ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
15.02.2005 Справа N 12/575
Розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги
Державної митної служби України (далі - Держмитслужба України) та
Рівненської митниці (далі - Митниця) на постанову Вищого
господарського суду України від 9 листопада 2004 року у справі
N 12/575 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
виробничого підприємства "Акватон" (далі - Підприємство) до
Держмитслужби України, Митниці, Державного казначейства України
(далі - Держказначейство України) та Кабінету Міністрів України
(далі - КМУ)
про стягнення 1062448 гривень 72 копійок шкоди, в
т. ч. 515823 гривень 02 копійки - додаткових витрат, 545725
гривень 70 копійок - не одержаного доходу та 900 гривень - витрат
на юридичні послуги,
В С Т А Н О В И Л А:
З позовом у господарський суд міста Києва Підприємство
звернулося 19 листопада 2002 року, мотивувавши заявлені позовні
вимоги безпідставною відмовою Митниці у митному оформленні вантажу
на підставі незаконної вказівки Держмитслужби України, яка
виконувала окреме доручення КМУ від 10 серпня 2000 року N 13859/96
щодо призупинення погодження, реєстрації та митного оформлення
діючих контрактів на вивезення за межі митної території України
брухту та відходів кольорових металів на умовах давальницької
сировини. Правовими підставами позову зазначено:
статті 440, 453 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, згідно з якими шкода,
заподіяна організації, підлягає відшкодуванню особою, яка
заподіяла шкоду, у повному обсязі;
статтю 27 Закону України "Про підприємства в
Україні" ( 887-12 ) (887-12)
, якою встановлювалися гарантії прав та
інтересів підприємств, зокрема, збитки (включаючи очікуваний і не
одержаний прибуток), завдані підприємству в результаті виконання
вказівок державних чи інших органів або їх службових осіб, які
порушили права підприємства, а також внаслідок неналежного
здійснення такими органами або їх службовими особами передбачених
законодавством обов'язків щодо підприємства, підлягають
відшкодуванню за їх рахунок;
статтю 15 Закону України "Про підприємництво" ( 698-12 ) (698-12)
,
відповідно до якої не допускалося втручання державних органів у
господарську діяльність підприємств, якщо вона не зачіпає
передбачених законодавством України прав державних органів по
здійсненню контролю за діяльністю підприємців. А збитки, завдані
підприємцю внаслідок виконання вказівок державних чи інших органів
або їх службових осіб, що призвели до порушення прав підприємця, а
також внаслідок неналежного здійснення такими органами чи їх
службовими особами передбачених законодавством обов'язків щодо
підприємця, підлягають відшкодуванню цими органами;
статті 10, 150 Митного кодексу України ( 92-15 ) (92-15)
, згідно з
якими: при здійсненні митного контролю та митного оформлення
товарів, що переміщуються через митний кордон України,
застосовуються виключно нормативно-правові акти, чинні на день
прийняття митної декларації митним органом України; при здійсненні
митного контролю та оформлення не допускається заподіяння
підприємствам шкоди та вчинення інших неправомірних дій. Митні
органи України та їх службові особи, які допустили неправомірні
дії щодо підприємств, несуть відповідальність перед ними
відповідно до цього Кодексу та інших актів законодавства України.
Шкода, заподіяна підприємству неправомірними діями митних органів
України та їх службових осіб при виконанні цими особами службових
обов'язків, відшкодовується на загальних підставах;
статті 19, 56 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, якими
передбачено, що: органи державної влади, їх посадові особи
зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у
спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; кожен має
право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та
моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи
бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових
осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Рішенням від 11 березня 2003 року позов задоволено в
заявленій сумі, яка стягнута порівну по 531224 гривні 36 копійок з
Держмитслужби України та Митниці, а в задоволенні вимог до
Держказначейства України та КМУ відмовлено. Рішення обґрунтовано
положеннями зазначених законів і Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
.
Постановою Київського апеляційного господарського суду
України від 14 червня 2004 року рішення місцевого господарського
суду залишено без змін з тих самих підстав.
Апеляційну постанову залишив без змін оскарженою постановою
від 9 листопада 2004 року Вищий господарський суд України.
Держмитслужба України та Митниця просять постанову Вищого
господарського суду України скасувати, мотивуючи касаційні скарги
неправильним застосуванням судом норм матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників
сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційних скарг,
перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських
справах Верховного Суду України вважає, що касаційні скарги
підлягають задоволенню з таких підстав.
Залишаючи без змін постанову апеляційного суду і, відповідно
- рішення суду першої інстанції, Вищий господарський суд України
погодився з їх висновками про неправомірність дій Держмитслужби
України та Митниці щодо виконання окремого доручення КМУ від
10 серпня 2000 року N 13859/96, а відтак і про наявність вини
зазначених державних органів в заподіянні шкоди Підприємству.
Беззаперечним доказом розміру шкоди визнано висновок Київського
науково-дослідного інституту судових експертиз N 6519 від 31 січня
2004 року, якому апеляційний суд доручав проведення
економічно-бухгалтерської експертизи.
Проте обґрунтування ухвалених у справі судових рішень щодо
розміру шкоди тільки експертним висновком помилкове.
Відповідно до частини п'ятої статті 42 та статті 43
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі -
ГПК України) висновок судового експерта для господарського суду не
є обов'язковим і оцінюється судом за своїм внутрішнім
переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному
розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності,
керуючись законом. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь
встановленої сили.
Однією з умов цивільно-правової відповідальності за заподіяну
шкоду на підставі статей 440, 442 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
є
безпосередній причинний зв'язок між шкодою і неправомірними діями
особи, що її завдала.
Проте господарські суди всіх інстанцій факт саме
безпосереднього причинного зв'язку між заявленою позивачем до
стягнення сумою шкоди і неправомірними діями митних органів на
підставі сукупної оцінки наявних у справі доказів не встановили.
Відповідно до статті 454 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
при присудженні
відшкодування шкоди необхідно враховувати вину потерпілої особи.
Зокрема, якщо груба необережність самого потерпілого сприяла
виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини
потерпілого (а при вині заподіювача шкоди - і залежно від ступеня
його вини) розмір відшкодування, якщо інше не передбачено
законодавством України, повинен бути зменшений або у відшкодуванні
шкоди повинно бути відмовлено.
За таких обставин ухвалені у справі рішення і постанова не
можуть вважатися законними і обґрунтованими, а тому вони
підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд.
Під час нового розгляду справи господарському суду першої
інстанції необхідно врахувати, що рішення є законним тоді, коли
суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно
перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами
матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому
повно відображені обставини, що мають значення для даної справи,
висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є
вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними
доказами, дослідженими в судовому засіданні.
При цьому суду необхідно встановити дійсні права та обов'язки
сторін і в залежності від встановленого вирішити спір відповідно
до закону.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111-17 - 111-20
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Судова
палата у господарських справах Верховного Суду України
П О С Т А Н О В И Л А:
Касаційні скарги Державної митної служби України та
Рівненської митниці задовольнити, постанову Вищого господарського
суду України від 9 листопада 2004 року, постанову Київського
апеляційного господарського суду України від 14 червня 2004 року
та рішення господарського суду міста Києва від 11 березня
2003 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до
господарського суду першої інстанції.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.