ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02.03.2004 Справа N 2/224-24/57
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України
у складі: <...>
за участі представника: <...>
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Приватного підприємства
"Мацишин" (далі - Підприємство) на постанову Вищого
господарського суду України від 14 жовтня 2003 р. у справі за
позовом Підприємства до Західної регіональної митниці (далі -
Митниця) про визнання недійсним талону відмови у пропуску на митну
територію України чи митному оформленні товарів та інших предметів
за N 20006/3/002 від 4 березня 2003 р. та зобов'язання вчинити
певні дії, В С Т А Н О В И Л А:
З позовом до господарського суду Львівської області
Підприємство звернулось 13 березня 2003 року.
Заявлені позовні вимоги мотивовані тим, що Митниця
неправомірно відмовила Підприємству у митному оформленні ввезеного
на митну територію України обладнання на підставі недотримання
останнім вимог, встановлених для видачі податкового векселя на
суму податку на додану вартість. При цьому Підприємство посилалося
на п. 4 Порядку випуску, обігу та погашення векселів, які
видаються на суму податку на додану вартість при ввезенні
(пересиланні) товарів на митну територію України, затвердженого
постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 1997 р. N 1104
( 1104-97-п ) (1104-97-п)
(далі - Порядок, постанова КМУ N 1104) та постанову
Вищого господарського суду України від 10 вересня 2002 р., якою
визнано недійсним п. 9 постанови Кабінету Міністрів України від
10 січня 2002 р. N 21 ( 21-2002-п ) (21-2002-п)
"Про заходи щодо забезпечення
виконання Державного бюджету України у 1 кварталі 2002 р." (далі -
постанова КМУ N 21), яким було доповнено п. 4 Порядку додатковими
умовами для видачі податкового векселя.
Митниця позов не визнала, мотивуючи свої заперечення тим, що
Підприємством були порушенні вимоги Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та пунктів 4 та 7 Порядку
( 1104-97-п ) (1104-97-п)
, зокрема: воно не надало належну довідку ДПА про
стан бюджетного відшкодування з податку на додану вартість;
позивач надав два векселі для сплати податку на додану вартість,
замість одного; п. 9 постанови КМУ N 21 чинний ( 21-2002-п ) (21-2002-п)
.
Рішенням господарського суду Львівської області від
1-17 квітня 2003 р. позов задоволено частково: визнано недійсним
талон відмови за N 20006/3/002 від 4 березня 2003 р., а в решті
позову провадження у справі припинено на підставі п. 4 ст. 80
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Судове рішення обґрунтовано тим, що при наданні податкового
векселя органам митного контролю Підприємство не повинно було
надавати доказів того, що воно має право на відшкодування податку
на додану вартість з бюджету, оскільки такої вимоги не містить ні
Закон України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
,
ні Порядок, позаяк рішенням господарського суду міста Києва від
22 березня 2002 р. у справі N 25/144, залишеним без змін
постановою Вищого господарського суду України від
10 вересня 2002 р., п. 9 постанови КМУ N 21 ( 21-2002-п ) (21-2002-п)
визнано
недійсним. Суд відхилив посилання Митниці на п. 7 Порядку
( 1104-97-п ) (1104-97-п)
, дійшовши висновку про те, що в цьому пункті йдеться
не про кількість векселів, а про суму податкового зобов'язання, на
яку складений податковий вексель (векселі), і що вона не повинна
бути меншою від нарахованої суми податку на додану вартість за
однією митною декларацією.
Постановою від 9-19 червня 2003 р. Львівський апеляційний
господарський суд зазначене судове рішення залишив без змін на тих
самих підставах.
