Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючого -- Барбари В.П.,

суддів: Карпечкіна П.Ф., Колесника П.І.,

Новікової Т.О., Потильчака О.І., Черногуза Ф.Ф.,

розглянувши касаційні скарги Кабінету Міністрів України, Державного підприємства "Будинок відпочинку "Пуща-Водиця" та Фонду державного майна України на постанову Вищого господарського суду України від 29 березня 2006 року у справі № 40/65 за позовом заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, Кабінету Міністрів України до Державного підприємства "Будинок відпочинку "Пуща-Водиця", Благодійного фонду "Відродження України", третя особа - Вишгородський райвідділ земельних ресурсів про визнання недійсним договору,

У березні 2005 року заступник Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Фонду державного майна України та Кабінету Міністрів України звернувся до суду з позовом про визнання недійсним на підставі статті 215 Цивільного кодексу України договору оренди укладеного 01 квітня 2003 року між Державним підприємством "Будинок відпочинку "Пуща-Водиця" та Благодійним фондом "Відродження України".

Позовні вимоги мотивовано тим, що оспорюваний договір не відповідає вимогам статті 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Рішенням господарського суду міста Києва від 10 травня 2005 року позов задоволено. Задовольняючи позов господарський суд міста Києва виходив з того, що при укладенні оспорюваного договору сторонами було порушено вимоги ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", оскільки загальна площа орендованого будинку становить 325 кв.м., що значно перевищує 200 кв.м., а тому орендодавцем у даному випадку повинен був виступати Фонд державного майна України або його регіональне відділення (представництво), а не Державне підприємство "Будинок відпочинку "Пуща-Водиця". Крім того, в оспорюваному договорі в порушення статті 10 Закону "Про оренду державного та комунального майна", не визначено індексації орендної плати, порядку використання амортизаційних відрахувань, умови страхування орендарем взятого ним в оренду майна, а тому не досягнуто згоди з усіх істотних умов договору.

Апеляційною інстанцією справа не розглядалась.

Постановою Вищого господарського суду України від 29 березня 2006 року рішення господарського суду міста Києва від 10 травня 2005 року скасовано і провадження у справі припинено на підставі статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Постанова вмотивована тим, що заступник прокурора в позовній заяві не обґрунтував в чому саме полягає порушення чи загроза інтересам держави та необхідність їх захисту, враховуючи, що ні Фонд державного майна України, ні Кабінет Міністрів України не є учасниками спірного договору. Будь-які докази порушення прав визначених прокуратурою позивачів, – Фонду державного майна України та Кабінету Міністрів України, - в матеріалах справи відсутні, а тому за таких обставин порушувати провадження у справі за позовом заступника прокурора та розглядати спір по суті підстав не було.

Ухвалою колегії суддів Верховного Суду України від 09 червня 2006 року за касаційними скаргами Кабінету Міністрів України, Державного підприємства "Будинок відпочинку "Пуща-Водиця" та Фонду державного майна України порушено провадження з перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 29 березня 2006 року.

У касаційній скарзі Кабінету Міністрів України ставиться питання про скасування постанови Вищого господарського суду України та залишення в силі рішення господарського суду міста Києва від 10 травня 2005 року, Державне підприємство "Будинок відпочинку "Пуща-Водиця" та Фонд державного майна України в своїх касаційних скаргах просять постанову Вищого господарського суду України скасувати та передати справу на новий розгляд з підстав невідповідності оскарженої постанови рішенням Верховного Суду України, порушення судом норм матеріального права, а також виявлення факту різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону в аналогічних справах.

Благодійний фонд "Відродження України" та третя особа не використали наданого законом права на участь свого представника у судовому засіданні.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора та представників сторін, обговоривши доводи касаційних скарг і перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Приймаючи постанову про скасування рішення господарського суду міста Києва від 10 травня 2005 року та припиняючи провадження у справі, Вищий господарський суд України виходив з того, що заступником Генерального прокурора України неправильно визначено органи, на які державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов'язаних із захистом інтересів держави та не наведено обставини, які б свідчили про порушення чи загрозу інтересам держави.

Однак, даний висновок суду не відповідає матеріалам та обставинам справи.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року (v003p710-99) у справі № 1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України (254к/96-ВР) , так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

Прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави і ця заява є підставою для порушення справи в суді.

Згідно з частиною другою статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", державну політику у сфері оренди державного та комунального майна здійснюють Кабінет Міністрів та Фонд державного майна України.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендодавцями державного майна є :

Фонд державного майна, його регіональні відділення та представництва – щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю, крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук та галузевих академій наук;

органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування управляти майном, - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке відповідно належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності;

підприємства – щодо окремого індивідуально визначеного майна та нерухомого майна, загальна площа яких не перевищує 200 кв. м. на одне підприємство, а з дозволу органів, зазначених в абзацах другому та третьому цієї статті, - також щодо структурних підрозділів підприємств (філій, цехів, дільниць) та нерухомого майна, що перевищує площу 200 кв. м.

Відповідно до статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сфері праці і зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування, а також здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону.

Таким чином, заступником прокурора було правильно визначено осіб, в інтересах яких подано позов.

Крім того, касаційна скарга Благодійного фонду "Відродження України" на рішення господарського суду міста Києва від 10 травня 2005 року вмотивовувалась тим, що у господарського суду першої інстанції були відсутні підстави для визнання недійсним договору оренди. Однак, обставини касаційної скарги залишилися поза межами розгляду Вищого господарського суду України.

Враховуючи викладене, Судова палата вважає, що постанова Вищого господарського суду України підлягає скасуванню, а справа направленню до Вищого господарського суду України на новий касаційний розгляд.

Керуючись статтями - 111-18, - 111-20 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України,

Касаційні скарги Кабінету Міністрів України, Державного підприємства "Будинок відпочинку "Пуща-Водиця" та Фонду державного майна України задовольнити частково.

Постанову Вищого господарського суду України від 29 березня 2006 року у справі № 40/65 скасувати, а справу направити до Вищого господарського суду України на новий касаційний розгляд.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.