СУДОВА ПАЛАТА У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
09.03.2004
(Витяг)
У жовтні 1996 р. товариство з обмеженою відповідальністю
"Проектно-виробниче підприємство механізації виробничого
транспорту "Мехпромтранс" (далі - ТОВ) звернулося в Арбітражний
суд Рівненської області із заявою про порушення справи
про банкрутство колективного сільськогосподарського підприємства
агрофірми "Зоря"
(далі - КСП, боржник) на підставі ст. 5 Закону
від 14 травня 1992 р. N 2343-XII ( 2343-12 ) (2343-12)
"Про банкрутство"
(далі - Закон N 2343-XII; з 1 січня 2000 р. чинний в редакції
Закону від 30 червня 1999 р. N 784-XIV ( 784-14 ) (784-14)
, яким також
змінено його назву на: "Про відновлення платоспроможності боржника
або визнання його банкрутом"; далі - Закон N 784-XIV).
Провадження у справі арбітражний суд порушив ухвалою від
31 жовтня 1996 р. Цей же суд ухвалою від 11-15 квітня 1997 р.
визнав майнові вимоги кредиторів до боржника, зокрема, Державної
податкової інспекції у Рівненському районі Рівненської області
(далі - ДПІ) у сумі 16 млн. 182 тис. 202 грн. Як зазначено в
ухвалі, ця сума визнана згідно з рішеннями про застосування
фінансових санкцій у зв'язку з порушеннями вимог Закону від
23 вересня 1994 р. N 185/94-ВР ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
"Про порядок
здійснення розрахунків в іноземній валюті" та Указу Президента
України від 27 січня 1995 р. N 84/95 ( 84/95 ) (84/95)
"Про регулювання
бартерних (товарообмінних) операцій у галузі зовнішньоекономічної
діяльності", у тому числі 15 млн. 880 тис. 287 грн. -
заборгованість за іноземним кредитом, наданим під гарантію Уряду
України. Водночас в описовій частині ухвали Арбітражного суду
Рівненської області від 2 липня 1997 р. зазначено, що його ухвалою
від 11-15 квітня того ж року за поданням відділення Державного
казначейства України в Рівненському районі визнано ДПІ, кредитором
із сумою майнових вимог 16 млн. 182 тис. 202 грн. та 15 млн.
880 тис. 287 грн.
Арбітражний суд Рівненської області ухвалою від 14 грудня
1998 р. визнав уточнені майнові вимоги кредиторів до боржника,
зокрема ДПІ, - у сумі 16 млн. 182 тис. 202 грн. та 15 млн.
880 тис. 287 грн. заборгованості за іноземним кредитом.
В описових частинах інших ухвал, які Арбітражний суд
Рівненської області постановив під час розгляду справи,
зазначалося, що згідно із розрахунками ДПІ заборгованість боржника
станом на 11 грудня 1998 р. становила 5 млн. 133 тис. 939 грн.
(ухвала від 26 січня 1999 р.), станом на 22 березня 1999 р. -
29 млн. 431 тис. 369 грн. (ухвала від 23 березня 1999 р.).
Арбітражний суд Рівненської області ухвалою від 10 січня
2000 р. на підставі абзацу 5 ч. 1 розд. VII "Прикінцеві положення"
Закону N 784-XIV ( 784-14 ) (784-14)
вирішив застосувати при розгляді цієї
справи положення зазначеного Закону щодо запровадження мораторію
на задоволення вимог кредиторів, процедури санації боржника тощо.
Арбітражний суд Рівненської області ухвалою від 28 лютого
2000 р. запровадив процедуру санації боржника та призначив
керуючого санацією. В описовій частині цієї ухвали наведено
перелік осіб, які є кредиторами у справі, та зазначено суми їхніх
вимог, у тому числі ДПІ - 48 млн. 494 тис. 446 грн.
Господарський суд Рівненської області постановою від
30 серпня 2001 р. визнав КСП банкрутом і призначив ліквідатора, а
ухвалою від 25 березня 2002 р. зобов'язав останнього подати реєстр
вимог кредиторів із зазначенням черговості задоволення їхніх
вимог. Цей же суд ухвалою від 12 березня 2003 р. зменшив розмір
вимог ДПІ до 43 млн. 886 тис. 853 грн. щодо заборгованості за
іноземним кредитом, наданим під гарантію Уряду, а також зобов'язав
ліквідатора внести зміни до реєстру вимог кредиторів.
