Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.01.2004 року (скасовано постанову ВГСУ)
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у
складі:
Головуючого судді,
суддів;
за участю представників ТОВ "XXX" - присутні; Н-ської міської ради
- присутній, ТОВ "YYY" - присутній
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ТОВ
"XXX",
встановила:
У грудні 2000 року ТОВ "XXX" звернулось до арбітражного суду
Н-ської області з позовом до управління майном комунальної
власності Н-ської міської ради про зобов'язання прийняти рішення
про приватизацію позивачем шляхом викупу частини майнового
комплексу готелю "ZZZ" та затвердити договір купівлі-продажу
комунального майна у редакції позивача. Позовні вимоги
обґрунтовувались тим, що відмова відповідача у задоволенні заяви
про приватизацію комунального майна та укладення договору
купівлі-продажу не відповідають вимогам чинного законодавства і
суперечать умовам договору оренди з правом викупу готельного
господарства від ХХ вересня 1991 року.
Пізніше до участі у справі були залучені Н-ська міська рада як
відповідач та ТОВ "YYY" і організація орендарів орендного
підприємства готельного господарства як треті особи. Крім того,
змінено предмет позову - про визнання частково недійсним рішення
Н-ської міської ради від ХХ травня 2001 року № Х7, зобов'язання
відповідачів прийняти рішення про приватизацію позивачем цілісного
майнового комплексу готелю "ZZZ" шляхом викупу та укладення
договору купівлі-продажу цього майна з позивачем у його редакції.
Справа судами розглядалась неодноразово.
Рішенням господарського суду Н-ської області від ХХ травня 2003
року у задоволенні позову відмовлено, оскільки позивачем в
обгрунтування позовних вимог не надано достатніх доказів і спірне
рішення Н-ської міської раді відповідає вимогам закону.
Постановою Ч-ського апеляційного господарського суду від ХХ серпня
2003 року вищевказане рішення суду скасовано. Позов задоволено.
Визнано недійсним рішення Миколаївської міської ради від ХХ травня
2001 року № Х7 у частині п. 20 додатку 1 до цього рішення щодо
визначення ТОВ "YYY" покупцем цілісного майнового комплексу готелю
"ZZZ" Зобов'язано відповідачів здійснити приватизацію цього майна
шляхом викупу ТОВ "XXX" та укласти договір купівлі-продажу в
редакції, запропонованій позивачем. Визнано недійсним договір
купівлі-продажу комунального майна від ХХ липня 2001 року,
укладений між управлінням майном комунальної власності Н-ської
міської ради та ТОВ "YYY". Зобов'язано кожну сторону повернути
другій стороні все одержане за угодою.
Постанова мотивована тим, що спірним рішенням Н-ської міської ради
(п. 20 додатку 1) ТОВ "YYY" було визнано покупцем цілісного
майнового комплексу готелю "ZZZ" за відсутності його заяви на
приватизацію, що є порушенням процедури підготовки об'єкту до
приватизації. Тому п. 20 додатку 1 спірного рішення визнано
недійсним. Договір купівлі-продажу комунального майна від ХХ липня
2001 року, укладений між управлінням майном комунальної власності
Н-ської міської ради та ТОВ "YYY", також визнано недійсним,
оскільки він укладений на виконання незаконного рішення міської
ради, про що вказано вище. Згідно з чинним рішенням господарського
суду Н-ської області від ХХ вересня 2002 року у справі № Х2
позивач є єдиним господарським товариством, що є правонаступником
орендаря за договором оренди з правом викупу від ХХ вересня 1991
року та має право на приватизацію цілісного майнового комплексу
готелю "ZZZ" шляхом викупу.
Постановою Вищого господарського суду України від ХХ жовтня 2003
року № Х1 постанову Ч-ського апеляційного господарського суду від
ХХ серпня 2003 року скасовано, а рішення господарського суду
Н-ської області від ХХ травня 2003 року залишено без змін.
Постанова обгрунтована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового
висновку, що ТОВ "YYY" протиправно заявило себе покупцем цілісного
майнового комплексу готелю "ZZZ", а право на приватизацію належить
виключно позивачу, оскільки встановлені у справі № Х2 факти не
можна вважати доведеними, адже Н-ська міська рада не була стороною
у тій справі. Крім того, визнання апеляційним судом з власної
ініціативи поза межами позовних вимог недійсним договору
купівлі-продажу комунального майна від ХХ липня 2001 року,
укладеного між управлінням майном комунальної власності Н-ської
міської ради та ТОВ "YYY", суперечить принципу диспозитивності
сторін судового процесу.
Ухвалою Верховного Суду України від ХХ грудня 2003 року порушено
провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого
господарського суду України від ХХ жовтня 2003 року № Х1 за
касаційною скаргою ТОВ "XXX", де поставлено питання про скасування
цієї постанови Вищого господарського суду України та залишення в
силі постанови Ч-ського апеляційного господарського суду від ХХ
серпня 2003 року. Посилання зроблені на порушення норм
матеріального і процесуального права.
Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін та
перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських
справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна
скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції, Вищий
господарський суд України у своїй постанові, посилаючись на п.п.
