620/6019/23 Про визнання протиправними і скасування постанов державного виконавця про накладення штрафу у виконавчому провадженні - 03.04.2024 Прийняття

У травні 2023 року Чернігівська обласна прокуратура звернулася до суду з позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Департамент ДВС), в якому просила визнати протиправною і скасувати постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - державний виконавець ВПВР Департаменту ДВС) від 21 квітня 2023 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 про накладення штрафу.

Позовні вимоги аргументовані, з-поміж іншого, тим, що рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2021 року у справі № 620/4901/21 (в частині поновлення на посаді, яке було допущено до негайного виконання) виконане ще до відкриття виконавчого провадження. З погляду позивача (боржника у виконавчому провадженні), накладення штрафу, відповідно до статті 75 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII (1404-19) ), стосується тих випадків, коли судове рішення не виконується без поважних причин; проте у ситуації з поновленням ОСОБА_1 (на підставі рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2021 року у справі № 620/4901/21) вимога державного виконавця не могла бути виконана, адже на той час позивач [ ОСОБА_1 ] уже був поновлений (згідно з наказом від 04 лютого 2022 року № 27к).

Обставини, які встановили суди попередніх інстанцій, а також мотиви звернення з цим позовом до суду, стисло можна викласти так.

За наслідками розгляду справи № 620/4901/21 за позовом ОСОБА_1 до Чернігівської обласної прокуратури, Чотирнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), третя особа - Офіс Генерального прокурора, про визнання протиправними, скасування рішення та наказу, Чернігівський окружний адміністративний суд ухвалив рішення від 17 серпня 2021 року (залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2022 року), яким задовольнив позовні вимоги; визнав протиправним і скасував рішення Чотирнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 19 березня 2021 року № 2 про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації; визнав протиправним та скасував наказ Чернігівської обласної прокуратури від 22 квітня 2021 року № 272к "Про звільнення ОСОБА_1"; поновив ОСОБА_1 з 23 квітня 2021 року у Чернігівській окружній прокуратурі Чернігівської обласної прокуратури на посаді, рівнозначній посаді прокурора Чернігівської місцевої прокуратури Чернігівської області; стягнув з Чернігівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23 квітня 2021 року по 17 серпня 2021 року в сумі 25874,94 грн.

Рішення суду першої інстанції [у справі № 620/4901/21] в частині поновлення ОСОБА_1 у Чернігівській окружній прокуратурі Чернігівської обласної прокуратури на посаді, рівнозначній посаді прокурора Чернігівської місцевої прокуратури Чернігівської області, та про стягнення на користь ОСОБА_1 заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць - допущено до негайного виконання.

На виконання цього судового рішення Чернігівський окружний адміністративний суд видав виконавчий лист від 18 серпня 2021 року № 620/4901/21.

На підставі рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2021 року у справі № 620/4901/21 Чернігівська обласна прокуратура видала наказ від 04 лютого 2022 року № 27к, яким, поміж іншого, поновила ОСОБА_1 з 23 квітня 2021 року в органах прокуратури на посаді прокурора Чернігівської місцевої прокуратури Чернігівської області.

Проте згодом, на підставі виконавчого листа Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2021 року № 620/4901/21 державний виконавець ВПВР Департаменту ДВС постановою від 10 червня 2022 року відкрив виконавче провадження № НОМЕР_1 про зобов`язання Чернігівської обласної прокуратури поновити ОСОБА_1 з 23 квітня 2021 року у Чернігівській окружній прокуратурі Чернігівської обласної прокуратури на посаді, рівнозначній посаді прокурора Чернігівської місцевої прокуратури Чернігівської області.

07 липня 2022 року державний виконавець ВПВР Департаменту ДВС виніс [першу] постанову про накладення штрафу [на Чернігівську обласну прокуратуру] в розмірі 5100,00 грн за невиконання боржником без поважних причин рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2021 року у справі № 620/4901/21.

