Про стягнення заборгованості - Текст документа

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом управління Пенсійного фонду України у Волноваському районі Донецької області (далі - управління ПФУ, ПФУ відповідно) до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Волноваському районі Донецької області (далі - відділення Фонду, Фонд відповідно) про стягнення заборгованості,

У вересні 2012 року управління ПФУ звернулося до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просило стягнути з відділення Фонду заборгованість за період із 1 квітня по 30 серпня 2012 року в сумі 415 470 грн 18 коп.

Позивач і відповідач із квітня по серпень 2012 року щомісяця підписували акти звірки витрат за особовими справами потерпілих, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

За вказаний період відповідач не прийняв до заліку витрати на загальну суму 415 470 грн 18 коп., у тому числі: 4202 грн - відшкодування пенсії ОСОБА_1 у зв'язку з втратою годувальника; 21 101 грн 89 коп. - витрати на пенсії громадянам держав учасниць СНД та членів їх сімей, а саме: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, які отримали каліцтво за межами України, та ОСОБА_6, якій призначена пенсія у зв'язку з втратою годувальника; 1689 грн 24 коп. - витрати зі сплати допомоги на поховання ОСОБА_8; 388 477 грн 5 коп. - витрати зі сплати державної адресної допомоги.

Донецький окружний адміністративний суд постановою від 13 листопада 2012 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2012 року, позов задовольнив частково: постановив стягнути з відділення Фонду на користь управління ПФУ заборгованість за період із 1 квітня по 30 серпня 2012 року у розмірі 16 899 грн 89 коп., що включає: витрати на виплату пенсії ОСОБА_1 у зв'язку з втратою годувальника в сумі 4202 грн і витрати на виплату пенсій по інвалідності ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, які отримали каліцтво за межами України, в сумі 12 697 грн 89 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Вищий адміністративний суд України постановою від 12 грудня 2013 року скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови в задоволенні позову про відшкодування витрат на виплату пенсій ОСОБА_2 і ОСОБА_6 Ухвалив у цій частині нове рішення, яким позов задовольнив: постановив стягнути з відділення Фонду на користь управління ПФУ витрати на виплату пенсії по інвалідності ОСОБА_2 та пенсії ОСОБА_6 у зв'язку з втратою годувальника за період із 1 квітня по 30 серпня 2012 року в сумі 8 404 грн.

Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що витрати управління ПФУ, пов'язані з виплатою ОСОБА_3 (4228 грн 34 коп.), ОСОБА_4 (4267 грн 55 коп.), ОСОБА_5 (4202 грн), ОСОБА_2 (4202 грн) і ОСОБА_6 (4202 грн) пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві, що сталися з ними (з годувальником ОСОБА_7) на території Казахської РСР і Росії як в період її входження до складу СРСР, так і в період входження до складу СНД, підлягають відшкодуванню за рахунок Фонду як належного страховика від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Не погоджуючись із постановою суду касаційної інстанції, відділення Фонду звернулось із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України положень Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV (1105-14) "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (далі - Закон № 1105-XIV (1105-14) ), Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (далі - Угода про гарантії), Угоди про взаємне визнання прав на відшкодування шкоди, заподіяної працівникам каліцтвом, професійним захворюванням чи іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням ними трудових обов'язків від 9 вересня 1994 року. На обґрунтування заяви додано копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 24 лютого 2011 року, яка, на думку заявника, підтверджує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

В указаній ухвалі касаційний суд зазначив: «судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено наявними матеріалами справи, що гр. ОСОБА_2 отримав травму не в СРСР, а на території Росії у 2004 році та отримує страхове відшкодування згідно законів Російської Федерації.

Отже, відшкодування витрат, пов'язаних з виплатою пенсії ОСОБА_2 не підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача».

Верховний Суд України вирішував питання про усунення розбіжностей у застосуванні зазначених норм права, зокрема в постанові від 12 листопада 2013 року (справа № 21-394а13) свій висновок про їх правильне застосування мотивував наступним.

Статтею 1 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР (далі - Основи) встановлено, що загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Залежно від страхового випадку є такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування: пенсійне страхування; страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття. Відносини, що виникають за зазначеними у частині першій цієї статті видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, регулюються окремими законами, прийнятими відповідно до Основ (16/98-ВР) (стаття 4 Основ у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 25 Основ за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання надаються такі види соціальних послуг і матеріального забезпечення: профілактичні заходи по запобіганню нещасним випадкам на виробництві та професійним захворюванням; відновлення здоров'я та працездатності потерпілого; допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; відшкодування збитків, заподіяних працівникові каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним своїх трудових обов'язків; пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; пенсія у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; допомога на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

Ураховуючи те, що пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсія у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, є наслідком страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, належним страховиком відповідно до статті 25 Основ є Фонд, що також передбачено статтею 21 Закону № 1105 XIV, яка визначає перелік соціальних послуг та виплат, які здійснюються та відшкодовуються Фондом.

Згідно з частиною четвертою статті 26 Основ якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між страховиками виник спір щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернулася застрахована особа. При цьому неналежний страховик має право звернутися до належного страховика щодо відшкодування понесених ним витрат.

Аналогічне правило закріплене абзацом другим пункту 5 частини першої статті 24 Закону № 1105 XIV, відповідно до якого якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між Фондом і страховиками з інших видів соціального страхування виникають спори щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернувся застрахований. При цьому страховик, до якого звернувся застрахований, має право звернутися до відповідного страховика з інших видів соціального страхування щодо відшкодування понесених ним витрат.

За змістом статті 21 Закону № 1105-XIV у разі настання страхового випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні: допомогу у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю до відновлення працездатності або встановлення інвалідності; одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності або смерті потерпілого; щомісяця грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого; пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; пенсію у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання тощо. Усі види соціальних послуг та виплат, передбачені цією статтею, надаються застрахованому та особам, які перебувають на його утриманні, незалежно від того, перебуває на обліку підприємство, на якому стався страховий випадок, як платник страхових внесків чи ні.

Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 3 Угоди про гарантії встановлено, що всі витрати, пов'язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, яка надає забезпечення.

За змістом наведеної норми взаємні розрахунки між державами можуть проводитися лише на підставі двосторонніх договорів.

Таким чином, витрати, понесені органами ПФУ у зв'язку із виплатою пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання (у тому числі й пенсії особам, які стали інвалідами від нещасного випадку на виробництві на території колишніх республік СРСР, або пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві на території колишніх республік СРСР), підлягають відшкодуванню за рахунок Фонду як належного страховика від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання.

Ураховуючи наведене, відмова Фонду відобразити в акті щомісячної звірки витрати за особовими справами потерпілих, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання протиправна, а висновок касаційного суду у справі, що розглядається, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.