2.1, 7.3 та 7.10 договору оренди, зробив висновок, що суб'єктами
приватизації готелів вправі були виступати й інші господарські
товариства, створені трудовими колективами цих готелів. Крім того,
не погоджуючись з висновком апеляційного суду щодо порушення ТОВ
"YYY" порядку приватизації, зазначив, що ні продавець, ні покупець
не сприймали лист Управління майном комунальної власності Н-ської
міської Ради від ХХ січня 2001 року № Х4 як відмову цьому
товариству в приватизації, яку в подальшому і здійснили.
Такі висновки не грунтуються на матеріалах справи та не
відповідають вимогам закону.
Як встановлено судами, ХХ вересня 1991 року між Н-ським обласним
управлінням житлово-комунального господарства (орендодавець) та
трудовим колективом працівників Н-ського виробничого об'єднання
готельного господарства (орендар) було укладено договір оренди
майна терміном на 10 років з правом викупу. Утім, умови викупу -
ціна об'єкту, порядок, терміни та засоби платежу - у договорі
визначені не були (т.1, а.с. 28-30).
Так, відповідно до п. 1.2 цього договору зі змінами та
доповненнями до нього, предметом договору була оренда цілісних
майнових комплексів готелів "ZZZ", "QQQ" та "DDD".
Враховуючи, що згідно п. 7.2 договору оренди з правом викупу
зазначені об'єкти оренди підлягали викупу в якості самостійних
об'єктів приватизації, пункти 7.3, 7.10 цього договору
передбачали, що викуп зазначених об'єктів оренди буде
здійснюватися господарським товариством, створеним трудовим
колективом кожного із готелів або їх структурних підрозділів.
Тобто, трудовий колектив кожного готелю мав право створити
господарське товариство з метою участі у приватизації цілісного
майнового комплексу (або структурного підрозділу) цього готелю.
Таким чином, за умовами вказаного договору оренди з правом викупу
покупцем цілісного майнового комплексу кожного готелю могло
виступати тільки одне господарське товариство у статуті якого
зазначено, що це товариство є правонаступником орендаря відносно
договору оренди з правом викупу.
Питання правонаступництва було ретельно досліджено в матеріалах
справи № Х2, де рішенням господарського суду Н-ської області від
ХХ вересня 2002 року встановлено, що ТОВ "XXX" є єдиним належним
правонаступником орендаря за договором оренди з правом викупу від
ХХ вересня 1991 року зі змінами та доповненнями до нього. Вказане
рішення суду залишено силі постановою Вищого господарського суду
України від ХХ січня 2003 року (т.4 а.с. 167-172).
Касаційною інстанцією не взято до уваги наведені факти та зроблено
помилковий висновок щодо можливості створення декількох
господарських товариств із метою приватизації одного об'єкту.
Згідно з ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, переглядаючи в
касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на
підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє
застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм
матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має
права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказів,
про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або
додатково перевіряти докази.
По даній справі суд касаційної інстанції дав власну оцінку
прийнятому на підставі ч. 1 ст. 101 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
судом
апеляційної інстанції в якості додаткового доказу листу Управління
майном комунальної власності Н-ської міської Ради від ХХ січня
2001 року № Х4, вказавши, що цей лист не є відмовою у
приватизації, тоді як апеляційний суд зробив висновок зі змісту
цього листа, що ТОВ "YYY" було відмовлено у приватизації готелю
"ZZZ" у зв'язку з тим, що цілісний майновий комплекс готелю "ZZZ"
було включено до переліку об'єктів, що не підлягають приватизації,
тобто з тих же підстав, що і товариству "XXX" (т. 5, а.с. 152).
Судами було встановлено, що ХХ травня 2001 року на N-ій сесії
Н-ської міської Ради було прийнято рішення № Х7 "Про внесення змін
та доповнень до переліку об'єктів комунальної власності
територіальної громади м. Н-ська, що підлягають приватизації,
затвердженого рішенням міської ради від ХХ квітня 2000 року № Х3
"Про виконання Програми приватизації майна м. Н-ська, затвердження
звіту про використання позабюджетного фонду приватизації за 1999
рік та затвердження Програми приватизації на 2000-2002 роки" (т.
2, а.с. 8).
Пунктом 20 додатку 1, затвердженого пунктом 1.1 рішення Н-ської
міської Ради від ХХ травня 2001 року № Х7, цілісний майновий
комплекс готелю "ZZZ" було включено до переліку об'єктів
комунальної власності територіальної громади м. Н-ська, що
підлягають приватизації способом "викуп", але покупцем
комунального майна було зазначено ТОВ "YYY" (т. 2, а.с. 10).
Апеляційна інстанція дійшла правильного висновку, що рішення
Н-ської міської Ради від ХХ травня 2001 року № Х7 в частині
визнання в п. 20 додатку 1 до цього рішення покупцем цілісного
майнового комплексу готелю "ZZZ" ТОВ "YYY", не відповідає вимогам
закону та підлягає скасуванню.
