СУДОВА ПАЛАТА У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
24.02.2004
(Витяг)
У січні 2003 року ТОВ "Фірма "Калісто" звернулося до суду з
позовом про визнання недійсним рішення адміністративної колегії
Кіровоградського обласного територіального відділення
Антимонопольного комітету України від 31.12.2002 р. N 38, яким
визнано, що ТОВ "Фірма "Калісто" у 2001 році займало монопольне
становище на ринку технічного обслуговування та ремонту
реєстраторів розрахункових операцій у межах м. Кіровограда. За
встановлення монопольно високих цін та дискримінаційних цін
(розцінок) на свої роботи (товари, послуги), що призвело до
порушення (обмеження) прав споживачів, на товариство накладено
штраф у розмірі 6000 грн., а також зобов'язано перерахувати до
Державного бюджету України 13544,90 грн. незаконно одержаного
прибутку.
У ході розгляду справи позов було доповнено вимогою про
визнання недійсним розпорядження голови територіального відділення
від 31.01.2002 р. N 13-р про внесення змін і доповнень до Переліку
суб'єктів господарювання, що займають монопольне становище на
регіональних ринках Кіровоградської області.
Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що
позивачем були допущені порушення антимонопольного законодавства
України та пропущено строк оскарження розпорядження N 13-р від
31.01.2002 р.
Рішенням господарського суду Кіровоградської області від
05.05.2003 р., залишеним без змін постановою Дніпропетровського
апеляційного господарського суду від 23.07.2003 р., позов
задоволено частково: визнано недійсним рішення адміністративної
колегії Кіровоградського обласного територіального відділення
Антимонопольного комітету України від 31.12.2002 р. N 38 та п. 1.1
розпорядження голови територіального відділення від 31.01.2002 р.
N 13-р. В решті вимог відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що відповідачем не доведена
правомірність своєї правової позиції.
Постановою Вищого господарського суду України від
11.11.2003 р. постанова Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 23.07.2003 р. залишена без змін.
29 січня 2004 р. Верховним Судом України порушено провадження
за касаційною скаргою Кіровоградського обласного територіального
відділення Антимонопольного комітету України, в якій ставиться
питання про скасування постанови Вищого господарського суду
України від 11.11.2003 р. та направлення справи на новий розгляд
до суду першої інстанції. В обґрунтування скарги зроблено
посилання на різне застосування Вищим господарським судом України
одного і того ж положення закону в аналогічних справах,
невідповідність оскаржуваної постанови рішенням Вищого
господарського суду України та Верховного Суду України.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні касаційної скарги Кіровоградського
обласного територіального відділення Антимонопольного комітету
України, Вищий господарський суд України не спростував факту
неповідомлення відділення про оголошення в судовому засіданні
апеляційної інстанції 16.07.2003 року перерви в розгляді справи на
27 липня 2003 року та розгляду справи у відсутність представників
відділення. Суд не врахував того, що відповідно до п. 2 ч. 2 ст.
111-10 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
ця обставина є безумовною підставою
для скасування постанови апеляційного суду.
Оголошення перерви в судовому засіданні у відсутність
представників сторони та неповідомлення сторони про нову дату
судового засідання є порушенням основних засад правосуддя, прав
сторони, передбачених статтею 22 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Окрім того, судом касаційної інстанції не прийнято до уваги
інші порушення норм матеріального та процесуального права,
допущені судом першої та апеляційної інстанцій.
Висновки касаційного суду про помилковість визнання
відповідачем того, що ТОВ "Фірма "Калісто" займає монопольне
становище на ринку з товарними межами "технічне обслуговування та
ремонт реєстраторів розрахункових операцій" у географічних межах
Кіровограда із часткою 41,4 відсотка, зроблені з порушенням
положень статті 1 Закону України "Про обмеження монополізму та
недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій
діяльності" ( 2132-12 ) (2132-12)
, положень розділів III, V Методики
визначення монопольного становища суб'єктів господарювання.
Згідно зі статтею 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарський
суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується
на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі
всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Доводам скаржника про безпідставне зарахування до учасників
ринку досліджуваних послуг Кіровоградської дирекції Українського
державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта", яка
забезпечувала лише власні потреби і послуги якої не можна
кваліфікувати як товар у розумінні абзацу другого статті 1 Закону
України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної
конкуренції у підприємницькій діяльності" ( 2132-12 ) (2132-12)
, суд не дав
належної правової оцінки.
Відповідно до частини другої статті 111-5 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція використовує права суду першої
інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи
та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського
суду.
Відповідно до статті 60 Закону України "Про захист
економічної конкуренції" ( 2210-14 ) (2210-14)
заявник, відповідач, третя
особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного
комітету України повністю або частково до суду у двомісячний строк
з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.
Разом з тим, позов ТОВ "Фірма "Калісто" було доповнено
вимогою про визнання недійсним розпорядження голови
територіального відділення від 31.01.2002 р. N 13-р про внесення
змін і доповнень до Переліку суб'єктів господарювання, що займають
монопольне становище на регіональних ринках Кіровоградської
області, одержаного позивачем 22.03.2002 року, лише
3 квітня 2003 року.
Посилання суду апеляційної інстанції на те, що на оскарження
розпоряджень поширюється трирічний строк позовної давності, не
ґрунтується на законі, однак йому не дано касаційним судом
відповідної правової оцінки.
Таким чином, ухвалені у справі судові рішення не є законними
та обґрунтованими. Вони підлягають скасуванню з направленням
справи на новий розгляд до суду першої інстанції.