Вищий господарський суд України постановою від
14 жовтня 2003 р. вказані судові рішення першої та апеляційної
інстанцій скасував, а в позові відмовив. Постанова обґрунтована
тим, що: Підприємство не мало право видавати податковий вексель,
позаяк воно не відповідало вимогам п. 4 Порядку (із змінами
внесеними постановою КМУ N 21 ( 21-2002-п ) (21-2002-п)
; судами неправильно
застосовано ч. 2 п. 7 Порядку, оскільки згідно з нею Підприємство
не мало права складати більш ніж один податковий вексель;
приймаючи постанову N 1104 ( 1104-97-п ) (1104-97-п)
та зміни до неї,
Кабінет Міністрів України діяв в межах наданих йому повноважень,
закріплених в ст. 116 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
та
в ст. 9 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність"
( 959-12 ) (959-12)
.
Підприємство просить постанову Вищого господарського суду
України скасувати, мотивуючи касаційну скаргу невідповідністю
оскарженої постанови рішенням Верховного Суду України з питань
застосування норм матеріального права та різним застосуванням
Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону
в аналогічних справах.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представника
позивача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги,
перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських
справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга
підлягає задоволенню на таких підставах.
Відповідно до п. 11.5. ст. 11 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
платники податку при ввезенні
(пересиланні) товарів на митну територію України мають право за
власним бажанням надавати органам митного контролю простий вексель
на суму податкового зобов'язання (податковий вексель). Цим пунктом
також передбачено, що порядок випуску, обігу і погашення
податкових векселів встановлюється Кабінетом Міністрів України. На
виконання зазначеного положення такий Порядок затверджено
постановою КМУ N 1104 ( 1104-97-п ) (1104-97-п)
.
Пунктом 4 Порядку ( 1104-97-п ) (1104-97-п)
встановлено низку вимог, за
умови виконання яких може бути видано податковий вексель на суму
податку на додану вартість при ввезенні (пересиланні) товарів на
митну територію України.
Господарський суд першої інстанції та апеляційний суд
встановили, і це вбачається з матеріалів справи, що при ввезенні
на митну територію України обладнання і видачі податкових векселів
позивач дотримався вимог, встановлених п. 4 Порядку ( 1104-97-п ) (1104-97-п)
в первинній його редакції.
Пунктом 9 постанови КМУ N 21 ( 21-2002-п ) (21-2002-п)
п. 4 Порядку
( 1104-97-п ) (1104-97-п)
було доповнено додатковими вимогами щодо видачі
зазначеного податкового векселя.
Постановою Вищого господарського суду України від
10 вересня 2002 р. у справі N 25/144 залишено в силі рішення
господарського суду міста Києва від 22 березня 2002 р., яким п. 9
постанови КМУ N 21 ( 21-2002-п ) (21-2002-п)
визнано недійсним. Ухвалою
Верховного Суду України від 28 листопада 2002 р. відмовлено у
порушенні касаційного провадження за касаційною скаргою Кабінету
Міністрів України на постанову Вищого господарського суду України
від 10 вересня 2002 року.
Скасовуючи рішення і постанову судів першої й апеляційної
інстанцій та відмовляючи в позові. Вищий господарський суд України
помилково застосував до даних спірних відносин п. 9 постанови КМУ
N 21 ( 21-2002-п ) (21-2002-п)
, який в судовому порядку визнано недійсним.
Окрім того, він неправильно витлумачив п. 7 Порядку ( 1104-97-п ) (1104-97-п)
,
оскільки з його змісту не вбачається, що на суму податку на додану
вартість при ввезенні (пересиланні) товарів на митну територію
України повинен видаватися платником податку лише один вексель.
Відтак, оскаржена постанова Вищого господарського суду
України є незаконною та необгрунтованою і тому підлягає
скасуванню, а законна й обґрунтована постанова апеляційного суду -
залишенню в силі.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111-17 - 111-20
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України
П О С Т А Н О В И Л А:
Касаційну скаргу Приватного підприємства "Мацишин"
задовольнити, постанову Вищого господарського суду України від
14 жовтня 2003 р. скасувати, а постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 9-19 червня 2003 р. залишити в силі.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.