Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "Інформтехнологія".
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.02.2004 року (скасовано ухвалу ВГСУ) м. Київ
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у
складі:
Головуючого
Суддів
за участю представника товариства з обмеженою відповідальністю "ТК
"З" - присутній,
розглянувши касаційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності
(далі - Підприємець) на ухвалу Вищого господарського суду України
від 28.10.2003 року № 35,
встановила:
У жовтні 2002 року Підприємець звернувся в господарський суд
Харківської області із позовом до товариства з обмеженою
відповідальністю "ТК "З" (далі - Товариство) про стягнення 23 250
грн. 15 коп. матеріальної шкоди, заподіяної джерелом підвищеної
безпеки.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 18.12.2002
року провадження у справі припинено на підставі пункту 1 частини 1
статті 80 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від
12.02.2003 року зазначену ухвалу скасовано, а справу передано на
розгляд до суду першої інстанції.
Під час розгляду справи Товариство подало зустрічний позов до
Підприємця про визнання недійсним договору уступки вимоги від
14.10.2002 року.
Рішенням господарського суду Харківської області від 02.07.2003
року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного
господарського суду від 08.09.2003 року, в позові відмовлено; за
зустрічним позовом провадження у справі припинено на підставі
пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 28.10.2003 року
№ 35 Підприємцю повернуто касаційну скаргу на постанову
Харківського апеляційного господарського суду від 08.09.2003 року
на підставі пункту 4 частини 1 статті ПІ-3 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
. Ухвала вмотивована
тим, що до касаційної скарги не додано належних доказів сплати
державного мита у встановленому порядку, оскільки в платіжному
дорученні від 29.09.2003 року № 018 не зазначено код бюджетної
класифікації - 22090200, який обов'язково вказується в тексті
призначення платежу.
22 січня 2004 року колегією суддів Верховного Суду України за
касаційною скаргою Підприємця порушено провадження з перегляду у
касаційному порядку ухвали Вищого господарського суду України від
28.10.2003 року № 35. У касаційній скарзі ставиться питання про
скасування оскарженої ухвали та передачу справи на розгляд до
Вищого господарського суду України. На обґрунтування касаційної
скарги зроблено посилання на порушення положень статті 19
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, неправильне застосування норм
матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника
відповідача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши
матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного
Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з
таких підстав.
Вимоги до форми і змісту касаційної скарги визначено статтею 111
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, і
зокрема встановлено, що до скарги повинні додаватися докази сплати
державного мита.
Відповідно до частини 1 статті 46 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
державне мито сплачується чи
стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі,
встановлених законодавством України. Згідно з частиною 4 статті 7
Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" від
21.01.1993 року № 7-93 ( 7-93 ) (7-93)
із змінами і доповненнями порядок
сплати державного мита встановлюється Міністерством фінансів
України. Пунктом 14 Інструкції про порядок обчислення та
справляння державного мита, затвердженої наказом Головної
державної податкової інспекції України від 22.04.1993 року № 15
( z0050-93 ) (z0050-93)
із змінами і доповненнями (далі - Інструкція),
передбачено, що при перерахуванні державного мита з рахунку
платника до документа, щодо якого вчинюється відповідна дія,
додається останній примірник платіжного доручення з написом
(поміткою) кредитної установи такого змісту: "Зараховано в дохід
бюджету грн. (дата)". Цей напис скріплюється першим і другим
підписами посадових осіб і відтиском печатки кредитної установи з
відміткою дати виконання платіжного доручення.
До касаційної скарги, що була подана Підприємцем до Вищого
господарського суду України, додавався примірник платіжного
доручення від 29.09.2003 року № 018, на звороті якого вчинено
відповідний напис про перерахування державного мита в сумі 125
грн. 03 коп. до державного бюджету, як цього вимагає пункт 14
Інструкції ( z0050-93 ) (z0050-93)
. Вказаним платіжним дорученням державне
мито перераховано за реквізитами рахунків, повідомленими листом
Державного казначейства України від 06.02.2003 року № 3.
Не визнаючи поданий Підприємцем примірник платіжного доручення
доказом сплати державного мита, Вищий господарський суд України не
навів правового обґрунтування щодо недотримання заявником порядку
сплати державного мита, встановленого законодавчими актами
України.
Слід зазначити, що наказом Державної податкової адміністрації
України від 01.07.2002 року № 301 із змінами і доповненнями
затверджено Порядок передачі банками інформації про відкриття
(закриття) власних кореспондентських рахунків, закриття та зміну
рахунків клієнтів - платників податків і зборів (обов'язкових
платежів) до органів державної податкової служби електронними
засобами та заповнення розрахункових документів у разі сплати
(стягнення) платежів до бюджету або повернення платежів з бюджету
( z0735-02 ) (z0735-02)
(далі - Порядок). Пунктом 4 Порядку ( z0735-02 ) (z0735-02)
встановлено, що платники податків при перерахуванні платежів до
бюджету заповнюють поле "Призначення платежу" платіжного документа
згідно з вимогами додатка 2. Цим додатком передбачено, що код
класифікації доходів бюджету бюджетної класифікації обов'язково
вказується в полі "Призначення платежу" у тому разі, коли платіж
до бюджету здійснюється у іноземній валюті. Аналогічних вимог щодо
заповнення поля "Призначення платежу" у розрахункових документах з
бюджетних платежів у національній грошовій одиниці цей додаток не
містить.
Враховуючи викладене, Вищий господарський суд України неправильно
застосував пункт 4 частини 1 статті 111-3 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
та без законних підстав
повернув касаційну скаргу Підприємця.
За таких обставин оскаржену ухвалу Вищого господарського суду
України слід скасувати, а справу передати на розгляд до цього
суду.
Керуючись статтями 111-17 - 111-21 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Судова палата у господарських справах
Верховного Суду України
постановила:
Касаційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності П-а В.А.
задовольнити.
Ухвалу Вищого господарського суду України від 28.10.2003 року № 35
скасувати, а справу передати на розгляд до Вищого господарського
суду України.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.