Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.01.2004 року (скасовано постанову ВГСУ)
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у
складі:
Головуючого судді,
суддів;
за участю представників ВАТ "ХХХ" - присутній, та ДПІ у Ч-ському
районі м. Н-ська - присутній,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
ВАТ "ХХХ",
встановила:
У січні 2003 року ВАТ "ХХХ" звернулось до господарського суду м.
Н-ська з позовом до ДПІ у Ч-ському районі м. Н-ська про визнання
недійсним податкового повідомлення-рішення відповідача від ХХ
липня 2002 року № ХХХ0. Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що
висновки відповідача, викладені в акті перевірки від Х липня 2002
року, на підставі якого було прийняте спірне повідомлення-рішення,
не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам Закону
України "Про плату за землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
.
Рішенням господарського суду м. Н-ська від ХХ березня 2003 року
позов задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення
відповідача від ХХ липня 2002 року № ХХХ0.
Постановою Н-ського апеляційного господарського суду від ХХ червня
2003 року вищевказане рішення суду залишено без змін.
Це рішення та постанова мотивовані тим, що при складанні
розрахунків по сплаті за землю та обчисленні розміру податку за
землю позивачем використовувались відомості Н-ського міського
управління земельних ресурсів. Відповідні довідки містили грошову
оцінку земельної ділянки та коефіцієнт на функціональне
використання землі (0,8). Органи державної податкової служби при
перевірці правильності нарахування плати за землю повинні
використовувати відомості про вартість земельних ділянок, надані
Н-ським міським управлінням земельних ресурсів. Використання
відповідачем інших даних для обчислення податку на землю є
безпідставним, оскільки обчислення вартості земельних ділянок не
відноситься до компетенції органів податкової служби.
Постановою Вищого господарського суду України від ХХ жовтня 2003
року № Х1 постанову Н-ського апеляційного господарського суду від
ХХ червня 2003 року та рішення господарського суду м. Н-ська від
ХХ березня 2003 року скасовано. У задоволенні позову відмовлено,
оскільки відповідачем обгрунтовано при обчисленні податку за землю
було використано коефіцієнт оренди (2,5), так як позивач отримує
від оренди землі прибуток та використовує землю не за тим
призначенням, що встановлений Київською міською радою.
Ухвалою Верховного Суду України від ХХ грудня 2003 року порушено
провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого
господарського суду України від ХХ жовтня 2003 року № Х1 за
касаційною скаргою ВАТ "ХХХ", де поставлено питання про скасування
цієї постанови та припинення провадження у справі. Посилання
зроблені на порушення норм матеріального права та невідповідність
оскарженої постанови положенням Конституції України.
Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін та
перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських
справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна
скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного
суду, Вищий господарський суд України вказав, що позивач отримує
від оренди землі прибуток та використовує землю не за тим
призначенням, що встановлено Н-ською міською радою, тобто має
місце незаконне збагачення за рахунок зловживання правом
користування земельною ділянкою. Також зазначено, що для кожної
частки земельної ділянки, на якій здійснюється певний вид
діяльності, застосовується відповідний коефіцієнт функціонального
використання згідно з "Порядком грошової оцінки земель населених
пунктів" ( z0427-95 ) (z0427-95)
, який затверджено 27.11.95 р. спільним
наказом Держкомзему і Мінсільгосппроду та зареєстровано в Мінюсті
30.11.95 р. № 427/963.
Із такими висновками погодитись не можна. Вони зроблені без
урахування норм матеріального права та обставин справи.
Так, із матеріалів справи вбачається, що податковим
повідомленням-рішенням ДПІ у Ч-ському районі м. Н-ська від ХХ
липня 2002 року № ХХХ0 згідно з ст. 14 Закону України "Про сплату
за землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
ВАТ "ХХХ" визначено податкове зобов'язання
по податку на землю у сумі 47 072 грн. 82 коп. (32 652 грн. 18
коп. основного платежу та 14 420 грн. 64 коп. штрафних
(фінансових) санкцій).
