Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.02.2004 року (скасовано постанову ВГСУ)
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у
складі:
Головуючого судді,
Суддів:
за участю представників відкритого акціонерного товариства "ХХХ"
-присутній, державної податкової інспекції в Ч-ському районі
Н-ської області - присутній,
розглянувши касаційну скаргу державної податкової інспекції в
Ч-ському районі Н-ської області (далі - Інспекція) на постанову
Вищого господарського суду України від ХХ.11.2003 року № Х5,
встановила:
У травні 2003 року відкрите акціонерне товариство "ХХХ" (далі
-Товариство) звернулося в господарський суд Н-ської області із
позовом до Інспекції та Управління Державного казначейства в
Н-ській області (далі -Управління) про повернення 1 394 400 грн.
надміру сплаченого податку на додану вартість до державного
бюджету за період з ХХ.01.2000 року по ХХ.12.2002 року.
Товариство вказувало, що воно є сільськогосподарським
підприємством та виробляє виноматеріали з власної сировини;
зазначена сума податку на додану вартість сплачена до державного
бюджету з операцій продажу виноматеріалів підприємствам вторинного
виноробства, які використовують ці виноматеріали для виробництва
готової продукції. Позов мотивувався тим, що на Товариство
поширюється дія пункту 11.29 статті 11 Закону України "Про податок
на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
від 03.04.1997 року № 168/97-ВР
із змінами і доповненнями (далі - Закон № 168/97-ВР ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
)
у частині пільг щодо використання нарахованих сум податку на
додану вартість, які залишаються в розпорядженні
сільськогосподарських товаровиробників і використовуються ними на
придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення.
Інспекція позов не визнавала, мотивуючи свої заперечення тим, що
згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
від 21.12.2000 року №
2181-111 із змінами і доповненнями (далі - Закон № 2181- 111
( 2181-14 ) (2181-14)
) податкове зобов'язання, самостійно визначене
платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим
з дня подання такої податкової декларації; зазначене податкове
зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в
адміністративному або судовому порядку. Інспекція зазначала, що
відображені Товариством у податкових деклараціях суми податку на
додану вартість нараховані із загальних обсягів продажу товарів, а
не лише операцій продажу виноматеріалів. Інспекція вважала
помилковим посилання позивача на пункт 11.29 статті 11 Закону №
168/97-ВР ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, оскільки на операції продажу
виноматеріалів, які є підакцизним товаром, дія зазначеного пункту
не поширюється.
Управління позов не визнавало з тих мотивів, що згідно з Порядком
відшкодування податку на додану вартість ( z0489-01 ) (z0489-01)
,
затвердженим наказом Державної податкової адміністрації України та
Головним управлінням Державного казначейства України у редакції
від 21.05.2001 року № 200/86, відшкодування податку здійснюється
органами Державного казначейства України за висновками податкових
органів. Управління не отримувало від податкового органу висновку
щодо відшкодування Товариству податку на додану вартість у сумі 1
394 400 грн.
Рішенням господарського суду Н-ської області від ХХ.07.2003 року в
позові відмовлено.
Суд зазначив, що відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону №
2181-111 ( 2181-14 ) (2181-14)
податкове зобов'язання, самостійно визначене
платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим
з дня подання такої податкової декларації і не може бути оскаржене
платником податків в адміністративному або судовому порядку; якщо
у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності,
визначених статтею 15 цього Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
) платник податків
самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової
декларації, він має право надати уточнюючий розрахунок. Позивач не
подав доказів дотримання вказаних вимог закону.
Суд визнав недоведеним факт здійснення позивачем операцій з
продажу товарів (робіт, послуг), до яких застосовуються положення
пункту 11.29 статті 11 Закону № 168/97-ВР ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Посилаючись на положення пункту 4 Порядку акумуляції та
використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими
товаровиробниками - платниками податку на додану вартість щодо
операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва,
включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на
давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини
( 271-99-п ) (271-99-п)
, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України
від 26.02.1999 року № 271 із змінами і доповненнями, суд зазначив,
що Товариство зобов'язано вести окремий податковий та
бухгалтерський облік операцій з продажу продукції, товарів (робіт,
послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім
підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із
власної сільськогосподарської сировини. Позивач не подав доказів
дотримання вимог щодо ведення податкового та бухгалтерського
обліків за видами реалізованої продукції.
Постановою Н-ського апеляційного господарського суду від
ХХ.09.2003 року рішення суду першої інстанції скасовано, позов
задоволено.
