СУДОВА ПАЛАТА У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
02.03.2004
(Витяг)
У березні 2003 р. до господарського суду Львівської області з
позовом до Західної регіональної митниці (далі - Митниця)
звернулося ПП "Мацишин" (далі - ПП) про визнання недійсним талону
відмови у пропуску на митну територію України чи митному
оформленні товарів та інших предметів від 4 березня 2003 р. та
проханням зобов'язати відповідача вчинити певні дії. Позовні
вимоги мотивовані тим, що Митниця неправомірно відмовила ПП у
митному оформленні ввезеного на митну територію України обладнання
з підстав недотримання останнім вимог, встановлених для видачі
податкового векселя на суму податку на додану вартість. При цьому
ПП послалося на п. 4 Порядку випуску, обігу та погашення векселів,
які видаються на суму податку на додану вартість при ввезенні
(пересиланні) товарів на митну територію України (затверджений
постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 1997 р.
N 1104 ( 1104-97-п ) (1104-97-п)
(далі - постанова КМУ від 1 жовтня 1997 р.
N 1104; далі - Порядок) та постанову Вищого господарського суду
України від 10 вересня 2002 р. ( v_144600-02 ) (v_144600-02)
, якою визнано
недійсним п. 9 постанови Кабінету Міністрів України від 10 січня
2002 р. N 21 ( 21-2002-п ) (21-2002-п)
"Про заходи щодо забезпечення виконання
Державного бюджету України у I кварталі 2002 р." (далі - постанова
КМУ від 10 січня 2002 р. N 21), яким було доповнено п. 4 Порядку
додатковими умовами для видачі податкового векселя.
Митниця позов не визнала, мотивуючи свої заперечення тим, що
ПП порушило вимоги Закону від 3 квітня 1997 р. N 168/97-ВР
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
"Про податок на додану вартість" (далі - Закон
N 168/97-ВР) та пунктів 4 і 7 Порядку ( 1104-97-п ) (1104-97-п)
, зокрема: воно
не надало належну довідку ДПА про стан бюджетного відшкодування з
податку на додану вартість; позивач надав два векселі для сплати
податку на додану вартість, замість одного; п. 9 постанови КМУ від
10 січня 2002 р. N 21 ( 21-2002-п ) (21-2002-п)
чинний.
Господарський суд Львівської області рішенням від 1-17 квітня
2003 р. позов задовольнив частково: визнано недійсним талон
відмови від 4 березня 2003 р., а в решті позову провадження у
справі припинено на підставі п. 4 ст. 80 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
. Судове
рішення обґрунтовано тим, що при наданні податкового векселя
органам митного контролю ПП не повинно було надавати доказів того,
що воно має право на відшкодування податку на додану вартість з
бюджету, оскільки такої вимоги не містить ні Закон
N 168/97-ВР ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, ні Порядок ( 1104-97-п ) (1104-97-п)
, оскільки
господарський суд м. Києва рішенням від 22 березня 2002 р. у цій
справі, яке постановою від 10 вересня 2002 р. Вищий господарський
суд України залишив без зміни, п. 9 постанови КМУ від 10 січня
2002 р. N 21 ( 21-2002-п ) (21-2002-п)
визнав недійсним. Суд відхилив
посилання Митниці на п. 7 Порядку, дійшовши висновку про те, що в
цьому пункті йдеться не про кількість векселів, а про суму
податкового зобов'язання, на яку складений податковий вексель
(векселі), і що вона не повинна бути меншою від нарахованої суми
податку на додану вартість за однією митною декларацією.
Постановою від 9-19 червня 2003 р. Львівський апеляційний
господарський суд зазначене судове рішення залишив без зміни з тих
самих підстав.
Вищий господарський суд України постановою від 14 жовтня
2003 р. зазначені судові рішення першої та апеляційної інстанції
скасував, а в позові відмовив. Постанова обґрунтована тим, що: ПП
не мало права видавати податковий вексель, тому що воно не
відповідало вимогам п. 4 Порядку ( 1104-97-п ) (1104-97-п)
(зі змінами,
внесеними відповідно до постанови КМУ від 10 січня 2002 р.