При цьому суд зазначив, що в заяві ДПІ від 14 березня 1997 р.
йшлося про грошову вимогу до боржника в сумі 301 тис. 915 грн.,
яка є податковим боргом. В уточненнях від 11 грудня 1997 р.,
11 грудня 1998 р. та 22 березня 1999 р. ДПІ називала суми грошових
вимог 15 млн. 880 тис. 267 грн. і 23 млн. 622 тис. 300 грн.,
пені - 1 млн. 322 тис. 849 грн., але документів на їх
підтвердження не надавала; заяви про майнові вимоги до боржника в
установленому порядку не подавала. На етапі ліквідації суду були
надані реєстри вимог кредиторів, у які внесено вимоги ДПІ в сумі
43 млн. 886 тис. 853 грн., пізніше - 48 млн. 494 тис. 496 грн.,
розмір яких також документально не підтверджено; ці реєстри суд не
затверджував. Зазначені суми є не податковим боргом, а
заборгованістю боржника за кредитом, наданим під гарантію Уряду.
Законом України від 21 грудня 2000 р. N 2181-III ( 2181-14 ) (2181-14)
"Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами" податкові органи уповноважено
здійснювати заходи з погашення податкового боргу і не врегульовано
питання щодо погашення кредитів, наданих за рахунок бюджетних
коштів або позик, залучених державою чи під державні гарантії.
Суд також зазначив, що виконання зобов'язань за кредитною
угодою від 16 грудня 1997 р., укладеною між Міністерством фінансів
України (далі - Мінфін) та боржником (кредит під гарантію Уряду),
забезпечено договором застави. Тому кредитор має право стягнути
борг за рахунок заставленого майна відповідно до вимог ст. 31
Закону N 784-XIV ( 784-14 ) (784-14)
.
За цих обставин суд дійшов висновку, що вимоги ДПІ, внесені в
реєстр кредиторів, підлягають зменшенню до суми 43 млн. 886 тис.
853 грн.
Львівський апеляційний господарський суд постановою від
3-11 липня 2003 р. ухвалу Господарського суду Рівненської області
від 12 березня 2003 р. залишив без зміни. На обґрунтування
постанови суд додатково послався на положення ч. 2 ст. 1 Декрету
Кабінету Міністрів від 17 березня 1993 р. N 25-93 ( 25-93 ) (25-93)
"Про
надання державних гарантій щодо іноземних кредитів, які надаються
Україні відповідно до міжнародних договорів" та п. 5 Положення про
порядок залучення іноземних кредитів та надання гарантій Кабінету
Міністрів України для забезпечення зобов'язань юридичних
осіб-резидентів щодо їх погашення (затверджене постановою Кабінету
Міністрів України від 5 травня 1997 р. N 414 ( 414-97-п ) (414-97-п)
;
втратило чинність згідно з постановою Кабінету Міністрів України
від 11 липня 2001 р. N 787 ( 787-2001-п ) (787-2001-п)
, але було чинне на час
виникнення спірних справовідносин). За правилами цих нормативних
актів агентські функції щодо обслуговування іноземних кредитів,
повернення яких гарантується Кабінетом Міністрів України,
виконували визначені ним банки-агенти, з якими державні органи,
уповноважені Кабінетом Міністрів України, за погодженням з
Мінфіном укладали відповідні агентські угоди.
Суд зазначив, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів
України від 26 січня 1998 р. N 98 ( 98-98-п ) (98-98-п)
"Про додаткові
заходи щодо відшкодування витрат державного бюджету на виконання
гарантійних зобов'язань Кабінету Міністрів" Державному
експортно-імпортному банку України (далі - Банк) як банку-агенту
доручалося укласти угоду про переведення боргу за іноземним
кредитом КСП на СП "АД-Зоря" (далі - СП); Мінфіну - укласти угоду
з КСП про відшкодування до кінця 1998 р. витрат державного
бюджету; Банку - укласти кредитну угоду із СП. Суд установив, що
зазначені заходи виконано. Банк листом від 22 травня 2000 р.
запропонував боржнику для відшкодування витрат державного бюджету
добровільно передати предмет застави "Укрексімбанку" або іншій
вказаній ним особі, яку Банк визначить після надання КСП згоди на
добровільну передачу предмета застави.