Проаналізувавши положення Декрету Кабінету Міністрів України "Про
акцизний збір" ( 18-92 ) (18-92)
від 26.12.1992 року № 18-92 із змінами і
доповненнями, Постанови Верховної Ради України "Про перелік
товарів (продукції), на які встановлюється акцизний збір"
( 365/96-ВР ) (365/96-ВР)
від 12.09.1996 року № 365/96-ВР, Закону України "Про
ставки акцизного збору на спирт етиловий та алкогольні напої"
( 178/96-ВР ) (178/96-ВР)
від 07.05.1996 року № 178/96-ВР із змінами і
доповненнями, апеляційний суд дійшов висновку, що реалізовані
Товариством у 2000-2002 роках виноматеріали не відносяться до
підакцизних товарів. За цих обставин апеляційний суд дійшов
висновку, що на Товариство поширюються положення пункту 11.29
статті 11 Закону № 168/97-ВР ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
щодо спеціального
режиму оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг)
власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних
товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної
сільськогосподарської сировини.
Апеляційний суд визнав помилковим застосування судом першої
інстанції положень пункту 5.1 статті 5 Закону № 2181-111
( 2181-14 ) (2181-14)
, оскільки предметом позову є вимога про повернення
надміру сплаченого податку на додану вартість. Суд зазначив, що
при вирішенні даної справи слід виходити з положень підпункту
15.3.1 пункту 15.3 статті 15 Закону №2181-111 ( 2181-14 ) (2181-14)
,
відповідно до якого заяви на повернення надміру сплачених
податків, зборів (обов'язкових платежів) або на їх відшкодування у
випадках, передбачених податковими законами, можуть бути подані не
пізніше 1095 дня, наступного за днем здійснення такої переплати
або отримання права на таке відшкодування.
Постановою Вищого господарського суду України від ХХ.11.2003 року
№ Х5 зазначену постанову суду апеляційної інстанції залишено без
змін.
ХХ лютого 2004 року колегією суддів Верховного Суду України за
касаційною скаргою Інспекції порушено провадження з перегляду у
касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України
від ХХ.11.2003 року № Х5. У касаційній скарзі ставиться питання
про скасування оскарженої постанови та передачу справи на новий
розгляд. На обгрунтування касаційної скарги зроблено посилання на
порушення положення статей 8, 129 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників
відповідача та позивача, розглянувши доводи касаційної скарги,
перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських
справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга
підлягає задоволенню з таких підстав.
Законом України від 13.07.2000 року № 1874-111 "Про внесення зміни
до Закону України "Про податок на додану вартість" ( 1874-14 ) (1874-14)
доповнено статтю 11 Закону № 168/97-ВР ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
пунктом
11.29, відповідно до абзацу першого якого (зі змінами внесеними
Законом України від 18.01.2001 року № 2233-111 ( 2233-14 ) (2233-14)
) до 1
січня 2004 року зупинено дію пункту 7.7 статті 7, пунктів 10.1 і
10.2 статті 10 Закону № 168/97-ВР ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
в частині сплати
до бюджету податку на додану вартість щодо операцій з продажу
товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію
(крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із
власної сільськогосподарської сировини, за винятком операцій з
продажу переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою, що
здійснюються сільськогосподарськими товаровиробниками незалежно
від організаційно- правової форми та форми власності, в яких сума,
одержана від продажу сільськогосподарської продукції власного
виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний
(податковий) рік, становить не менше 50 відсотків загальної суми
валового доходу підприємства. За правилами абзацу третього цього
пункту ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
зазначені кошти залишаються в розпорядженні
сільськогосподарських товаровиробників і використовуються ними н
придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення.
Таким чином, положення пункту 11.29 статті 11 Закону № 168/97-ВР
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, дію якого продовжено до 1 січня 2005 року згідно із
Законом України від 28.11.2003 року № 1352-1V ( 1352-15 ) (1352-15)
, не
поширюються на операції з продажу підакцизних товарів.
Пунктом 2 Постанови Верховної Ради України від 12.09.1996 року №
365/96-ВР "Про перелік товарів (продукції), на які встановлюється
акцизний збір" ( 365/96-ВР ) (365/96-ВР)
передбачено, що перелік товарів
(продукції), на які встановлюється акцизний збір, визначається і
обмежується переліком підакцизних товарів, які ввійшли до
відповідних законів. До їх числа віднесено Закон України від
07.05.1996 року № 178/96-ВР "Про ставки акцизного збору на спирт
етиловий та алкогольні напої"" ( 178/96-ВР ) (178/96-ВР)
(далі - Закон №
178/96-ВР ( 178/96-ВР ) (178/96-ВР)
) у редакції Закону України від 23.03.2000
року № 1582-111 ( 1582-14 ) (1582-14)
із змінами і доповненнями. Цим Законом
( 1582-14 ) (1582-14)
визначено перелік підакцизних товарів і встановлено
ставки акцизного збору у твердих сумах з одиниці реалізованого
товару (продукції) відповідно до кодів Української класифікації
товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТЗЕД) ( 2371-14 ) (2371-14)
, яка
базується на Гармонізованій системі опису та кодування товарів
( 995_079 ) (995_079)
.
