ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
07.02.2006 N 12/411
Розглянувши у відкритому судовому засіданні Знам'янської
районної санітарно-епідеміологічної станції Кіровоградської
області на постанову Вищого господарського суду України від
15 листопада 2005 року у справі за позовом Державної інспекції з
контролю за цінами в Кіровоградській області до Знам'янської
районної санітарно-епідеміологічної станції Кіровоградської
області
про стягнення 54538,02 грн. економічних санкцій за порушення
державної дисципліни цін,
В С Т А Н О В И Л А:
У листопаді 2004 року Державна інспекція з контролю за цінами
в Кіровоградській області подала позов у господарський суд
Кіровоградської області до Знам'янської районної
санітарно-епідеміологічної станції про стягнення 54538,02 грн.
економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін.
Рішенням господарського суду Кіровоградської області від
16 червня 2005 року позов задоволено.
Постановою Вищого господарського суду від 15 листопада
2005 року рішення суду першої інстанції у справі залишено без
змін.
У касаційній скарзі ставиться питання про скасування
зазначеної постанови Вищого господарського суду України з підстави
порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Ухвалою колегії суддів Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 19 січня 2006 року порушено
провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду
України від 15 листопада 2005 року у справі N 12/411.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін обговоривши
доводи касаційної скарги і перевіривши матеріали справи, Судова
палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що
касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
У мотивувальній частині постанови суд касаційної інстанції
зазначив, що нормами Кодексу адміністративного судочинства України
( 2747-15 ) (2747-15)
не віднесено до компетенції адміністративних судів
спори, де позивачами є територіальні органи Державної інспекції з
контролю за цінами. Ст. 50 цього Кодексу встановлено перелік
позовів, за якими юридичні та фізичні особи, що не є суб'єктами
владних повноважень, можуть бути відповідачами у справах за
позовами суб'єктів владних повноважень і на даний час цей перелік
є вичерпним, а тому даний спір підвідомчий господарським судам.
Але погодитися з зазначеним висновком суду касаційної
інстанції не можна.
Статтею 4 Закону України "Про ціни і ціноутворення"
( 507-12 ) (507-12)
визначено повноваження Кабінету Міністрів України в
галузі ціноутворення, зокрема встановлено, що Кабінет Міністрів
України визначає повноваження органів державного управління в
галузі встановлення і застосування цін (тарифів), а також по
контролю за цінами (тарифами).
Таким органом, відповідно до Положення про Державну
інспекцією з контролю за цінами, затвердженого постановою Кабінету
Міністрів України від 13 грудня 2000 року N 1819 ( 1819-2000-п ) (1819-2000-п)
,
є Державна інспекція з контролю за цінами (далі - Держінспекція).
Інспекція є урядовим органом державного управління, який діє у
складі Мінекономіки і підпорядковується йому.
Згідно з пунктом 11 Положення ( 1819-2000-п ) (1819-2000-п)
Держінспекція
має територіальні органи - державні інспекції з контролю за цінами
в Автономній республіці Крим, областях, містах Києві та
Севастополі, які становлять єдину систему органів державного
контролю за цінами і мають права, передбачені пунктами 4, 5
Положення.
За змістом абзацу 2 пункту 4 Положення ( 1819-2000-п ) (1819-2000-п)
Держінспекція відповідно до покладених на неї завдань у межах
своєї компетенції здійснює перевірки додержання порядку
формування, встановлення і застосування цін і тарифів, а також їх
економічного обґрунтування.
Відповідно до частини 1 пункту 5 Положення ( 1819-2000-п ) (1819-2000-п)
Держінспекція має право проводити в органах виконавчої влади, Раді
міністрів Автономної Республіки Крим, підприємствах, установах та
організаціях незалежно від форми власності перевірки
бухгалтерських документів, книг, звітів, калькуляцій та інших
документів, пов'язаних з формуванням, встановленням і
застосуванням цін і тарифів.
Положеннями Інструкції про порядок застосування економічних
та фінансових (штрафних) санкцій органами державного контролю за
цінами, затвердженої наказом Міністерства економіки та з питань
європейської інтеграції України та Міністерства фінансів України
3 грудня 2001 року N 298/519 ( z1047-01 ) (z1047-01)
та зареєстрованої в
Міністерстві юстиції України 18 грудня 2001 року за N 1047/6238,
прийняття рішень про застосування економічних або фінансових
(штрафних) санкцій за фактами порушення державної дисципліни цін
покладено на Держінспекцію з контролю за цінами та відповідні
державні інспекції з контролю за цінами а Автономній Республіці
Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
Пункт 4 статті 17 визначає, що до компетенції
адміністративних судів відносяться спори за зверненням суб'єкта
владних повноважень у випадках, встановлених законом.
Отже, спори за зверненням територіальних органів
Держінспекції з контролю за цінами про стягнення зазначених
санкцій підвідомчі адміністративним судам.
Відтак, Вищий господарський суд України, ухвалюючи постанову
вийшов за межі своєї компетенції, у зв'язку з чим оскаржена
постанова підлягає скасуванню, а справа - направленню до Вищого
господарського суду України для виконання вимог частини 2 пункту
10 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 111-17 - 111-20
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Судова палата П О С Т А Н О В И Л А:
Касаційну скаргу задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 15 листопада
2005 року у справі N 12/411 скасувати.
Справу направити до Вищого господарського суду України для
виконання вимог частини 2 пункту 10 Прикінцевих та перехідних
положень Кодексу адміністративного судочинства України
( 2747-15 ) (2747-15)
.
Постанова є остаточна і оскарженню не підлягає.