Боржник оскаржив її до суду і за наслідками розгляду цього позову (справа № 620/4972/22) Чернігівський окружний адміністративний суд ухвалив рішення, яким відмовив у задоволенні позовних вимог. Проте Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 06 жовтня 2022 року скасував рішення суду першої інстанції (у справі № 620/4972/22) і ухвалив нове, яким визнав протиправною і скасував постанову державного виконавця ВПВР Департаменту ДВС про накладення штрафу від 07 липня 2022 року ВП № НОМЕР_1.

Після того, державний виконавець ВПВР Департаменту ДВС виніс [другу] постанову від 21 квітня 2023 року у ВП № НОМЕР_1, якою наклав на Чернігівську обласну прокуратуру штраф у розмірі 5100,00 грн.

У цій постанові, серед іншого, зазначено, що наказом Чернігівської обласної прокуратури від 27 січня 2023 року № 25к ОСОБА_1 звільнений з посади прокурора Чернігівської місцевої прокуратури Чернігівської області, отже перешкод для виконання рішення суду у справі № 620/4901/21 немає, тож це рішення залишається невиконаним без поважних причин.

Щодо наказу від 27 січня 2023 року № 25к, то зі змісту постанови апеляційної інстанції можна зрозуміти, що він виданий на підставі рішення кадрової комісії за наслідками атестації позивача, яку він [знову] проходив після того, як був поновлений на посаді згідно з наказом від 04 лютого 2022 року № 27к.

Чернігівська обласна прокуратура не погодилася з правомірністю постанови державного виконавця ВПВР Департаменту ДВС від 21 квітня 2023 року про накладення штрафу, відтак звернулася з цим позовом до суду.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій

Чернігівський окружний адміністративний суд рішенням від 15 червня 2023 року позовні вимоги задовольнив повністю; визнав протиправною і скасував постанову державного виконавця ВПВР Департаменту ДВС від 21 квітня 2023 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.

Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 09 серпня 2023 року скасував рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 червня 2023 року та ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволені позовних вимог Чернігівської обласної прокуратури.

Зі змісту рішення суду першої інстанції можна зрозуміти, що цей суд, коли задовольняв позовні вимоги, спирався на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2022 року у справі № 620/4972/22 (про оскарження [першої] постанови державного виконавця від 07 липня 2021 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 про накладення штрафу), якою, з погляду цього суду, встановлено, що поновлення ОСОБА_1 в органах прокуратури на посаді прокурора Чернігівської місцевої прокуратури Чернігівської області ще до відкриття виконавчого провадження є поважною причиною невиконання судового рішення у строк, зазначений у постанові державного виконавця ВПВР від 10 червня 2022 року.

На думку суду першої інстанції, обставини, встановлені у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2022 року у справі № 620/4972/22 (щодо поважності (не)виконання рішення суду у справі № 620/4901/21), мають преюдиційне значення для розгляду цієї справи, тому доказуванню не підлягають.

Суд апеляційної інстанції не погодився з цими висновками суду першої інстанції, у зв`язку з чим зауважив, що рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2021 року у справі № 620/4901/21 боржник не виконав. У цьому контексті продовжив, що Чернігівська обласна прокуратура сповістила державного виконавця про поновлення ОСОБА_1 згідно з наказом від 04 лютого 2022 року № 27к в органах прокуратури на посаді прокурора Чернігівської місцевої прокуратури Чернігівської області з 23 квітня 2021 року. Проте, як зазначив суд апеляційної інстанції, згідно з рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2021 року у справі № 620/4901/21, ОСОБА_1 треба було поновити в Чернігівській окружній прокуратурі Чернігівської обласної прокуратури на посаді, яка рівнозначна посаді прокурора Чернігівської місцевої прокуратури Чернігівської області.

З погляду апеляційного суду, вчинення боржником інших дій, аніж тих, які передбачені у згаданому рішенні суду, зокрема поновлення ОСОБА_1 в органах прокуратури на посаді прокурора Чернігівської місцевої прокуратури Чернігівської області (згідно з наказом від 04 лютого 2021 року № 27к), не свідчить про повне фактичне виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2021 року у справі № 620/4901/21.

