СУДОВА ПАЛАТА У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.03.2006 Справа N 40/141-05
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України
у складі: головуючого - Шицького І.Б., суддів: Барбари В.П.,
Карпечкіна П.Ф., Колесника П.І., Лилака Д.Д., Новікової Т.О.,
Потильчака О.І., Черногуза Ф.Ф., за участю представників
відкритого акціонерного товариства "Харківський тракторний завод
імені С.Орджонікідзе" - Х., Акціонерного комерційного
промислово-інвестиційного банку - В., К., розглянувши касаційну
скаргу Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку
(далі - Банк) на постанову Вищого господарського суду України від
1 грудня 2005 року N 40/141-05, В С Т А Н О В И Л А:
У квітні 2005 року відкрите акціонерне товариство
"Харківський тракторний завод імені С.Орджонікідзе" (далі -
Товариство) пред'явило в господарському суді Харківської області
позов до Банку про визнання недійсним договору про заставу від
19 квітня 2004 року N 20-2 (далі - договір про заставу).
Позивач зазначав, що заставою забезпечено виконання
зобов'язання за укладеним сторонами кредитним договором про
відкриття кредитної лінії від 31 березня 2004 року N 11, за
умовами якого Банк надає Товариству кредит шляхом відкриття
відновлювальної кредитної лінії у сумі до 3000000 грн. на строк
до 24 березня 2005 року; предметом застави є трактори у кількості
37 шт. загальною вартістю 4100400 грн. Позов мотивувався тим, що
договір про заставу укладено з порушенням вимог частини п'ятої
статті 11 Закону України "Про заставу" ( 2654-12 ) (2654-12)
.
Банк позов не визнавав, посилаючись на відсутність законних
підстав для визнання договору про заставу недійсним.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 27 квітня
2005 року до участі у справі залучено Фонд державного майна
України (далі - ФДМУ) третьою особою, яка не заявляє самостійних
вимог на предмет спору на стороні позивача.
Рішенням господарського суду Харківської області від
17 травня 2005 року позов задоволено. Суд установив, що Товариство
відноситься до відкритих акціонерних товариств, створених у
процесі корпоратизації, щодо яких прийнято рішення про
приватизацію; 27,62% акцій Товариства перебуває у державній
власності. За цих обставин, посилаючись на вимоги частини п'ятої
статті 11 Закону України "Про заставу" ( 2654-12 ) (2654-12)
, суд зазначив,
що застава майна Товариства мала здійснюватись з дозволу ФДМУ
відповідно до затвердженого наказом ФДМУ від 6 лютого 2001 року
N 163 ( z0171-01 ) (z0171-01)
Порядку погодження органами приватизації умов
договорів застави майна підприємств у редакції, чинній до внесення
змін наказом ФДМУ від 6 жовтня 2004 року N 2090 ( z1422-04 ) (z1422-04)
(далі - Порядок). Суд вмотивував рішення посиланням на частину
першу статті 203 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
(далі - ЦК
України), відповідно до якої зміст правочину не може суперечити
цьому Кодексу та іншим актам цивільного законодавства, та частину
першу статті 215 ЦК України, відповідно до якої підставою
недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину
стороною вимог, встановлених частиною першою статті 203 цього
Кодексу.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від
31 серпня 2005 року зазначене рішення скасовано, в позові
відмовлено. Суд виходив з того, що:
- положеннями частини п'ятої статті 11 Закону України "Про
заставу" ( 2654-12 ) (2654-12)
та Порядку ( z0171-01 ) (z0171-01)
не встановлено такого
правового наслідку, як недійсність договору застави через
недотримання вимоги щодо погодження умов договору з органом
приватизації;
- саме Товариство повинно було звернутися до ФДМУ з
відповідною заявою для отримання рішення про погодження умов
договору застави;
- Товариство не втратило право такого звернення, оскільки
згідно з пунктом 2.2 Порядку ( z0171-01 ) (z0171-01)
пакет документів, що
подається до органу приватизації, повинен містити проект договору
застави або укладений договір застави майна відповідно до вимог
чинного законодавства;
- позивачем не надано доказів того, що при укладенні договору
про заставу Банк порушив вимоги законодавства, права або
охоронювані законом інтереси Товариства;
- натомість дії Товариства, яке звернулося з даним позовом
після настання строку повернення кредиту, вчинені з наміром
завдати шкоди своєму контрагенту та є такими, що не відповідають
положенням частин другої та третьої статті 13 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
стосовно меж здійснення цивільних прав.
Суд апеляційної інстанції визнав, що Товариство діє у
відносинах з Банком несправедливо та недобросовісно, порушуючи
визначені статтею З ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
загальні засади
цивільного законодавства.
За цих обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку
щодо відсутності підстав для визнання договору про заставу
недійсним.
Постановою Вищого господарського суду України від 1 грудня
2005 року N 40/141-05 зазначену постанову суду апеляційної
інстанції скасовано, а рішення суду першої інстанції залишено в
силі.
