Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.02.2004 року (скасовано постанову ВГСУ)
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у
складі:
Головуючого судді,
Суддів;
за участю представників:
Н-ського обласного територіального відділення Антимонопольного
комітету України -присутні, ТОВ "ХХХ" - присутні,
розглянувши касаційну скаргу Н-ського обласного територіального
відділення Антимонопольного комітету України на постанову Вищого
господарського суду України від ХХ листопада 2003 р. у справі за
позовом ТОВ "ХХХ" до Н-ського обласного територіального відділення
Антимонопольного комітету України про визнання недійсним акта,
встановила:
У січні 2003 року ТОВ "ХХХ" звернулось до суду з позовом про
визнання недійсним рішення адміністративної колегії Н-ського
обласного територіального відділення Антимонопольного комітету
України від ХХ.12.2002 р. № Х8, яким визнано, що ТОВ "ХХХ" у 2001
році займало монопольне становище на ринку технічного
обслуговування та ремонту реєстраторів розрахункових операцій в
межах м. Н-ська. За встановлення монопольно високих цін та
дискримінаційних цін (розцінок) на свої роботи (товари, послуги),
що призвело до порушення (обмеження) прав споживачів, на
товариство накладено штраф у розмірі 6 000 грн., а також,
зобов'язано перерахувати до Державного бюджету України 13 544,90
грн. незаконно одержаного прибутку.
У ході розгляду справи позов було доповнено вимогою про визнання
недійсним розпорядження голови територіального відділення від
ХХ.01.2002 р. № Х3 про внесення змін і доповнень до Переліку
суб'єктів господарювання, що займають монопольне становище на
регіональних ринках Н-ської області.
Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що
позивачем були допущені порушення антимонопольного законодавства
України та пропущено строк оскарження розпорядження № Х3 від
ХХ.01.2002 р.
Рішенням господарського суду Н-ської області від ХХ.05.2003 р.,
залишеним без змін постановою Ч-ського апеляційного господарського
суду від ХХ.07.2003 р., позов задоволено частково: визнано
недійсним рішення адміністративної колегії Н-ського обласного
територіального відділення Антимонопольного комітету України від
ХХ.12.2002 р. № Х8 та п. 1.1. Розпорядження голови територіального
відділення від ХХ.01.2002 р. № Х3. В решті вимог відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що відповідачем не доведена
правомірність своєї правової позиції.
Постановою Вищого господарського суду України від ХХ.11.2003 р.
постанова Ч-ського апеляційного господарського суду від ХХ.07.2003
р. залишена без змін.
ХХ січня 2004 р. Верховним Судом України порушено провадження за
касаційною скаргою Н-ського обласного територіального відділення
Антимонопольного комітету України, у якій ставиться питання про
скасування постанови Вищого господарського суду України від
ХХ.11.2003 р. та направлення справи на новий розгляд до суду
першої інстанції. В обґрунтування скарги зроблено посилання на
різне застосування Вищим господарським судом України одного і того
ж положення закону в аналогічних справах, невідповідність
оскаржуваної постанови рішенням Вищого господарського суду України
та Верховного Суду України.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні касаційної скарги Н-ського обласного
територіального відділення Антимонопольного комітету України,
Вищий господарський суд України не спростував факту неповідомлення
відділення про оголошення в судовому засіданні апеляційної
інстанції ХХ.07.2003 року перерви в розгляді справи на ХХ липня
2003 року та розгляду справи у відсутність представників
відділення. Суд не врахував того, що, відповідно до п. 2 ч. 2 ст.
111-10 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, ця обставина є безумовною
підставою для скасування постанови апеляційного суду.
Оголошення перерви в судовому засіданні в відсутність
представників сторони та неповідомлення сторони про нову дату
судового засідання є порушенням основних засад правосуддя, прав
сторони, передбачених статтею 22 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Окрім того, судом касаційної інстанції не прийнято до уваги інші
порушення норм матеріального та процесуального права, допущені
судом першої та апеляційної інстанцій.
Висновки касаційного суду про помилковість визнання відповідачем
того, що ТОВ "ХХХ" займає монопольне становище на ринку з
товарними межами "технічне обслуговування та ремонт реєстраторів
розрахункових операцій" у географічних межах Н-ська із часткою
41,4 відсотка, зроблені з порушенням положень статті 1 Закону
України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної
конкуренції у підприємницькій діяльності" ( 2132-12 ) (2132-12)
, положень
розділів III, V Методики визначення монопольного становища
суб'єктів господарювання ( z0317-02 ) (z0317-02)
.
Згідно статті 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, господарський суд оцінює
докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на
всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі
всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Доводам скаржника про безпідставне зарахування до учасників ринку
досліджуваних послуг Н-ської дирекції Українського державного
підприємства поштового зв'язку "ZZZ", яка забезпечувала лише
власні потреби і послуги якої не можна кваліфікувати як товар у
розумінні абзацу другого статті 1 Закону України "Про обмеження
монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у
підприємницькій діяльності" ( 2132-12 ) (2132-12)
, суд не дав належної
правової оцінки.
Відповідно до частини другої статті 111-5 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
касаційна інстанція використовує права суду першої інстанції
виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти
їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.
Відповідно до статті 60 Закону України "Про захист економічної
конкуренції" ( 2210-14 ) (2210-14)
заявник, відповідач, третя особа мають
право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України
повністю або частково до суду у двомісячний строк з дня одержання
рішення. Цей строк не може бути відновлено.
Разом з тим, позов ТОВ "ХХХ" було доповнено вимогою про визнання
недійсним розпорядження голови територіального відділення від
ХХ.01.2002 р. № Х3 про внесення змін і доповнень до Переліку
суб'єктів господарювання, що займають монопольне становище на
регіональних ринках Н-ської області, одержаного позивачем
ХХ.03.2002 року, лише ХХ квітня 2003 року.
Посилання суду апеляційної інстанції на те, що на оскарження
розпоряджень поширюється трирічний строк позовної давності не
ґрунтується на законі, однак йому не дано касаційним судом
відповідної правової оцінки.
Таким чином, ухвалені у справі судові рішення не є законними та
обґрунтованими. Вони підлягають скасуванню з направленням справи
на новий розгляд до суду першої інстанції.
Враховуючи наведене, керуючись статтями 111-17 - 111-20
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Судова
палата
постановила:
Касаційну скаргу Н-ського обласного територіального відділення
Антимонопольного комітету України задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України ( sp16/008-1 ) (sp16/008-1)
від ХХ.11.2003 р.,
постанову Ч-ського апеляційного господарського суду від ХХ.07.2003
р. та рішення господарського суду Н-ської області від ХХ.05.2003
р. скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду першої
інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.