Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.02.2004 року (скасовано постанову ВГСУ)
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у
складі:
Головуючого судді,
Суддів;
за участю представників:
Державної податкової адміністрації України - присутній,
Державної податкової інспекції у Ч-ському районі м. Н-ська -
присутній,
розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у
Ч-ському районі м. Н-ська на постанову Вищого господарського суду
України від ХХ жовтня 2003 р. у справі за позовом Приватного
підприємства "XXX" до Державної податкової адміністрації України,
Державної податкової інспекції у Ч-ському районі м. Н-ська про
визнання недійсними рішень,
встановила:
У лютому 2003 року Приватне підприємство "XXX" звернулось до суду
з позовом про визнання недійсними повідомлень-рішень Державної
податкової інспекції у Ч-ському районі м. Н-ська від ХХ.08.2002 р.
№ Х2 та № Х1 про стягнення сум податкових зобов'язань (в тому
числі штрафних санкцій) з податку на прибуток у розмірі 463 025
грн. та з податку на додану вартість у розмірі 308 643,25 грн.
Також, позивачем ставилось питання про визнання недійсним рішення
Державної податкової адміністрації України про результати розгляду
скарги від ХХ.02.2003 р. № Х3, яким змінені суми штрафних санкцій,
донараховані наведеними повідомленнями-рішеннями Державної
податкової інспекції у Ч-ському районі м. Н-ська.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що здійснені
ним господарські операції з придбання матеріальних цінностей, у
розрахунках за які він застосував прості векселі, емітовані
третьою особою, не є бартерними, і включення до складу валового
доходу та податкового зобов'язання по ПДВ вартості отриманого
товару не є правомірним.
У ході розгляду справи позивач доповнив позов вимогами про
визнання недійсними повідомлень-рішень Державної податкової
інспекції у Ч-ському районі м. Н-ська від ХХ.02.2003 р. № Х4 та №
Х6 про стягнення сум податкових зобов'язань, які були прийняті на
підставі того ж акта перевірки, що й вищенаведені.
Відповідачі проти позову заперечували, стверджуючи, що
господарські операції позивача мали ознаки бартерних, а векселі в
них виступали як товар.
Рішенням господарського суду м. Н-ська від ХХ.04.2003 р.,
залишеним без змін постановою Н-ського апеляційного господарського
суду від ХХ.06.2003 р., позов задоволено частково. Визнано
недійсними повідомленнярішення Державної податкової інспекції у
Ч-ському районі м. Н-ська від ХХ.02.2003 р. № Х4 та № Х6, рішення
Державної податкової адміністрації України про результати розгляду
скарги від ХХ.02.2003 р. № Х3 з тих мотивів, що здійснені
позивачем господарські операції не є бартерними, а індосамент
векселя не перетворює його в товар.
В частині визнання недійсними повідомлень-рішень Державної
податкової інспекції у Ч-ському районі м. Н-ська від ХХ.08.2002 р.
№ Х2 та № Х1 провадження у справі припинено на підставі п. 11 ст.
80 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, оскільки, дані повідомлення вважаються
відкликаними з ХХ.02.2003 р. (дати прийняття ДПА України рішення
про їх зміну).
Постановою Вищого господарського суду України від ХХ.10.2003 р.
постанова Н-ського апеляційного господарського суду від ХХ.06.2003
р. залишена без змін.
ХХ січня 2004 р. Верховним Судом України порушено провадження за
касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Ч-ському
районі м. Н-ська, у якій ставиться питання про скасування
постанови Вищого господарського суду України від ХХ.10.2003 р. та
направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції. В
обґрунтування скарги зроблено посилання на неправильне
застосування норм матеріального права, невідповідність
оскаржуваної постанови положенням Конституції України.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
В оскаржуваній постанові Вищий господарський суд України вказав,
що здійснені позивачем господарські операції з ЗАТ "YYY" та ПП
"ZZZ" не є бартерними, емітовані ТОВ "DDD" і ДП "QQQ" векселі були
передані позивачем в рахунок забезпечення погашення
заборгованості, тому податкові органи безпідставно визначили ТОВ
"XXX" податкові зобов'язання по податку на прибуток і податку на
додану вартість та застосували фінансові санкції.
Із такими висновками погодитись не можна. Вони зроблені без
урахування норм матеріального права та обставин справи.
Як встановлено судом, на підставі акта про результати перевірки
дотримання позивачем вимог податкового законодавства за період з
ХХ квітня 2000 року по ХХ липня 2002 року ДПІ у Ч-ському районі м.
Н-ська прийняла повідомлення-рішення від ХХ серпня 2002 року №№ Х2
та Х1 про стягнення сум податкових зобов'язань (у тому числі
штрафних санкцій) з податку на прибуток у розмірі 463 025 грн. і з
податку на додану вартість у розмірі 308 523 грн. 25 коп.. Позиція
ДПІ у Ч-ському районі м. Н-ська обґрунтована тим, що позивачем у
рахунок погашення зобов'язань за отриманий за договорами
купівлі-продажу товар передано ПП "ZZZ" вексель номінальною
вартістю 89 187 грн. 64 коп., емітований ТОВ "DDD", та передано
ЗАТ "YYY" вексель номінальною вартістю 1 160 250 грн., емітований
ДП "QQQ". В акті зроблено висновок про те, що у випадку передачі
векселів у рахунок погашення зобов'язань за отриманий товар,
вексель виступає як товар, а не засіб платежу, і тому відповідна
операція є бартерною.
Згідно з п. 1.6 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, товари - це матеріальні та
нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи, що
використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску
(емісії) та погашення.
Відповідно до пункту 1.19 ст. 1 цього Закону ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, бартер
(товарний обмін) -господарська операція, яка передбачає проведення
розрахунків за товари (роботи, послуги) у будь-якій формі, іншій,
ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та погашення взаємної
заборгованості, у результаті яких не передбачається зарахування
коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів
(робіт, послуг).
Пунктом 1.31 ст. 1 зазначеного Закону ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
встановлено,
що продаж товарів -будь-які операції, що здійснюються згідно з
договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими
цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав
власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від
її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.
У відповідності з ст. 3 Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, об'єктом оподаткування є прибуток,
який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового
доходу звітного періоду на суму валових витрат платника податку та
суму амортизаційних відрахувань.
Підпунктом 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 згаданого Закону ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
передбачено, що валовий доход включає загальні доходи від продажу
товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих
виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи
від продажу цінних паперів (крім операцій з їх первинного випуску
(розміщення) та операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації).
Згідно з підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, об'єктом оподаткування
податком на додану вартість є операції з продажу товарів (робіт,
послуг) на митній території України.
Таким чином, товарообмінні операції обкладаються податком на
прибуток та податком на додану вартість.
За даних обставин вексель, переданий в погашення заборгованості за
отримані матеріальні цінності підпадає під ознаки товару в
розумінні ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
Тому прийняті по справі рішення підлягають скасуванню, а справа
-передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене та
вирішити спір з дотриманням вимог закону.
Враховуючи наведене, керуючись статтями 111-17 - 111-20
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Судова
палата
постановила:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ч-ському районі
м. Н-ська задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України ( sp01/583-1 ) (sp01/583-1)
від ХХ.10.2003 р., постанову Н-ського апеляційного
господарського суду від ХХ.06.2003 р. та рішення
господарського суду м. Н-ська від ХХ.04.2003 р. скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду першої
інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.