У листопаді 2001 р. товариство з обмеженою відповідальністю "СП Ланко" (далі - ТОВ) звернулося до суду з позовом про відшкодування йому відкритим акціонерним товариством "Дніпрофарм" (далі - ВАТ) збитків у сумі 775 тис. 457 грн, завданих простроченням виконання відповідачем зобов'язань з поставки готової форми лікарського препарату "Розчин тімогену 0,01% для ін'єкцій" (згідно з умовами договору підряду від 8 лютого 1999 р.), оскільки виконання втратило інтерес для позивача.

14 травня 2004 р. позивач уточнив свої вимоги та просив стягнути 733 тис. 734 грн у рахунок завданих збитків.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що позивач як замовник за договором не передав йому необхідні для виконання робіт матеріали, а тому зобов'язання не може бути виконане саме внаслідок прострочення позивача.

Судами справа розглядалася неодноразово.

Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 20 травня 2004 р., залишеним без зміни постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10 серпня 2004 р., позов задовольнив з мотивів обґрунтованості вимог та доведеності розміру завданих збитків.

Постановою від 23 грудня 2004 р. Вищий господарський суд України зазначені судові рішення скасував, у позові відмовив. Постанова мотивована тим, що позивачем не доведено, а господарськими судами не встановлено причинний зв'язок між фактом невиконання відповідачем зобов'язань за договором підряду від 8 лютого 1999 р. та понесеними позивачем збитками.

24 лютого 2005 р. Верховний Суд України порушив провадження за касаційною скаргою ТОВ, в якій йдеться про скасування постанови Вищого господарського суду України від 23 грудня 2004 р. та залишення у силі постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10 серпня 2004 р. На обґрунтування скарги зроблено посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права, різне застосування Вищим господарським судом України одного і того ж положення закону.

Розглянувши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вирішила, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції і відмовляючи в задоволенні позову, Вищий господарський суд України виходив з того, що господарськими судами не досліджено та не встановлено причинний зв'язок між фактом невиконання відповідачем зобов'язань за договором підряду від 8 лютого 1999 р. та понесеними позивачем збитками у результаті невиконання останнім зобов'язань перед акціонерним товариством "Кизил Кияфарм" (далі - АТ) за контрактом від 16 липня 2001 р.

Цей висновок касаційного суду за наведених у постанові обставин свідчить про неповноту встановлення фактичних обставин справи судом першої та апеляційної інстанцій, наслідком чого могло бути скасування ухвалених у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, а не відмова у позові.

Отже, постанова Вищого господарського суду є незаконною та необґрунтованою і підлягає скасуванню.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 111-17 - 111-20 ГПК (1798-12) , Судова палата у господарських справах Верховного Суду України касаційну скаргу ТОВ задовольнила частково: постанову Вищого господарського суду України від 23 грудня 2004 р., постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10 серпня 2004 р. та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20 травня 2004 р. скасувала. Справу направила на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід з'ясувати, зокрема, чи було відомо позивачу на момент укладення контракту з АТ про те, що зобов'язання відповідача згідно з договором підряду від 8 лютого 1999 р. не можуть бути виконані, та залежно від встановленого прийняти рішення.