скаргою агрофірми "Зоря" порушено провадження з
перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського
суду від 05.11.2003 р. N 8/317-Б-96. У касаційній скарзі ставиться
питання про скасування оскарженої постанови з мотивів порушення
положень статей 8, 92 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
,
неправильного застосування норм матеріального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників
сторін, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши
матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного
Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню на
таких підставах.
Скасовуючи ухвалу господарського суду Рівненської області від
12.03.2003 р. та постанову Львівського апеляційного господарського
суду від 03-11.07.2003 р. у даній справі, Вищий господарський суд
мотивував оскаржену постанову тим, що визнані судом грошові вимоги
кредитора не можуть бути змінені, окрім випадків перегляду
відповідних судових рішень в апеляційному та касаційному порядку
чи за нововиявленими обставинами.
Проте із зазначеними мотивами оскарженої постанови погодитись
не можна, оскільки їх наведено без врахування конкретних обставин,
з яких виходили суди першої й апеляційної інстанцій.
До винесення ухвали арбітражного суду Рівненської області від
10.01.2000 р. про застосування при розгляді даної справи положень
Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання
його банкрутом" в редакції від 30.06.1999 р. N 784-XIV ( 784-14 ) (784-14)
провадження у справі, зокрема на стадії визнання майнових вимог
кредиторів до боржника, здійснювалось за правилами Закону "Про
банкрутство" в редакції від 14.05.1992 р. N 2343-XII ( 2343-12 ) (2343-12)
.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 цього Закону кредиторами визнавались
громадяни або юридичні особи, які мали підтверджені належними
документами майнові вимоги до боржника, крім кредиторів, майнові
вимоги яких повністю забезпечені заставою. Згідно зі ст. 10 цього
Закону письмові заяви кредиторів з майновими вимогами до боржника,
а також документи, що їх підтверджують, розглядалися судом, який
за результатами розгляду цих вимог своєю ухвалою визнавав їх чи
відхиляв.
Як зазначено в ухвалі господарського суду Рівненської області
від 12.03.2003 р., у процесі розгляду даної справи ДПІ подавала до
суду декілька заяв, у яких вказувались різні суми майнових вимог,
не підтверджені належними документами. Матеріали справи свідчать
про те, що сума вимог 43886853 грн. 98 коп. - заборгованість по
іноземному кредиту, яка включена ліквідатором до реєстру вимог
кредиторів, в установленому законом порядку судом не визнавалась;
реєстр вимог кредиторів судом не затверджувався.
За таких обставин мотиви оскарженої постанови Вищого
господарського суду не відповідають дійсності, а відтак, ця
постанова не містить законних підстав для скасування судових
рішень у даній справі. Немає й інших підстав для скасування
постанови Львівського апеляційного господарського суду від
03-11.07.2003 р., який погодився з висновками суду першої
інстанції.
Зокрема, суди першої й апеляційної інстанцій обгрунтовано
взяли до уваги, що у зв'язку із заборгованістю агрофірми "Зоря"
перед державним бюджетом у сумі 11700000 німецьких марок, що
утворилася станом на 01.07.1997 р. внаслідок виконання Кабінетом
Міністрів гарантійних зобов'язань по іноземному кредиту,
16 грудня 1997 р. між Міністерством фінансів та
агрофірмою "Зоря" укладено кредитну угоду, зобов'язання за якою
забезпечено заставою цінних паперів на підставі договору від
04.02.1998 р., укладеного між банком Укрексімбанк та агрофірмою
"Зоря".
Враховуючи викладене, оскаржена постанова підлягає
скасуванню, а скасована нею законна й обгрунтована постанова суду
апеляційної інстанції - залишенню в силі.
Керуючись статтями 111-17 - 111-20 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Судова палата у
господарських справах Верховного Суду України
П О С Т А Н О В И Л А:
Касаційну скаргу агрофірми "Зоря" задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від
05.11.2003 р. N 8/317Б-96 скасувати, а постанову Львівського
апеляційного господарського суду від 03-11.07.2003 р. залишити в
силі.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.