ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
24.01.2006 N 14/130
Розглянувши за участю представників: Акціонерного
комерційного банку "Райффайзенбанк" - Краско І.В., Білеки Ю.І.,
Відкритого акціонерного товариства "Запорізький завод
феросплавів" - Перепелиці А.В., касаційну скаргу Акціонерного
комерційного банку "Райффайзенбанк" на постанову Вищого
господарського суду України від 1 листопада 2005 року у справі
N 14/130 за позовом Акціонерного комерційного банку
"Райффайзенбанк" до Відкритого акціонерного товариства
"Запорізький завод феросплавів"
про стягнення 830251,48 доларів США,
В С Т А Н О В И Л А:
У березні 2005 року АКБ "Райффайзенбанк" звернувся до
господарського суду з позовом до ВАТ "Запорізький завод
феросплавів" про стягнення 830251,48 доларів США за безпідставне
користування коштами в період з 29 квітня 2002 року по 21 грудня
2004 року, з яких 622688,61 доларів США складають проценти за
безпідставне користування грошима та 207562,87 доларів США - три
проценти річних від суми заборгованості.
Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що позивач 29 квітня
2002 року на виконання договору про надання кредитної лінії
N 19/1-022/2002 від 12 квітня 2002 року, укладеного з
відповідачем, надав останньому 3000000 доларів США.
ВАТ "Запорізький завод феросплавів" сплатив на користь
АКБ "Райффайзенбанк" відсотки за користування цими кредитними
коштами за період з 29 квітня 2002 року по 27 грудня 2002 року у
сумі 207145,74 доларів США.
АКБ "Райффайзенбанк" на підставі кредитної заявки
ВАТ "Запорізький завод феросплавів" N 26-832 від 27 грудня
2002 року надав того ж дня відповідачу другий транш у розмірі
3000000 доларів США, а ВАТ "Запорізький завод феросплавів"
отримані кошти того ж дня повернув як заборгованість за першим
траншем. За користування цими кредитними і коштами
ВАТ "Запорізький завод феросплавів" сплатив відсотки у розмірі
471243,65 доларів США.
В подальшому постановою Київського апеляційного
господарського суду від 11 серпня 2004 року у справі N 3/231
визнано недійсним договір про надання кредитної лінії
N 19/1-022/2002 від 12 квітня 2002 року та застосовано правові
наслідки недійсності договору у вигляді двосторонньої реституції:
стягнуто з ВАТ "Запорізький завод феросплавів" на користь
АКБ "Райффайзенбанк" 2321610,61 доларів США.
Постановою Вищого господарського суду України від 30 вересня
2004 року вказану постанову залишено без зміни.
21 грудня 2004 року на виконання наказу господарського суду
міста Києва ВАТ "Запорізький завод феросплавів" перерахувало
позивачу 2321610,61 доларів США.
У зв'язку з цим, АКБ "Райффайзенбанк" вважає, що в період з
29 квітня 2002 року по 21 грудня 2004 року відповідач безпідставно
використовував кошти позивача у сумі 3000000 доларів США.
Рішенням господарського суду Запорізької області від
13 травня 2005 року позов задоволено.
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від
10 серпня 2005 року вказане рішення залишено без зміни.
Постановою Вищого господарського суду України від 1 листопада
2005 року скасовано постанову Запорізького апеляційного
господарського суду від 10 серпня 2005 року та рішення
господарського суду Запорізької області від 13 травня 2005 року, у
позові відмовлено.
В основу постанови Вищого господарського суду України
покладено висновки про те, що суди при вирішенні питання про
визначення підставності перебування у відповідача отриманих від
позивача коштів у якості кредиту повинні були застосувати правила
ст. 469 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, яка не передбачає стягнення процентів
за користування безпідставно набутим майном.
У касаційній скарзі Акціонерним комерційним банком
"Райффайзенбанк" поставлено питання про скасування постанови
Вищого господарського суду України від 1 листопада 2005 року з
мотивів її невідповідності рішенням Верховного Суду України та
неправильного застосування норм матеріального права.
Ухвалою Верховного Суду України від 22 грудня 2005 року
порушено касаційне провадження з перегляду постанови Вищого
господарського суду України від 1 листопада 2005 року.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників
сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, Судова палата вважає,
що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
факти, встановлені рішенням господарського
суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при
вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Господарським та апеляційним судами встановлено, що
відповідно до постанови Київського апеляційного господарського
суду від 11 серпня 2004 року у справі N 3/231, яка набрала
чинності, визнано недійсним договір про надання кредитної лінії
N 19/1-022/2002 від 12 квітня 2002 року. Спірний договір визнано
недійсним з моменту його укладення, застосовано правові наслідки
недійсності договору у вигляді двосторонньої реституції. Стягнуто
з ВАТ "Запорізький завод феросплавів" на користь
АКБ "Райффайзенбанк" 2321610,61 доларів США.
Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
(надалі - ЦК України) встановлено, що
до цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним
кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих
прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після
набрання ним чинності.
Господарськими судами встановлено, що 21 грудня 2004 року
ВАТ "Запорізький завод феросплавів", на виконання наказу
господарського суду міста Києва, перерахувало позивачу
2321610,61 доларів США.
Отже, господарський та апеляційний суди дійшли вірних
висновків про застосування до спірних правовідносин положень
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, оскільки безпідставне
використання коштів позивача відбувалося до фактичного повернення
сторін у первісний стан.
Апеляційний суд вірно зазначив, що застосування реституції по
кредитних договорах, які визнані недійсними з моменту їх
укладення, суттєво відрізняється від визнання недійсними та
застосування реституції за іншими договорами, оскільки грошові
кошти надаються у тимчасове користування на умовах повернення,
строковості і платності.
Пунктом 2 ст. 1214 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
встановлено, що у
разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються
проценти за користування ними.
У відповідності з п. 2 ст. 536 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
розмір
процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється
договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Апеляційний суд дійшов вірного висновку про застосування
ст. 1048 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
до спірних правовідносин в частині
нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами,
оскільки між сторонами відсутні договірні правовідносини і розмір
проценту не встановлено.
Висновок Вищого господарського суду України про те, що
господарські суди при вирішенні питання про визначення
підставності перебування у відповідача отриманих від позивача
коштів у якості кредиту повинні були застосувати правила ст. 469
ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, яка не передбачає стягнення процентів за
користування безпідставно набутим майном є помилковим і не
ґрунтується на вимогах закону, оскільки не враховує, що спірні
відносини сторін продовжували існувати після 1 січня 2004 року.
У свою чергу, обґрунтованість та законність постанови
Запорізького апеляційного господарського суду від 10 серпня
2005 року та рішення господарського суду Запорізької області від
13 травня 2005 року є підставою для залишення їх у силі.
Керуючись ст. 111-19, ст. 111-20 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Судова палата у
господарських справах П О С Т А Н О В И Л А:
Касаційну скаргу Акціонерного комерційного банку
"Райффайзенбанк" задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 1 листопада
2005 року скасувати.
Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від
10 серпня 2005 року та рішення господарського суду Запорізької
області від 13 травня 2005 року залишити в силі.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.