Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.01.2004 року (скасовано постанову ВГСУ)
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у
складі:
головуючого судді,
суддів;
за участі представників
позивача: присутні,
відповідача: присутній;
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Закритого акціонерного товариства "ХХХ" (далі -Товариство) на
постанову Вищого господарського суду України від ХХ вересня 2003
року у справі за позовом Товариства до Суб'єкта підприємницької
діяльності А.А.А. (далі -Підприємець) про стягнення 817 814 грн.
73 коп. передоплати, штрафу та збитків у вигляді неодержаного
доходу,
встановила:
З позовом до Господарського суду м. Н-ська Товариство звернулося
ХХ березня 2003 року .
Заявлені позовні вимоги мотивувалися тим, що: на виконання
укладеного з відповідачем договору купівлі-продажу № Х2 (далі
-договір № Х2) Товариство попередньо перерахувало йому 271800
гривень, які не повернуті, незважаючи на невиконання ним
договірних зобов'язань щодо поставки товару; відповідно до статті
253 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
та пункту 6 договору № Х2 відповідач
зобов'язаний сплатити пеню в розмірі 0,5% від вартості товару за
кожний день прострочення його поставки, що становить за 28 днів
прострочення 63 252 гривні; товар за договором Х2 не був
поставлений, в результаті чого Товариство не виконало своїх
зобов'язань за договором купівлі-продажу цього товару з ТОВ "YYY"
і не отримало прогнозований дохід в сумі 481 664 гривні 73
копійки.
Відповідач позов не визнав, посилаючись на виконанням ним умов
договору № Х2 щодо поставки товару позивачу через перевізника -СПД
В.В.В., який не зміг передати товар у зв'язку з відсутністю за
вказаною в договорі адресою представників Товариства.
Рішенням від ХХ квітня 2003 року позов задоволено в обсязі
заявлених вимог. Господарський суд першої інстанції виходив з
того, що: в обумовленому договором № Х2 порядку товар Товариству
не був переданий; відповідно до статей 203, 213 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
позовні вимоги про відшкодування збитків у зв'язку з
втратою Товариством інтересу щодо виконання відповідачем своїх
зобов'язань в натурі і стягнення неодержаних доходів - правомірні;
вимога про стягнення пені ґрунтується на умові пункту 6 договору №
Х2 та положеннях статті 204 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Н-ський апеляційний господарський суд постановою від ХХ травня
2003 року зазначене судове рішення в частині стягнення неодержаних
доходів скасував, а в решті частинах залишив його без змін,
виходячи при цьому з того, що в матеріалах справи відсутні належні
докази, які б підтверджували можливість їх реального одержання в
разі отримання товару від відповідача.
Оскарженою постановою Вищий господарський суд України постанову
апеляційного суду і рішення суду першої інстанції скасував, а в
позові відмовив. Ухвалюючи зазначену постанову касаційний суд
виходив з того, що: висновок судів першої та апеляційної інстанцій
про невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором № Х2 з
його вини грунтується на неповному з'ясуванні всіх обставин справи
і без перевірки доводів відповідача щодо реалізації сторонами
порядку поставки товару. В результаті переоцінки доказів та
надання переваги одних доказів над іншими, суд дійшов висновку про
відсутність в діях відповідача складу цивільного правопорушення, а
відтак - і умов цивільної-правової відповідальності.
Товариство просить постанову Вищого господарського суду України
скасувати, а постанову Н-ського апеляційного господарського суду
залишити без змін, мотивуючи касаційну скаргу тим, що: при
ухвалені зазначеної постанови суд вийшов за межі своєї
компетенції, визначеної частиною другою статті 19 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
та статтею 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
;
вона суперечить практиці Вищого господарського суду України в
аналогічних справах та грунтується на неправильному застосуванні
норм матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників сторін,
розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши
матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного
Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з
таких підстав.
Відмовляючи в позові Вищий господарський суд України виходив з
того, що в діях відповідача в спірних з позивачем правових
відносинах відсутній склад цивільного правопорушення і,
відповідно, - підстави для притягнення його до цивільно-правової
відповідальності. На підставі оцінки інших доказів він дійшов
протилежного висновку, а саме про відсутність вини відповідача,
позаяк він не був повідомлений про те, що ХХ лютого 2003 року
позивач був перереєстрований із ЗАТ "ZZZ" на ЗАТ "XXX".
З таким висновком касаційного суду погодитись не можна хоча б
тому, що перереєстрація позивача ХХ лютого 2003 року ніяк не могла
перешкодити відповідачу виконати свої зобов'язання в обумовлений
договором строк - ХХ січня 2003 року.
Суд апеляційної інстанції встановив і це підтверджується
матеріалами справи, що відповідач ХХ і ХХ січня 2003 року
звертався до позивача з листами, в яких повідомляв останнього про
неможливість вчасно виконати свої зобов'язання за договором,
посилаючись на нічим не підтверджені форс-мажорні обставини, що є
доказом того, що на ХХ січня 2003 року відповідач не виготовив
передбачений договором товар і, відповідно, не міг передати його
позивачу.
Апеляційний суд також встановив, що товар не переданий позивачу ні
на дату пред'явлення позову, ні на дату ухвалення у справі судових
рішень.
Зазначені обставини Вищий господарський суд України вмотивованими
висновками не спростував, а тому має місце факт невиконання
відповідачем взятих на себе зобов'язань на підставі договору
(статті 4, 151 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
).
Відповідно до статей 161, 162, 178 - 180, 203, 204, 213 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
зобов'язання повинні виконуватися належним чином і у
встановлений строк відповідно до вказівок закону і договору;
одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння
зміна умов договору не допускаються; в разі невиконання або
неналежного виконання зобов'язання, зокрема в разі прострочення
виконання, боржник зобов'язаний відшкодувати кредитору завдані цим
збитки і сплатити передбачену законом або договором неустойку
(штраф, пеню); якщо внаслідок прострочення боржника виконання
втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від
виконання.
Саме на зазначених положеннях ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
апеляційний суд
дійшов обґрунтованого висновку про правомірність стягнення судом
першої інстанції на користь позивача сплаченої відповідачу суми
попередньої оплати і передбаченої договором № Х2 неустойки, а
також правомірно скасував судове рішення в частині стягнення
неодержаних доходів у зв'язку з недоведеністю цієї позовної
вимоги.
Відтак, постанова Вищого господарського суду України підлягає
скасуванню як незаконна і необгрунтована, а законна постанова
апеляційного суду - залишенню в силі.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111-17 - 111-20
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Судова
палата у господарських справах Верховного Суду України
постановила:
Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "ХХХ"
задовольнити, постанову Вищого господарського суду
України ( sp06/096-1 ) (sp06/096-1)
від ХХ вересня 2003 року скасувати,
а постанову Н-ського апеляційного господарського суду від ХХ
травня 2003 року залишити в силі.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.