Із матеріалів справи вбачається, що на момент прийняття Н-ською
міською Радою рішення № Х7 від ХХ травня 2001 року спір щодо
приватизації першого, другого та третього поверхів лівого крила
готелю "ZZZ" було вирішено на користь позивача - ТОВ "XXX".
Рішенням арбітражного суду Н-ської області від ХХ березня 2001
року у справі № Х5, що набрало чинності, було вирішено спонукати
Управління майном комунальної власності Н-ської міської Ради до
приватизації комунального майна - частини майнового комплексу
готелю "ZZZ" - ТОВ "XXX" та укладання договору купівлі-продажу
комунального майна в редакції, наданій позивачем.
Пунктами 4, 5 статті 7 Закону України "Про приватизацію невеликих
державних підприємств (малу приватизацію)" ( 189/96-ВР ) (189/96-ВР)
від 15
травня 1996 року № 189/89-ВР передбачено, що для включення
підприємства до відповідного переліку об'єктів, що підлягають
приватизації, покупець повинен подати до органу приватизації
заяву. Орган приватизації розглядає подану заяву і в разі
відсутності підстав для відмови у приватизації включає
підприємство до відповідного переліку. Результати розгляду не
пізніш як через місяць з дня подання заяви доводяться до заявника
у письмовій формі.
Зміст листів Управління майном комунальної власності Н-ської
міської Ради № Х6 від ХХ грудня 2000 року та № Х4 від ХХ січня
2001 року свідчить про залишення без задоволення обох заяв на
приватизацію ТОВ "YYY". У зв'язку з цим апеляційна інстанція
дійшла правильного висновку, що ТОВ "YYY" було визнано покупцем
цілісного майнового комплексу готелю "ZZZ" при відсутності заяви
на приватизацію, що є порушенням процедури підготовки об'єкту до
приватизації.
Враховуючи наведене, апеляційна інстанція зробила правильні
висновки, що позовні вимоги ТОВ "XXX" щодо спонукання Н-ської
міської Ради та Управління майном комунальної власності Н-ської
міської Ради приватизувати комунальне майно (цілісний майновий
комплекс готелю "ZZZ") шляхом викупу та укласти договір
купівлі-продажу цього майна з ТОВ "XXX" у редакції, наданій
позивачем, є правомірними та підлягають задоволенню.
Водночас, матеріали справи свідчать, що на виконання незаконного в
частині зазначення у п. 20 додатку 1 до рішення Н-ської міської
Ради від ХХ травня 2001 року № Х7 покупцем цілісного майнового
комплексу готелю "ZZZ" ТОВ "YYY", ХХ липня 2001 року між
Управлінням майном комунальної власності Н-ської міської Ради та
ТОВ "YYY" було укладено договір купівлі-продажу комунального майна
(цілісного майнового комплексу готелю "ZZZ").
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 83 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, якщо,
вирішуючи господарський спір, буде встановлено, що зміст договору
суперечить чинному законодавству, то господарський суд повинен за
власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у
певній частині.
У зв'язку з цим апеляційна інстанція на підставі ст. 48 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
правильно визнала недійсним пов'язаний з предметом
даного спору договір купівлі-продажу комунального майна, оскільки
він суперечить законодавству, адже був укладений на виконання
незаконного рішення міської Ради та є таким, що порушує вимоги п.
9 ст. 17 Закону України "Про приватизацію майна державних
підприємств" ( 2163-12 ) (2163-12)
, яким передбачено право орендаря (у
даному випадку його правонаступника - ТОВ "XXX") на викуп об'єкту
оренди. Покупець по договору купівлі-продажу комунального майна -
ТОВ "YYY" - не є ні орендарем, ні його правонаступником відносно
права викупу орендованого майна.
Крім цього, слід зазначити, що на момент прийняття Н-ською міською
Радою рішення № Х7 від ХХ травня 2001 року і на момент укладення
ХХ липня 2001 року договору купівлі-продажу комунального майна
було чинне рішення арбітражного суду Н-ської області від ХХ
березня 2001 року у справі № Х5, яким вирішено спонукати
Управління майном комунальної власності Н-ської міської Ради до
приватизації комунального майна - частини майнового комплексу
готелю "ZZZ" ТОВ "XXX" та укладення договору купівлі-продажу
комунального майна в редакції, наданій позивачем. Укладення
Управлінням майном комунальної власності Н-ської міської Ради
даного договору не з позивачем, а з іншим товариством (ТОВ "YYY"),
є порушенням вимог ст. 45 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо
обов'язковості виконання на усій території України рішень, ухвал і
постанов господарських судів.
З урахуванням наведеного, постанову Вищого господарського суду
України від ХХ жовтня 2003 року № Х1 слід скасувати, а постанову
Ч-ського апеляційного господарського суду від ХХ серпня 2003 року
- залишити в силі.
Враховуючи викладене і керуючись статтями 111-17-111-20 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Судова палата у господарських справах
Верховного Суду України
постановила:
Касаційну скаргу ТОВ "XXX" задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України ( sp05/133-1 ) (sp05/133-1)
від ХХ жовтня 2003 року № Х1 скасувати, а постанову
Ч-ського апеляційного господарського суду від ХХ серпня
2003 року залишити в силі.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.