У статті 1 Закону № 178/96-ВР ( 178/96-ВР ) (178/96-ВР)
(положення відповідних
статей зазначеного Закону наводяться у редакції Закону України від
07.12.2000 року № 2137-111 ( 2137-14 ) (2137-14)
, чинній у той період, за
який позивачем пред'явлена вимога про повернення податку) до
переліку товарів, на які затверджено ставки акцизного збору,
включено інші сусла виноградні (в тому числі коньячні і шампанські
виноматеріали), код товарної підпозиції за Гармонізованою системою
опису та кодування товарів ( 995_079 ) (995_079)
2204 30; на товари за цим
кодом встановлено нульову ставку акцизного збору. Відповідно до
статті 2 цього Закону ( 178/96-ВР ) (178/96-ВР)
тимчасово до 01.01.2004 року
встановлено ставку акцизного збору в розмірі 1 грн. за 1 літр на
вироблені в Україні з вітчизняної сировини виноматеріали, що
реалізуються посередницьким організаціям і населенню, та
виноматеріали, вироблені на підприємствах первинного виноробства
для суб'єктів підприємницької діяльності, що не є виробниками
виноробної сировини (винограду) (код 2204 30), крім підприємств
вторинного виноробства, які використовують ці виноматеріали для
виробництва готової продукції. Отже, така ставка акцизного збору
не застосовується у разі реалізації виноматеріалів безпосередньо
підприємствам-виробникам виноробної продукції (підприємствам
вторинного виноробства, які використовують їх для виробництва
підакцизних товарів), але це не змінює статусу цього товару, як
підакцизного.
Судом установлено, що сума податку на додану вартість, повернення
якої з бюджету вимагало Товариство за даним позовом, сплачена ним
у 2000-2002 роках з операцій реалізації виноматеріалів, тобто
підакцизного товару у визначенні Закону № 178/96-ВР ( 178/96-ВР ) (178/96-ВР)
.
За таких обставин суд апеляційної інстанції, з яким погодився
Вищий господарський суд України, помилково застосував до
правовідносин сторін положення пункту 11.29 статті 11 Закону №
168/97-ВР ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, що призвело до неправильного вирішення
справи.
Водночас слід погодитись з висновками судів апеляційної й
касаційної інстанцій щодо помилкового застосування місцевим
господарським судом положень пункту 5.1 статті 5 Закону № 2181-111
( 2181-14 ) (2181-14)
на обгрунтування ухваленого ним рішення про відмову в
позові.
Чинне законодавство передбачає можливість повернення з бюджету
платнику податків коштів, що були сплачені ним помилково або
надміру сум його податкових зобов'язань. Зокрема про це йдеться у
підпункті 15.3.1 пункту 15.3 статті 15 Закону № 2181-111
( 2181-14 ) (2181-14)
та у частині 2 статті 50 Бюджетного кодексу України
( 2542-14 ) (2542-14)
, відповідно до якої Державне казначейство України за
поданням органів стягнення здійснює повернення коштів, що були
помилково або надмірно зараховані до бюджету. Позивач подавав суду
докази звернення до Інспекції з вимогою про повернення на його
банківський рахунок сплаченого до бюджету у 2000-2002 роках
податку на додану вартість у сумі 1 394 400 грн. та відмови
Інспекції у задоволенні цієї вимоги. За таких обставин відповідно
до закону Товариство мало право на звернення до суду за захистом
свого права, яке Товариство вважало порушеним.
Помилки у застосуванні норм матеріального права, допущені судами
всіх інстанцій при вирішенні даної справи, дають підстави для
скасувань ухвалених ними судових рішень та передачі справи на
новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи
суду слід врахувати викладене та вирішити спір у відповідності з
нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин.
Керуючись статтями 111-17 - 111-21 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Судова палата у господарських справах
Верховного Суду України
постановила:
Касаційну скаргу державної податкової інспекції в Ч-ському районі
Н-ської області задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України (sp01/582-1)
від ХХ.11.2003 року № Х5, постанову Н-ського апеляційного
господарського суду від ХХ.09.2003 року та рішення
господарського суду Н-ської області від ХХ.07.2003 року
скасувати, а справу передати на новий розгляд до
суду першої інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.