Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.02.2004 року (скасовано постанову ВГСУ)
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у
складі:
головуючого судді -
суддів:
за участі представників
позивача: присутній,
відповідачів: присутні;
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "ZZZ" (далі - ТОВ "ZZZ")
на постанову Вищого господарського суду України від XX жовтня 2003
року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
"XXX" (далі - ТОВ "XXX") до ТОВ "ZZZ", Відкритого акціонерного
товариства "YYY" (далі - Підприємство), за участі третьої особи,
яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Відділу
державної виконавчої служби М-ського районного управління юстиції
(далі -ВДВС) про визнання права власності на майно та звільнення
майна з-під арешту,
встановила:
З позовом до Господарського суду Я-ської області ТОВ "ХХХ"
звернулося ХХ лютого 2002 року.
Заявлені позовні вимоги мотивувалися тим, що на виконання рішення
Господарського суду Я-ської області у справі № Х6 (про стягнення з
Підприємства на користь ТОВ "ZZZ" заборгованості) ХХ грудня 2002
року державним виконавцем ВДВС проведено опис та арешт майна зі
складенням відповідного акта (далі - Акт опису). Як стверджує
позивач до акта опису ВДВС включив майно, яке він придбав у
Підприємства за договорами купівлі-продажу від ХХ жовтня 2002 року
та від ХХ листопада 2002 року № Х1, і став його власником, у
зв'язку з чим воно безпідставно описане і арештоване з метою
виконання судового рішення у зазначеній справі за № Х6.
Підприємство позов визнало з тих мотивів, що описане майно дійсно
було продане позивачу на підставі зазначених договорів і на дату
складання Акта опису вже не належало Підприємству. При цьому воно
стверджувало, що майно, яке було предметом цих договорів, на
момент їх укладання під арештом не перебувало і не існувало
будь-яких заборон на його відчуження.
ТОВ "ZZZ" позов не визнало, мотивуючи свої заперечення тим, що, на
його думку, договори купівлі-продажу спірного майна недійсні,
оскільки на момент їх укладання це майно перебувало під арештом,
накладеним ВДВС.
Рішенням Господарського суду Я-ської області від ХХ квітня 2003
року позов задоволено, визнано право ТОВ "XXX" на майно згідно з
додатками № Х до договорів купівлі-продажу від ХХ жовтня 2002 року
та від ХХ листопада 2002 року № Х1 , на яке накладено арешт
відповідно до Акта опису та звільнено його з-під арешту. Судове
рішення обґрунтовано тим, що до Акта опису внесено 15 позицій
майна, що ввійшло в перелік проданих позивачу Підприємством
об'єктів нерухомості за зазначеними договорами купівлі-продажу.
Постановою від ХХ червня 2003 року Н-ський апеляційний
господарський суд зазначене судове рішення частково змінив,
задовольнивши позов в частині визнання права ТОВ "XXX" на майно
згідно з додатком № Х до договору купівлі-продажу від ХХ жовтня
2002 року, а в частині позову про визнання права ТОВ "XXX" на
майно згідно з додатком № Х до договору купівлі-продажу від ХХ
листопада 2002 року № Х1 та звільнення його з-під арешту -
відмовив. При цьому апеляційний суд згідно з пунктом першим статті
83 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі
- ГПК України) визнав договір купівлі-продажу від ХХ листопада
2002 року № Х1 недійсним на підставі статті 48 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
і зобов'язав ТОВ "XXX" повернути придбане майно Підприємству.
Постанова обґрунтована тим, що суд першої інстанції не взяв до
уваги те, що о Акта опису не включено майно, продане за договором
купівлі-продажу від ХХ листопада 2002 року № Х1, і тому дійшов
помилкового висновку щодо порушення права позивача на зазначене
майно. Окрім того, апеляційний суд виходив з того, що арешт,
накладений ВДВС на спірне майно згідно з актом опису і арешту
майна від ХХ листопада 2001 року, що в подальшому було продане ТОВ
"XXX", на дату укладання договору купівлі - продажу № Х1 у
встановленому законом порядку не був скасований.
