Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "Інформтехнологія".
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.01.2004 року (скасовано ухвалу ВГСУ)
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у
складі:
Головуючого
Суддів
за участю представників спільного міжгосподарського підприємства
по агропромисловому будівництву "K" - К-о Т.М., Управління у
справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи
Волинської обласної державної адміністрації - К-а А.В.,
розглянувши касаційну скаргу Управління у справах захисту
населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Волинської
обласної державної адміністрації (далі - Управління) на ухвалу
Вищого господарського суду України від 15.10.2003 року № 4,
встановила:
У листопаді 2001 року спільне міжгосподарське підприємство по
агропромисловому будівництву "K" звернулося в господарський суд
Волинської області із позовом до Управління про стягнення 165662
грн., у тому числі 158819 грн. заборгованості за виконані роботи
на підставі договору від 11.06.1997 року та 6781 грн. збитків.
Під час розгляду справи позивач збільшив розмір позовних вимог і
просив стягнути з відповідача 213589 грн. 29 коп., у тому числі
158819 грн. заборгованості, 11514 грн. 38 коп. процентів річних,
54474 грн. 92 коп. суми інфляції, 6781 грн. збитків.
Ухвалою господарського суду Волинської області від 14-20.08.2002
року до участі у справі залучено довірче товариство Першу
Волинську фінансово-будівельну компанію "ТІБ" (далі -
фінансово-будівельна компанія "ТІБ") як відповідача.
Рішенням господарського суду Волинської області від 11.12.2002
року в позові відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
10.04.2003 року зазначене рішення скасовано частково, позов
задоволене частково, з Управління на користь позивача стягнуто
158819 грн. заборгованості, 11514 грн. 38 коп. процентів річних,
54474 грн. 92 коп. суми інфляції; у решті рішення залишено без
змін. Цією ж постановою апеляційного суду фінансово-будівельну
компанію "ТІБ" виключено з числа відповідачів у справі.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 15.10.2003 року № 4
відхилено клопотання Управління про відновлення пропущеного
процесуального строку для подання касаційної скарги на постанову
Львівського апеляційного господарського суду від 10.04.2003 року,
а касаційну скаргу повернуто на підставі пунктів 3, 4, 5 частини 1
статті 111-3 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
Ухвала вмотивована тим, що:
- до касаційної скарги не додано доказів надіслання її копії
іншому відповідачу у справі - фінансово-будівельній компанії
"ТІБ";
- оформлення платіжного доручення від 27.08.2003 року № 79, яким
сплачено державне мито, не відповідає встановленим вимогам;
- клопотання про відновлення пропущеного процесуального строку
підлягає відхиленню через неналежне оформлення касаційної скарги.
25 грудня 2003 року колегією суддів Верховного Суду України за
касаційною скаргою Управління порушено провадження з перегляду у
касаційному порядку ухвали Вищого господарського суду України від
15.10.2003 року № 4. У касаційній скарзі ставиться питання про
скасування оскарженої ухвали та передачу справи на розгляд до
цього суду. На обгрунтування касаційної скарги зроблено посилання
на виявлення різного застосування Вищим господарським судом
України одного й того ж положенні процесуального закону у
аналогічних справах, неправильне застосування норм процесуального
права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників
відповідача та позивача, розглянувши доводи касаційної скарги,
перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських
справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга
підлягає задоволенню з таких підстав.
Вимоги до форми і змісту касаційної скарги визначено статтею 111
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, і
зокрема встановлено, що до неї повинні додаватися докази сплати
державного мита і надіслання копії касаційної скарги іншій стороні
(сторонам) у справі.
На обгрунтування оскарженої ухвали Вищий господарський суд України
послався на недотримання Управлінням вимог зазначеної норми. Проте
з таким висновком погодитись не можна.
Посилання Вищого господарського суду України на відсутність
доказів надіслання копії касаційної скарги іншому відповідачу
зроблено без врахування тієї обставини, що постановою суду
апеляційної інстанції, яка набрала законної сили з дня її
прийняття, фінансово-будівельну компанію "ТІБ" виключено з числа
відповідачів у даній справі.
До матеріалів касаційної скарги Управлінням додавалось платіжне
доручення від 27.08.2003 року № 79, на лицьовій стороні якого
вчинено напис про зарахування державного мита в сумі 850 грн.,
скріплений першим і другим підписами посадових осіб і відбитком
печатки управління Державного казначейства у Волинській області.
Дійшовши висновку, що цей напис є недостатнім доказом зарахування
державного мита в доход бюджету, суд вправі був витребувати
додаткові докази, але не мав законних підстав для повернення
касаційної скарги.
За таких обставин застосування Вищим господарським судом України
пунктів 3 і 4 частини 1 статті 111-3 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, як підстав повернення касаційної
скарги, є помилковим.
За змістом статті 53 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
вирішення питання про відновлення пропущеного строку
залежить виключно від наявності поважних причин, що обумовили
пропуск встановленого законом процесуального строку. Натомість
Вищий господарський суд України не розглянув доводів, які
наводились Управлінням на обгрунтування клопотання про відновлення
пропущеного процесуального строку для подання касаційної скарги,
та відхилив клопотання з мотивів, які не пов'язані з обставинами
пропуску строку. Незаконно відхиливши клопотання та позбавивши цим
Управління можливості подати касаційну скаргу повторно, суд
касаційної інстанції фактично обмежив суб'єкта оскарження у
здійсненні прав, передбачених пунктом 8 статті 129 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
.
За таких обставин оскаржену ухвалу слід скасувати, а справу
передати на розгляд до Вищого господарського суду України.
Керуючись статтями 111-17 - 111-21 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Судова палата у господарських справах
Верховного Суду України
постановила:
Касаційну скаргу Управління у справах захисту населення від
наслідків Чорнобильської катастрофи Волинської обласної державної
адміністрації задовольнити.
Ухвалу Вищого господарського суду України від 15.10.2003 року № 4
скасувати, а справу передати на розгляд до Вищого господарського
суду України.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.