Щодо висновків суду першої інстанції про преюдиційність обставин, встановлених у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2022 року № 620/4972/22, суд апеляційної інстанції (в цій справі) - у відповідь на аргументи про видання наказу від 04 лютого 2022 року № 27к про поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора Чернігівської місцевої прокуратури Чернігівської області як перешкоди для виконання рішення суду від 17 серпня 2021 року у справі № 620/4901/21 - зазначив, що відповідно до наказу Чернігівської обласної прокуратури від 27 січня 2023 року № 25к ОСОБА_1 [вдруге] звільнений з посади прокурора Чернігівської місцевої прокуратури Чернігівської області, тому, вважає апеляційний суд, станом на дату, коли державний виконавець ВПВР Департаменту ДВС виніс постанову про накладення штрафу від 21 квітня 2023 року, вже не було перешкод, зумовлених приписами частини першої статті 18 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру" (далі - Закон № 1697-VII (1697-18) ), для виконання рішення суду від 17 серпня 2021 року у справі № 620/4901/21 (в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді).

Касаційне оскарження

У касаційній скарзі Чернігівська обласна прокуратура просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2023 року і залишити в силі рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 червня 2023 року.

Касаційну скаргу її автор подав з підстави, яка передбачена в пункті 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ), у зв`язку з чим зазначив, що поки немає висновку Верховного Суду щодо застосування приписів статей 63, 65 Закону № 1404-VIII у зіставленні з приписами статті 236 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ) і пункту 18 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України від 19 вересня 2019 року № 113-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (113-20) (далі - Закон № 113-IX (113-20) ).

У цьому зв`язку Чернігівська обласна прокуратура пояснила, що на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2021 року у справі № 620/4901/21 видала - задовго до відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 згідно з постановою державного виконавця від 10 червня 2022 року - наказ від 04 лютого 2022 року № 27к, яким скасувала наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Чернігівської місцевої прокуратури Чернігівської області та органів прокуратури від 22 квітня 2021 року № 272к (який оскаржувався у справі № 620/4901/21), та поновила його на посаді прокурора Чернігівської місцевої прокуратури Чернігівської області з 23 квітня 2021 року.

Позивач зауважив, що ОСОБА_1 ознайомився з наказом від 04 лютого 2022 року № 27к, приступив до фактичного виконання своїх обов`язків, отримував заробітну плату, а також взяв участь у продовженні атестації як прокурор місцевої прокуратури.

За наслідками повторної атестації ОСОБА_1 кадрова комісія ухвалила рішення про неуспішне її проходження, на підставі якого Чернігівська обласна прокуратура видала ["другий"] наказ від 27 січня 2023 року № 25к, яким звільнила ОСОБА_1 з посади прокурора Чернігівської місцевої прокуратури. Утім, Чернігівський окружний адміністративний суд рішенням від 11 квітня 2023 року у справі № 620/1477/23 задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 та, серед іншого, поновив його на посаді прокурора Чернігівської місцевої прокуратури Чернігівської області з 27 січня 2023 року (у цій частині судове рішення підлягає негайному виконанню).

Отож, підсумував позивач, станом на 11 квітня 2023 року існувало два судових рішення у справах за позовами про поновлення ОСОБА_1 : у справі № 620/4901/21 (про поновлення на посаді прокурора в Чернігівській окружній прокуратурі) та у справі № 620/1477/23 (про поновлення на посаді прокурора в Чернігівській місцевій прокуратурі Чернігівської області), які суперечили одне одному; водночас останнє судове рішення (у справі № 620/1477/23) якраз підтверджувало, що Чернігівська обласна прокуратура не помилилася, коли видала згадуваний наказ від 04 лютого 2022 року № 27к.

Та незважаючи на це, державний виконавець виніс спірну постанову від 21 квітня 2023 року ВП № НОМЕР_1, позаяк вважав, що рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2021 року у справі № 620/4901/21 - без будь-яких для того перешкод - залишилося невиконаним.

Крім цього, позивач, з покликанням на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 620/4972/22, наголосив на тому, що відповідач зневажив обставинами, які встановив цей суд, й безпідставно констатував невиконання судового рішення (у справі № 620/4901/21) без поважних причин.

