СУДОВА ПАЛАТА У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
18.01.2005 Справа N А-8/51
Судова палата у господарських справах Верховного Суду
України, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну
скаргу об'єднаної державної податкової інспекції в
Івано-Франківській області (далі - Інспекція) на постанову Вищого
господарського суду України від 26 жовтня 2004 року у справі
N А-8/51 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
(далі - Товариство) до Інспекції
про визнання недійсним рішення від 29 листопада 2001 року
N 23/30496946/261 "Про застосування та
стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій, донарахованих сум
податків, зборів (обов'язкових платежів) та пені за порушення
податкового та іншого законодавства",
В С Т А Н О В И Л А:
У січні 2002 року ВАТ звернулося до господарського суду
Івано-Франківської області про визнання недійсним рішення
об'єднаної державної податкової інспекції від 29 листопада
2001 року N 23/30496946/261, яким визначено суму податкового
зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 1729683 грн.
71 коп. та застосовано штрафну санкцію в сумі 432420 грн. 23 коп.
Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що ТОВ, якому були
реалізовані нафтопродукти, є платником ПДВ, отже, база
оподаткування податком на додану вартість визначена правомірно на
підставі п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, виходячи з договірної вартості.
Інспекція позов не визнала, обґрунтовуючи свої заперечення
посиланням на матеріали зустрічної перевірки, отримані від ДПІ
м. Полтави, згідно з якими ТОВ не мало взаємовідносин з позивачем,
директором будь-яких угод з позивачем не укладалося, доручення на
укладання угод з позивачем не надавалось, а тому базу
оподаткування податком на додану вартість реалізованих позивачем
нафтопродуктів необхідно визначати виходячи з фактичної ціни
операції, але не нижчої за звичайні ціни.
Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від
7 жовтня 2003 року, залишеним без змін постановою Львівського
апеляційного господарського суду від 2 березня 2004 року, позов
задоволено.
Вказані судові рішення першої та постанову апеляційної
інстанцій оскарженою постановою від 26 жовтня 2004 року Вищий
господарський суд України залишив без змін.
Ухвалені рішення та постанови господарські суди всіх
інстанцій обґрунтували тим, що оскільки відповідач не заперечує
факт реалізації позивачем власних нафтопродуктів на загальну суму
9049009 грн. 90 коп., але не підтвердив, якій саме особі
(зареєстрованій чи не зареєстрованій як платник податку на додану
вартість (далі - ПДВ)), то його рішення про донарахування
Товариству 1729683 грн. 71 коп. ПДВ та застосування штрафної
санкції в сумі 432420 грн. 93 коп., виходячи лише з того, що
реалізація відбувалася невстановленій особі, яка у зв'язку з цим
не може вважатися платником ПДВ, безпідставне.
Інспекція просить постанову Вищого господарського суду
України скасувати, мотивуючи касаційну скаргу виявленням факту
різного застосування цим судом одного й того ж положення
пункту 4.2 статті 4 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
в аналогічних справах. При цьому скаржник
посилається на результати зустрічної перевірки, якою встановлено,
що нафтопродукти реалізувалися не ТОВ, як вказує позивач, а
невідомій фізичній чи юридичній особі, яка не є платником ПДВ. На
підтвердження цього висновку Інспекція вказує на те, що під час
зазначеної перевірки не було виявлено жодної особи, яка б віднесла
до податкового кредиту суду ПДВ від вказаної операції реалізації
нафтопродуктів.
16 грудня 2004 року колегія суддів Верховного Суду України за
касаційною скаргою об'єднаної державної податкової інспекції в
Івано-Франківській області порушено провадження з перегляду у
касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України
від 26 жовтня 2004 року у справі N А-8/51.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши доводи
касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Судова палата у
господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна
скарга не підлягає задоволенню.
Підставою для прийняття Інспекцією рішення від 29 листопада
2001 року N 23/30496946/261, яке позивач просить визнати
недійсним, був акт перевірки від 26 листопада 2001 року, в якому
вказано, що в грудні 2000 року відповідно до договорів від
29 грудня 2000 року N 125-1200 та N 126-1200 позивач реалізував
ТОВ нафтопродукти на загальну суму 9049009 грн. 90 коп., що
зберігалися в терміналах ВАТ.
База оподаткування операції з продажу нафтопродуктів податком
на додану вартість була визначена позивачем, виходячи з договірної
вартості, згідно з п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
та статті 33 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
кожна
сторона має довести ті обставини, на які вона посилається як на
підставу своїх вимог і заперечень.
Судами встановлено, що Інспекція не довела факт реалізації
позивачем нафтопродуктів особі, що не зареєстрована як платник
податку на додану вартість, а тому посилання Інспекції на те, що
позивач мав визначити базу оподаткування відповідно до п. 4.2
ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої
за звичайні ціни, необґрунтовані.
У зв'язку з наведеним спірне рішення Інспекції не відповідає
вимогам законодавства.
За таких обставин постанова Вищого господарського суду
України від 26 жовтня 2004 року підлягає залишенню без змін, а
касаційна скарга відповідача - без задоволення.
Враховуючи викладене і керуючись ст. 111-17 - 111-20 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Судова палата у господарських справах
Верховного Суду України П О С Т А Н О В И Л А:
Касаційну скаргу об'єднаної державної податкової інспекції
залишити без задоволення, а постанову Вищого господарського суду
України від 26 жовтня 2004 року без змін.