Про скасування рішення - Текст документа

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом управління освіти адміністрації Комінтернівського району Харківської міської ради (далі - управління освіти) до управління Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі м. Харкова (далі - управління ПФУ, ПФУ відповідно) про скасування рішення,

У лютому 2012 року управління освіти звернулося до суду з позовом, у якому просило скасувати рішення управління ПФУ від 28 грудня 2011 року № 1742 про застосування на підставі пункту 2 частини дев'ятої статті 106 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV (1058-15) )до управління освіти фінансових санкцій у вигляді штрафу у розмірі 15 899 грн 48 коп. та нарахування пені у сумі 31 353 грн 92 коп. за несвоєчасну сплату страхових внесків у 2004 році.

Позивач вважає це рішення неправомірним з огляду на те, що він не має заборгованості зі сплати страхових внесків, що підтверджують підписані сторонами акти звірки станом на 1 січня 2008 року та 1 січня 2011 року.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 8 травня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 2 жовтня 2012 року, позов задовольнив виходячи із того, що управління ПФУ застосувало штрафні санкції поза межами строків, установлених статтею 250 Господарського кодексу України (далі - ГК). Суди також зазначили, що згідно з актами звірок станом на 1 січня 2008 року та 1 січня 2011 року заборгованість за управлінням освіти не числиться.

Вищий адміністративний суд України постановою від 17 жовтня 2013 року зазначені рішення судів попередніх інстанцій скасував та ухвалив нове, яким у задоволенні позову відмовив.

Ухвалюючи це рішення, Вищий адміністративний суд України не погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо застосування положень статті 250 ГК, оскільки останні суперечать нормам Закону № 1058-IV (1058-15) .

З огляду на те, що порушення щодо сплати страхових внесків за 2003 рік (несвоєчасна сплата) виникли у період із січня по серпень 2004 року, касаційний суд дійшов висновкупро правомірність застосування відповідачем при прийнятті оспорюваного рішення норм Закону № 1058-IV (1058-15) з огляду на норми пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VІ (2464-17) «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VІ (2464-17) ), за змістом абзацу п'ятого якого стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій.

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, управління освіти звернулось ізз аявою про його перегляд з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, посилаючись на неоднакове застосування статті 250 ГК, частини п'ятнадцятої статті 106 Закону№ 1058-IV таабзацуп'ятогопункту7Прикінцевих таперехіднихположень Закону№ 2464-VІ (2464-17) .

Заявник просить постанову Вищого адміністративного суду України від 17 жовтня 2013 року скасувати, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 8 травня 2012 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 2 жовтня 2012 року залишити без змін. На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права заявник надав ухвали Вищого адміністративного суду України від 3 грудня 2009 року, 11 вересня та 10 жовтня 2013 року (№№ К-19925/08, К/800/39602/13, К/800/24284/13 відповідно).

При вирішенні подібних спорів касаційний суд: у рішенні від 3 грудня 2009 року № К-19925/08 зазначив, що фінансові санкції, які застосовуються до платників страхових внесків, є адміністративно-господарськими у розумінні статей 239, 241 ГК, тому їх застосування обмежується строками, встановленими статтею 250 ГК; у рішенні від 11 вересня 2013 року № К/800/39602/13 дійшов висновку, що згідно з положеннями пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VІ (2464-17) органи ПФУ з 1 січня 2011 року не вправі нараховувати фінансові санкції та пеню, визначені статтею 106 Закону № 1058-IV, оскільки передбачені відповідними нормами склади правопорушень та санкції втратили чинність і їх застосування з 1 січня 2011 року суперечить статті 58 Конституції України.

Усуваючи розбіжності у застосуванні касаційним судом згаданих вище норм права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

З 1 січня 2004 року відносини, які виникають між суб'єктами щодо загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, регулюються Законом № 1058-ІV (1058-15) .

Згідно з пунктом 15 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV (1058-15) (в редакції на час набрання чинності - 1 січня 2004 року) до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить йому.

Законом України від 17 листопада 2005 року № 3108-ІV (1058-15) «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пункт 15 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV (1058-15) було доповнено абзацом третім, згідно з яким погашення заборгованості зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що виникла до 1 січня 2004 року і не погашена в установленому законом порядку, здійснюється відповідно до статті 106 цього Закону (на час прийняття оспорюваного у справі рішення - абзац третій пункту 16 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV (1058-15) ).

Таким чином, спірні відносини зі сплати фінансових санкцій та пені за несвоєчасне погашення заборгованості по страхових внесках, яка виникла до 1 січня 2004 року, регулюються Законом № 1058-IV (1058-15) .

Стаття 20 Закону № 1058-IV визначає порядок обчислення та сплати страхових внесків. Абзацом першим частини шостої цієї статті встановлено, що страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.

Відповідно до частини першої статті 106 Закону № 1058-IV у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків страхувальники зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

Згідно з частиною другоюзазначеної статті суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі - недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.

Пунктом 2 частини дев'ятої статті 106 Закону № 1058-ІV передбачено, що за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або територіальними органами ПФУ, накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум.

Одночасно на суми своєчасно не сплачених (не перерахованих) страхових внесків і фінансових санкцій нараховується пеня в розмірі 0,1 відсотка зазначених сум коштів, розрахована за кожний день прострочення платежу. Законом № 2464-VІ (2464-17) наведена вище норма скасована.

Водночас відповідно до абзацу п'ятого пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VІ (2464-17) стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяльно на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій.

Абзацом шостим цього ж пункту встановлено, що на період до повного стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що управління ПФУ при прийнятті після 1 січня 2011 року оспорюваного рішення про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) у 2004 році страхових внесків діяло правомірно, оскільки порушення щодо сплати страхових внесків виникли у період дії пункту 2 частини дев'ятої статті 106 Закону № 1058-IV.

Аналогічна правова позиція вже була висловлена Верховним Судом України у постановах від 19 лютого, 26 березня, 15 жовтня, 19 листопада 2013 року (№№ 21-432а12, 21-71а13, 21-332а13, 21-327а13 відповідно).

Згідно з частиною першою статті 250 ГК адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Зазначене правило є загальним, а застосуванню до спірних відносин підлягає спеціальне, встановлене частиною п'ятнадцятою статті 106 Закону № 1058-ІV, згідно з яким строк давності щодо стягнення недоїмки, пені та штрафів не застосовується.

Аналогічна правова позиція вже була висловлена Верховним Судом України у постановах від 25 червня, 2 та 4 липня 2011 року (№№ 21-146а11, 21-163а11, 21-160а11 відповідно).

Ураховуючи викладене, а також те, що рішення касаційного суду у справі, що розглядається, ґрунтується на правильному застосуванні ним норм матеріального права та відповідає практиці Верховного Суду України при вирішенні подібних спорів, у задоволенні заявиуправління освіти слід відмовити.