2 лютого 2006 року колегією суддів Верховного Суду України за
касаційною скаргою Банку порушено провадження з перегляду у
касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України
від 1 грудня 2005 року N 40/141-05. У касаційній скарзі ставиться
питання про скасування оскарженої постанови та передачу справи на
новий розгляд до суду першої інстанції. На обґрунтування
касаційної скарги зроблено посилання на порушення положень
статтей 19, 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
та норм
матеріального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників
відповідача та позивача, розглянувши доводи касаційної скарги,
перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських
справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга
підлягає задоволенню з таких підстав.
Як установлено судами, Товариство є відкритим акціонерним
товариством, створеним у процесі корпоратизації, щодо якого
прийнято рішення про приватизацію майна.
Визнаючи недійсним укладений сторонами договір про заставу,
суд першої інстанції, з яким погодився Вищий господарський суд
України, виходив з того, що підставою недійсності зазначеного
договору є недодержання вимог частини п'ятої статті 11 Закону
України "Про заставу" ( 2654-12 ) (2654-12)
, відповідно до якої моменту
прийняття рішення про приватизацію відкритого акціонерного
товариства, створеного в процесі корпоратизації, застава його
майна здійснюється з дозволу відповідного органу приватизації.
Проте висновки судів першої та касаційної інстанцій щодо
наявності підстав для задоволення позову ґрунтуються на
неправильному застосуванні норм матеріального та процесуального
права.
Статтею 15 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
закріплено право кожної
особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або
оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить
загальним засадам цивільного законодавства. Згідно з частиною
першою статті 1 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
підприємства, установи, організації, інші юридичні
особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без
створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу
суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до
господарського суду" згідно з встановленою підвідомчістю
господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних
прав і охоронюваних законом інтересів. Частиною першою статті 16
ЦК України передбачено, що захист цивільних прав та інтересів
здійснюється, зокрема, у такий спосіб, як визнання правочину
недійсним.
Відповідно до законодавства за ступенем недійсності всі
правочини поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення
(нікчемні) та відносно недійсні, які можуть бути визнані судом
недійсними за певних умов (оспорювані).
Нікчемним є той правочин, недійсність якого прямо передбачена
законом (частина друга статті 215 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Застосовуючи до правовідносин сторін положення частини 5 статті 11
Закону України "Про заставу" ( 2654-12 ) (2654-12)
, лише суд апеляційної
інстанції правильно звернув увагу на те, що згадана правова норма
безпосередньо не визначає недійсність договору застави майна,
укладеного без дотримання вимог цієї норми.
Крім того, проаналізувавши положення Порядку ( z0171-01 ) (z0171-01)
,
яким визначено основні засади прийняття органами приватизації
рішення щодо погодження умов договору застави, суд апеляційної
інстанції обґрунтовано виходив з того, що цим Порядком передбачено
подання до відповідного органу приватизації проекту договору
застави або укладеного договору застави відповідно до вимог
чинного законодавства (абзац сьомий пункту 2.2, пункт 3.1, абзац
третій пункту 4 Порядку). Слід зазначити, що статтею 4 Закону
України "Про заставу" ( 2654-12 ) (2654-12)
, якою визначено вимоги до
предмету застави, не встановлено заборони щодо застави товарів в
обороті або в переробці будь-якими суб'єктами підприємницької
діяльності - заставодавцями.
Правильним є також висновок суду апеляційної інстанції про
те, що згідно з Порядком ( z0171-01 ) (z0171-01)
саме позивач повинен
звернутися до органу приватизації з відповідною письмовою заявою
та необхідним пакетом документів для отримання рішення щодо
погодження умов договору про заставу. Проте Товариство не надало
доказів вчинення таких дій, відповідно й не надало доказів відмови
органу приватизації в погодженні умов укладеного сторонами
договору про заставу.
Не спростувавши висновку суду апеляційної інстанції про те,
що Товариство не довело факт порушення свого суб'єктивного
цивільного права, Вищий господарський суд України не дав належної
юридичної оцінки тій обставині, що звернення до суду з даним
позовом фактично є намаганням Товариства покласти на Банк
несприятливі правові наслідки через невиконання самим позивачем
свого обов'язку.
За цих обставин у Вищого господарського суду України не було
законних підстав для скасування постанови суду апеляційної
інстанції. Тому оскаржена постанова Вищого господарського суду
України підлягає скасуванню, а скасована нею законна й
обґрунтована постанова суду апеляційної інстанції залишенню в
силі.
Керуючись статтями 111-17 - 111-20 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Судова палата у
господарських справах Верховного Суду України
П О С Т А Н О В И Л А:
Касаційну скаргу Акціонерного комерційного
промислово-інвестиційного банку задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 1 грудня
2005 року N 40/141-05 скасувати, а постанову Харківського
апеляційного господарського суду від 31 серпня 2005 року залишити
в силі.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.