Спірне податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі акту
від ХХ липня 2002 року № Х2 про результати перевірки дотримання
вимог законодавства про оподаткування ВАТ "ХХХ" за період із ХХ
жовтня 1999 року по ХХ січня 2002 року.
В акті перевірки зазначено, що на балансі позивача значиться
земельна ділянка по вул. Ц-ній у м. Н-ську. Площа земельної
ділянки становить 56 785, 98 м.кв.. На земельній ділянці
знаходяться належні позивачу приміщення загальною площею 13 448
м.кв. Позивачем у період 2000-2002 роки частина належних йому
приміщень надавалась в оренду комерційним структурам. Розрахунки
по податку за землю за період 2000-2002 роки надавались до ДПІ у
Я-кому районі м. Н-ська своєчасно, але дані по розрахунках
підприємства не відповідали даним за результатами перевірки. Так,
позивачем при розрахунку податку за землю використовувався лише
функціональний коефіцієнт 0,8 (землі транспорту), який
встановлений саме з урахуванням специфіки цього
підприємства-користувача, та не було застосовано функціональний
коефіцієнт 2,5 (землі комерційного використання) до площі
земельної ділянки, яка припадає на орендарів.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про плату за землю"
( 2535-12 ) (2535-12)
(далі - Закон) використання землі в Україні є платним.
Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або
орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки
земель. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та
землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди
про розподіл продукції, сплачують земельний податок.
Згідно з ст. 5 Закону ( 2535-12 ) (2535-12)
об'єктом плати за землю є
земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у
власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди.
Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки,
земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.
Ст. 13 Закону ( 2535-12 ) (2535-12)
передбачено, що підставою для
нарахування земельного податку є дані державного земельного
кадастру.
У відповідності з ст. 14 Закону ( 2535-12 ) (2535-12)
юридичні особи
самостійно обчислюють суму земельного податку в порядку,
визначеному цим Законом ( 2535-12 ) (2535-12)
за формою, встановленою
Головною державною податковою інспекцією України, щороку за станом
на ХХ січня і до ХХ лютого подають дані відповідній державній
податковій інспекції.
Грошова оцінка земельної ділянки проводиться Державним комітетом
України по земельних ресурсах за методикою, затвердженою Кабінетом
Міністрів України (ст. 23 Закону ( 2535-12 ) (2535-12)
).
При складанні розрахунків по платі за землю та обчисленні розміру
податку за землю позивачем використовувались відомості Н-ського
міського управління земельних ресурсів, зазначені у відповідних
довідках від ХХ жовтня 1999 року № Х3 та від ХХ жовтня 2000 року №
Х4. Вказані довідки містять грошову оцінку земельної ділянки,
наданої позивачу, та відомості про коефіцієнт на функціональне
використання землі (0,80). Лише у довідці від ХХ березня 2002
року № Х5 (поряд із коефіцієнтом на функціональне використання
землі "0, 80") був зазначений коефіцієнт "2, 5" (а.с. 28, 29, 30).
Таким чином, застосування інших, ніж наведені у вказаних довідках,
відомостей про грошову оцінку землі для обчислення податку за
землю за період, що перевірявся, є безпідставним.
При перевірці правильності нарахування плати за землю органи
державної податкової служби повинні використовувати відомості про
вартість земельних ділянок, що надані Н-ським міським управлінням
земельних ресурсів щодо земельних ділянок, розташованих у м.
Н-ську.
З урахуванням наведеного постанову Вищого господарського суду
України від ХХ жовтня 2003 року № Х1 слід скасувати, а постанову
Н-ського апеляційного господарського суду від ХХ червня 2003 року
та рішення господарського суду м. Н-ська від ХХ березня 2003 року
- залишити в силі.
Враховуючи викладене і керуючись статтями 111-17 - 111-20 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Судова палата у господарських справах
Верховного Суду України
постановила:
Касаційну скаргу ВАТ "ХХХ" задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України ( sp01/580-1 ) (sp01/580-1)
від ХХ жовтня 2003 року № Х1 скасувати, а постанову
Н-ського апеляційного господарського суду від ХХ червня
2003 року та рішення господарського суду м. Н-ська від
ХХ березня 2003 року залишити в силі.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.