Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

Головуючого Барбари В.П.,

Суддів: Карпечкіна П.Ф., Колесника П.І., Лилака Д.Д.,

Новікової Т.О., Потильчака О.І., Черногуза Ф.Ф., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Кабінету Міністрів України, Державного управління справами, касаційне подання Генерального прокурора України на постанову Вищого господарського суду України від 27 квітня 2006 року в справі №17/380 за позовом заступника прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Фонду державного майна України до Державного управління справами, Державного підприємства "Укрінвестбуд" Державного управління справами, товариства з обмеженою відповідальністю "Синтез-плюс", 3-тя особа – санаторний комплекс "Зорі України", про визнання договорів купівлі-продажу недійсними,

У травні 2005 року заступник прокурора м. Києва звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Фонду державного майна України до Державного управління справами, Державного підприємства "Укрінвестбуд" Державного управління справами (далі – ДП "Укрінвестбуд"), товариства з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ) "Синтез-плюс", 3-тя особа – санаторний комплекс (далі – СК) "Зорі України", про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, укладених 21 жовтня 2004 року між ДП "Укрінвестбуд" та ТОВ "Синтез-плюс", за якими останній придбав у власність об'єкти нерухомого майна СК "Зорі України", про визнання недійсним розпорядження керівника Державного управління справами від 6 жовтня 2004 року №681 "Про відчуження об'єктів нерухомого майна". В процесі розгляду справи заступник прокурора м. Києва уточнив та збільшив позовні вимоги і також просив визнати недійсними договори купівлі-продажу об'єктів нерухомого майна СК "Зорі України", укладені 17 вересня 2004 та 21 жовтня 2004 року між ДП "Укрінвестбуд" та ТОВ "Синтез-плюс", а також свідоцтва про право власності на зазначені об'єкти нерухомості. Крім того, заступник прокурора м. Києва просив визнати недійсними розпорядження керівника Державного управління справами: від 1 жовтня 2004 року №656 та від 14 вересня 2004 року №600 "Про видачу свідоцтв про право власності на об'єкти нерухомого майна", від 14 вересня 2004 року №601 та від 6 жовтня 2004 року №681 "Про відчуження об'єктів нерухомого майна", від 30 вересня 2004 року №649 "Про передачу об'єктів санаторного комплексу "Зорі України", від 22 квітня 2003 року №219 "Про передачу будівель і споруд санаторного комплексу "Зорі України" в управління Державному підприємству "Укрінвестбуд". Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Державне управління справами в порушення вимог чинного законодавства надало ряд об'єктів нерухомого майна ДП "Укрінвестбуд", яке в подальшому продало вказане майно ТОВ "Синтез-плюс". У зв'язку з вчиненням зазначених дій по відчуженню об'єктів нерухомості СК "Зорі України", допущено скорочення мережі державних лікувальних закладів охорони здоров'я, державне майно незаконно передано у власність комерційних структур, а кошти від продажу зазначеного майна до державного бюджету не надійшли, оскільки розрахунки за ці операції здійснено векселями, емітованими ДП "Укрінвестбуд". Посилаючись на зазначене, заступник прокурора м. Києва просив визнати недійсними розпорядження керівника Державного управління справами, як такі, що видані з відсутністю необхідного обсягу цивільної дієздатності, а зазначені договори та свідоцтва – недійсними з підстав, передбачених ст. 207 ГК України.

Рішенням господарського суду м. Києва від 8 листопада 2005 року в задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що розпорядження щодо відчуження спірних об'єктів нерухомості видавалися Державним управлінням справами у відповідності з наданими управлінню та його керівникові повноваженнями, а оспорювані договори купівлі-продажу відповідають вимогам закону і підстави для визнання їх недійсними відсутні.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20 лютого 2006 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 27 квітня 2006 року, рішення суду першої інстанції залишено без змін з тих же підстав.

Ухвалою колегії суддів Верховного Суду України від 22 червня 2006 року за касаційними скаргами Кабінету Міністрів України, Державного управління справами та касаційним поданням Генерального прокурора України порушено провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 27 квітня 2006 року. Касаційні скарги та касаційне подання обґрунтовуються невідповідністю оскаржуваної постанови нормам матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційних скарг, касаційного подання і перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційні скарги та касаційне подання підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Переглядаючи за касаційними скаргами Кабінету Міністрів України, Державного управління справами та касаційним поданням прокурора м. Києва постанову Київського апеляційного господарського суду від 20 лютого 2006 року, Вищий господарський суд України виходив із того, що дана справа підвідомча господарському суду.

Проте такий висновок не відповідає вимогам процесуального закону та є помилковим.

За визначенням термінів, що дається у ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України:

справа адміністративної юрисдикції (адміністративна справа) – переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п.1 ч.1);

суб'єкт владних повноважень – орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п.7 ч.1).

Таким чином, у контексті зазначених положень ст. 3 цього Кодексу справою адміністративної юрисдикції, яку може бути передано на вирішення адміністративного суду, є спір, що виник між суб'єктами суспільних відносин стосовно їх прав і обов'язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти, відповідно, зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень. У тому ж випадку, коли суб'єкт, у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, не здійснюють у спірних правовідносинах владних управлінських функцій щодо іншого суб'єкта, з яким виник спір, такий спір не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) ознак справи адміністративної юрисдикції та не повинен вирішуватись адміністративним судом.

Дана справа відповідає наведеному вище нормативному визначенню адміністративної справи.

Судами встановлено, що спірні правовідносини сторін виникли у зв'язку з видачею Державним управлінням справами, як спеціальним державним органом при здійсненні ним владних управлінських функцій на основі законодавства, ряду розпоряджень про передачу та відчуження об'єктів нерухомого майна санаторного комплексу "Зорі України", на виконання яких ДП "Укрінвестбуд" уклало договори купівлі-продажу зазначеного майна. Таким чином, майнові відносини сторін у даній справі засновані на адміністративному владному підпорядкуванні та здійсненні управлінських функцій однією стороною стосовно іншої сторони.

Зазначені обставини залишилися поза увагою Вищого господарського суду України.

Враховуючи викладене, за суб'єктним складом сторін та суттю спору дана справа є справою адміністративної юрисдикції.

Відповідно до ст. 210 Кодексу адміністративного судочинства України судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Вищий адміністративний суд України.

За таких обставин постанова Вищого господарського суду України підлягає скасуванню, а справа – передачі до Вищого адміністративного суду України для здійснення касаційного провадження.

Керуючись статтями - 111-17-- 111-20 Господарського процесуального кодексу України, ст. 210 Кодексу адміністративного судочинства України Судова палата,

Касаційні скарги Кабінету Міністрів України, Державного управління справами та касаційне подання Генерального прокурора України задовольнити частково.

Постанову Вищого господарського суду України від 27 квітня 2006 року скасувати, справу передати до Вищого адміністративного суду України для здійснення касаційного провадження.

Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.