Вищий господарський суд України постановою від 5 листопада
2003 р. постанову Львівського апеляційного господарського суду від
3-11 липня 2003 р. та ухвалу Господарського суду Рівненської
області від 12 березня 2003 р. скасував. Суд касаційної інстанції
зазначив, що в разі визнання судом грошових вимог кредитора розмір
цих вимог не може змінюватися, окрім випадків перегляду судового
рішення в апеляційному або касаційному порядку чи за
нововиявленими обставинами. Постанова вмотивована тим, що
зменшення суми грошових вимог ДПІ після їх визнання судом у справі
про банкрутство не передбачене Законом N 784-XIV ( 784-14 ) (784-14)
та
порушує майнові права кредитора.
5 лютого 2004 р. колегія суддів Верховного Суду України за
касаційною скаргою КСП порушила провадження з перегляду у
касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України
від 5 листопада 2003 р. У касаційній скарзі порушено питання про
скасування оскарженої постанови з мотивів порушення положень
статей 8, 92 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, неправильного
застосування норм матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін,
розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали
справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду
України вирішила, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких
підстав.
Скасовуючи ухвалу Господарського суду Рівненської області від
12 березня 2003 р. та постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 3-11 липня 2003 р. у розглядуваній справі,
Вищий господарський суд України вмотивував оскаржену постанову
тим, що визнані судом грошові вимоги кредитора не можуть бути
змінені, крім випадків перегляду відповідних судових рішень в
апеляційному, касаційному порядку чи за нововиявленими
обставинами.
Проте із зазначеними мотивами оскарженої постанови погодитися
не можна, оскільки їх наведено без урахування конкретних обставин,
які брали до уваги суди першої та апеляційної інстанцій.
До постановлення ухвали Арбітражного суду Рівненської області
від 10 січня 2000 р. про застосування при розгляді цієї справи
положень Закону N 784-XIV ( 784-14 ) (784-14)
провадження у справі, зокрема
на стадії визнання майнових вимог кредиторів до боржника,
здійснювалося за правилами Закону N 2343-XII ( 2343-12 ) (2343-12)
.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 цього Закону кредиторами визнавалися
громадяни або з юридичні особи, які мали підтверджені належними
документами майнові вимоги до боржника, крім кредиторів, майнові
вимоги яких повністю забезпечені заставою. Відповідно до ст. 10
зазначеного Закону письмові заяви кредиторів з майновими вимогами
до боржника, а також документи, що їх підтверджують, розглядалися
судом, який за результатами розгляду цих вимог своєю ухвалою
визнавав їх чи відхиляв.
Як зазначено в ухвалі Господарського суду Рівненської області
від 12 березня 2003 р., у процесі розгляду цієї справи ДПІ
подавала до суду декілька заяв, у яких вказувалися різні суми
майнових вимог, що не підтверджені належними документами.
Матеріали справи свідчать про те, що сума вимог 43 млн. 886 тис.
853 грн. - заборгованість за іноземним кредитом, яка включена
ліквідатором до реєстру вимог кредиторів, в установленому законом
порядку судом не визнавалася; реєстр вимог кредиторів судом не
затверджувався.
За таких обставин мотиви оскарженої постанови Вищого
господарського суду України не відповідають дійсності, а тому ця
постанова не містить законних підстав для скасування судових
рішень у розглядуваній справі. Немає й інших підстав для
скасування постанови Львівського апеляційного господарського суду
від 3-11 липня 2003 р., який погодився з висновками суду першої
інстанції. Зокрема, суди першої й апеляційної інстанцій
обґрунтовано взяли до уваги, що у зв'язку із заборгованістю КСП
перед державним бюджетом у сумі 11 млн. 700 тис. німецьких марок,
що виникла станом на 1 липня 1997 р. внаслідок виконання Кабінетом
Міністрів України гарантійних зобов'язань за іноземним кредитом,
16 грудня 1997 р. між Мінфіном та КСП укладено кредитну угоду,
зобов'язання за якою забезпечено заставою цінних паперів на
підставі договору від 4 лютого 1998 р., укладеного між Банком та
КСП.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 111-17 - 111-20
ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
, Судова палата у господарських справах Верховного
Суду України касаційну скаргу КСП задовольнила, постанову Вищого
господарського суду України від 5 листопада 2003 р. скасувала,
постанову Львівського апеляційного господарського суду від
3-11 липня 2003 р. залишила в силі.