Постановою від ХХ жовтня 2003 року Вищий господарський суд України
постанову Н-ського апеляційного господарського суду скасував, а
рішення Господарського суду Я-ської області залишив без змін.
Постанова обґрунтована тим, що: суд першої інстанції правильно
встановив, що майно, яке описано за Актом опису, під забороною та
арештом не знаходилося; суд апеляційної інстанції всупереч пункту
другому статті 83 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
за відсутності
відповідних заяв заінтересованої сторони вийшов за межі позовних
вимог і визнав договір купівлі-продажу від ХХ листопада 2002 року
№ Х1 недійсним; визнаючи договір недійсним, на підставі статті 48
ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, апеляційний суд не вказав вимогам якого саме
закону чи іншого нормативно-правового акта суперечить укладений
договір; постанова ВДВС про закінчення виконавчого провадження від
ХХ листопада 2001 року у встановленому законом порядку не була
скасована; відповідно до пункту 4.10. Інструкції про проведення
виконавчих дій ( z0865-99 ) (z0865-99)
, затвердженої наказом Міністерства
юстиції України № 74/5 від 15 грудня 1999 року у разі закінчення
виконавчого провадження припиняється чинність арешту майна
боржника.
ТОВ "ZZZ" просить постанову Вищого господарського суду України від
ХХ жовтня 2003 року скасувати, мотивуючи касаційну скаргу її
невідповідністю Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
та неправильним
застосуванням судом касаційної інстанції норм матеріального і
процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників сторін,
розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши
матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного
Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з
таких підстав.
Суд першої інстанції при порушенні провадження у справі і під час
її розгляду порушив норми процесуального права.
Ухвалою про порушення провадження у справі від ХХ березня 2003
року з ініціативи суду до участі у справі в якості третьої особи,
яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, залучено ВДВС,
але без вказівки про те, на чиїй саме стороні - позивача чи
відповідача.
Окрім того, з суті спору вбачається, що позивач фактично оскаржив
у суді дії, вчинені ВДВС на виконання ухвали господарського суду
щодо опису і арешту майна, яке він вважає своєю власністю.
Відповідно до статті 121-2 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
оскарження дій
чи бездіяльності органів Державної виконавчої служби щодо
виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів здійснюється
у формі скарги, яка може бути подана стягувачем, боржником або
прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії,
або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня,
коли дія мала бути вчинена.
Проте, зазначене положення названого Кодексу суд до уваги не
прийняв і розглянув по суті позовну заяву ТОВ "XXX" не до ВДВС, а
до
ТОВ "ZZZ" і Підприємства. При цьому, зі змісту рішення суду першої
інстанції та оскарженої постанови Вищого господарського суду
України, якою зазначене рішення залишено в силі, а також -
постанови апеляційного суду видно, що суди не встановлювали склад
цивільно-правової відповідальності відповідачів, а саме -
наявності збитків (шкоди) для позивача, протиправності їх дій і
вини, безпосереднього причинного зв'язку між збитками (шкодою) та
протиправними діями.
За таких обставин ухвалені у справі рішення і постанови судів усіх
інстанцій є незаконними і необгрунтованими, а тому вони підлягають
скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до
господарського суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи господарському суду першої
інстанції необхідно врахувати, що рішення є законним тоді, коли
суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно
перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами
матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому
повно відображені обставини, що мають значення для даної справи,
висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є
вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними
доказами, дослідженими в судовому засіданні.
При цьому суду необхідно встановити дійсні права та обов'язки
сторін і в залежності від встановленого вирішити спір відповідно
до закону.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111-17 - 111-20 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Судова палата у господарських справах
Верховного Суду України
постановила:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ZZZ"
задовольнити, постанову Вищого господарського суду України
( sp11/036-1 ) (sp11/036-1)
від ХХ жовтня 2003 року, постанову Н-ського
апеляційного господарського суду від ХХ червня 2003 року
та рішення Господарського суду Я-ської області від ХХ
квітня 2003 року скасувати, а справу передати на новий
розгляд до господарського суду першої інстанції.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.