N 21 ( 21-2002-п ) (21-2002-п)
; суди неправильно застосували ч. 2 п. 7
Порядку, оскільки згідно з нею ПП не мало права складати більш ніж
один податковий вексель; приймаючи постанову КМУ від 1 жовтня
1997 р. N 1104 та зміни до неї, Кабінет Міністрів України діяв в
межах наданих йому повноважень, закріплених у ст. 116
Конституції ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
та в ст. 9 Закону від 16 квітня 1991 р.
N 959-XII ( 959-12 ) (959-12)
"Про зовнішньоекономічну діяльність".
ПП просило постанову Вищого господарського суду України
( v_144600-02 ) (v_144600-02)
скасувати, мотивуючи касаційну скаргу
невідповідністю оскарженої постанови рішенням Верховного Суду
України з питань застосування норм матеріального права та різним
застосуванням Вищим господарським судом України одного й того ж
положення закону в аналогічних справах.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представника
позивача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги,
перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських
справах Верховного Суду України вирішила, що касаційна скарга
підлягає задоволенню з таких підстав:
Відповідно до п. 11.5 ст. 11 Закону N 168/97-ВР ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
платники податку при ввезенні (пересиланні) товарів на митну
територію України мають право за власним бажанням надавати органам
митного контролю простий вексель на суму податкового зобов'язання
(податковий вексель). У цьому пункті також передбачено, що порядок
випуску, обігу та погашення податкових векселів встановлюється
Кабінетом Міністрів України. На виконання зазначеного положення
такий Порядок затверджено постановою КМУ від 1 жовтня 1997 р.
N 1104 ( 1104-97-п ) (1104-97-п)
.
Пунктом 4 Порядку ( 1104-97-п ) (1104-97-п)
встановлено ряд вимог, при
виконанні яких може бути видано податковий вексель на суму податку
на додану вартість при ввезенні (пересиланні) товарів на митну
територію України.
Господарський суд першої інстанції та апеляційний суд
встановили, і це вбачається з матеріалів справи, що при ввезенні
на митну територію України обладнання і видачі податкових векселів
позивач дотримався вимог, встановлених п. 4 Порядку ( 1104-97-п ) (1104-97-п)
в первинній його редакції.
Відповідно до п. 9 постанови КМУ від 10 січня 2002 р. N 21
( 21-2002-п ) (21-2002-п)
п. 4 Порядку ( 1104-97-п ) (1104-97-п)
було доповнено
додатковими вимогами щодо видачі зазначеного податкового векселя.
Вищий господарський суд України постановою від 10 вересня
2002 р. ( v_144600-02 ) (v_144600-02)
залишив у силі рішення господарського суду
м. Києва від 22 березня 2002 р. ( v_144805-02 ) (v_144805-02)
, яким п. 9
постанови КМУ від 10 січня 2002 р. N 21 ( 21-2002-п ) (21-2002-п)
визнано
недійсним. Верховний Суд України ухвалою від 28 листопада 2002 р.
відмовив у порушенні касаційного провадження за касаційною скаргою
Кабінету Міністрів України на постанову Вищого господарського суду
України від 10 вересня 2002 р.
Скасовуючи рішення і постанову судів першої та апеляційної
інстанцій і відмовляючи в позові, Вищий господарський суд України
помилково застосував до розглядуваних спірних правовідносин п. 9
постанови КМУ від 10 січня 2002 р. N 21 ( 21-2002-п ) (21-2002-п)
, який в
судовому порядку визнано недійсним. Окрім того, він неправильно
витлумачив п. 7 Порядку ( 1104-97-п ) (1104-97-п)
, оскільки з його змісту не
вбачається, що на суму податку на додану вартість при ввезенні
(пересиланні) товарів на митну територію України має видаватися
платником податку лише один вексель.
Беручи до уваги викладене та керуючись статтями
111-17 - 111-20 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
, Судова палата у господарських
справах Верховного Суду України касаційну скаргу ПП задовольнила,
постанову Вищого господарського суду України від 14 жовтня 2003 р.
скасувала, постанову Львівського апеляційного господарського суду
від 9-19 червня 2003 р. залишила в силі.