Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

Головуючого Шицького І.Б.,

Суддів: Барбари В.П., Колесника П.І., Новікової Т.О.,

Потильчака О.І., Черногуза Ф.Ф., Щотки С.О., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Сєвєродонецької міської ради на постанову Вищого господарського суду України від 14 червня 2006 року в справі № 13/237пд за позовом Луганського обласного комунального виробничого підприємства "Фармація" до Фонду комунального майна Сєвєродонецької міської ради про спонукання укласти додаткові угоди про продовження дії договорів оренди; зустрічним позовом Фонду комунального майна Сєвєродонецької міської ради до Луганського обласного комунального виробничого підприємства "Фармація" про звільнення приміщень,

У травні 2005 року Луганське обласне комунальне виробниче підприємство (далі – КВП) "Фармація" звернулося до суду з позовом до Фонду комунального майна Сєвєродонецької міської ради (далі – Фонд) про спонукання відповідача продовжити дію договорів оренди нежилих приміщень на новий термін шляхом укладення додаткових угод. В подальшому позивач неодноразово уточнював позовні вимоги й остаточно просив суд спонукати відповідача укласти додаткові угоди до договорів оренди нежилих приміщень від 2 січня 2004 року, змінивши строк дії цих договорів до 31 грудня 2005 року. В обґрунтування вимог позивач зазначав, що на підставі укладених з відповідачем договорів оренди від 2 січня 2004 року він є орендарем нежилих приміщень, розташованих у м. Сєвєродонецьку Луганської області, які використовуються під розміщення аптек. Строк дії договорів закінчився 31 грудня 2004 року. Посилаючись на те, що на підставі Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) КВП "Фармація" має переважне право перед іншими особами на продовження терміну дії зазначених договорів оренди, а відповідач безпідставно відмовляє у здійсненні цього права, позивач просив про задоволення позову.

Фонд комунального майна Сєвєродонецької міської ради звернувся до суду із зустрічним позовом до КВП "Фармація" про звільнення приміщень, посилаючись на те, що після закінчення дії договорів оренди та направлення Фондом повідомлення про припинення дії цих договорів, відповідач безпідставно використовує спірні приміщення.

Рішенням господарського суду Луганської області від 17 листопада 2005 року, залишеним без змін постановою Луганського апеляційного господарського суду від 7 квітня 2006 року, в задоволенні позову КВП "Фармація" відмовлено, зустрічний позов Фонду задоволено. Рішення суду мотивовано закінченням строку дії договорів оренди, відсутністю підстав для укладення додаткових угод та посиланням на ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" відповідно до якої, у разі закінчення строку дії договору оренди орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Постановою Вищого господарського суду України від 14 червня 2006 року зазначені судові рішення скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому суд касаційної інстанції виходив із того, що попередніми судовими інстанціями, в порушення ст. 43 ГПК України, неповно з'ясовано обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення.

Ухвалою колегії суддів Верховного Суду України від 21 вересня 2006 року за касаційною скаргою Сєвєродонецької міської ради порушено провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від14 червня 2006 року. Касаційна скарга обґрунтовується невідповідністю оскаржуваної постанови рішенням Верховного Суду України з питань застосування норм матеріального права, нормам матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги і перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з п.2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Відповідно до ст. 27 цього Закону у разі закінчення строку дії договору оренди орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 2 січня 2004 року між сторонами було укладено договори оренди нежилих приміщень, розташованих у м. Сєвєродонецьку Луганської області.

Пунктами 10.1.зазначених договорів визначено строк їх дії до 31 грудня 2004 року.

Разом із тим, пунктами 10.4. цих договорів передбачено, що договір припиняється по закінченню строку, на який він був укладений. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.

Листом від 30 грудня 2004 року №1539 "Про припинення дії договорів оренди" Фонд повідомив КВП "Фармація" про закінчення дії зазначених договорів оренди 31 грудня 2004 року та зобов'язав орендаря повернути орендовані приміщення до 20 січня 2005 року.

За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про припинення дії договорів оренди, укладених між сторонами, наявність правових підстав у орендодавця вимагати повернення предметів оренди, а у зв'язку із цим про правомірність позовних вимог Фонду та безпідставність позовних вимог КВП "Фармація".

Вирішуючи спір, зазначені судові інстанції повно та всебічно дослідили обставини справи, дали їм належну правову оцінку й постановили рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. - 111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів на іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій, Вищий господарський суд України в порушення вимог процесуального закону вийшов за межі своїх повноважень, переоцінивши докази, що містяться у матеріалах справи, та поставивши під сумнів висновки, зроблені судами першої та апеляційної інстанцій.

Ураховуючи наведене, постанова Вищого господарського суду України підлягає скасуванню, а постанова суду апеляційної інстанції – залишенню в силі.

Керуючись статтями - 111-17-- 111-20 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата,

Касаційну скаргу Сєвєродонецької міської ради задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 14 червня 2006 року скасувати, а постанову Луганського апеляційного господарського суду від 7 квітня 2006 року залишити в силі.

Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.