У цьому зв`язку позивач зупинився також на окремих положеннях розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ (113-20) , які стосуються умов, за яких прокурор може бути переведений на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора (зокрема, пункт 18 названого розділу), спираючись на які пояснив, що призначення (поновлення) ОСОБА_1 на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора (без успішного проходження атестації) суперечило б вимогам Закону, а також приписам частини першої статті 235 КЗпП України, відповідно до яких незаконно звільнений працівник підлягає поновленню на попередній роботі.

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, у якому висловив мотиви своєї незгоди з позицією Чернігівської обласної прокуратури та просив відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Департамент ДВС зауважив, що у вимірі спірних правовідносин покликання позивача на приписи статті 235 КЗпП України недоречні, позаяк у рамках виконавчого провадження не дається правова оцінка судовому рішенню, яке підлягає примусовому виконанню.

З покликанням на частини першу, другу статті 63, частину першу статті 75, частину третю статті 18 Закону № 1404-VIII відповідач ствердив, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання. Зазначив також, що застосування цього заходу реагування є обов`язком державного виконавця, який спрямований на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.

Ухвалою від 13 березня 2024 року суд завершив підготовчі дії у справі та призначив її до судового розгляду на 03 квітня 2024 року (з повідомленням учасників справи).

21 березня 2024 року Чернігівська обласна прокуратура надіслала суду додаткові пояснення, у яких звернула увагу на те, що за наслідками касаційного перегляду судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій у справі № 620/4901/21 Верховний Суд постановою від 22 серпня 2023 року змінив їх (в частині підстав звільнення і поновлення ОСОБА_1 ) у зв`язку з чим виклав резолютивну частину рішення суду першої інстанцій у тій справі (пункт четвертий) таким чином: "Поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора Чернігівської місцевої прокуратури Чернігівської області з 23 квітня 2021 року".

Позивач зауважив, що саме таким чином він і виконав згадуване рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2021 року у справі № 620/4901/21, за що державний виконавець оштрафував його згідно зі спірною постановою. Додав також, що повідомив державного виконавця про результати касаційного перегляду судових рішень у справі № 620/4901/21 з проханням скасувати постанову про накладення штрафу від 21 квітня 2023 року, однак ця постанова чинна дотепер.

На судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги касаційної скарги, з мотивів, які за змістом аналогічні тим, які написані вище.

Представник відповідача своєю чергою просила відмовити у задоволенні вимог касаційної скарги з уваги на те, що накладення штрафу зумовлене тим, що позивач як боржник у виконавчому провадженні не виконав судового рішення так, як написано в резолютивній частині.

Нормативне регулювання

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону № 1404-VIII виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 18 Закону № 1404-VIII державний виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 63 Закону № 1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Відповідно до статті 75 Закону №1404-VIII у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Висновки Верховного Суду

У касаційній скарзі позивач порушив питання про відповідальність боржника за невиконання судового рішення про поновлення прокурора на посаді в окружній прокуратурі, яка розташована у межах адміністративно-територіальної одиниці, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної обласної прокуратури без успішного проходження атестації. Йдеться про те, що суд першої інстанції своїм рішенням, яке, нагадаємо, підлягало негайному виконанню, поновив особу (стягувача у виконавчому провадженні) на посаді, для якої, як переконує позивач (боржник у виконавчому провадженні), Закон № 113-ІХ (113-20) встановлює умову: успішне проходження атестації.

Позаяк цієї умови, як стверджує позивач, не було виконано, то він виконав рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2021 року у справі № 620/4901/21 - задовго до відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 за виконавчим листом від 18 серпня 2021 року у справі № 620/4901/21 - таким чином, що поновив ОСОБА_1 на посаді прокурора Чернігівської місцевої прокуратури Чернігівської області. Іншим словами, позивач виконав це судове рішення не так, як написано у його резолютивній частині, зате, на думку позивача, з дотриманням вимог, зокрема, пункту 18 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ (113-20) .

Із аргументації позивача можна зрозуміти, що позаяк рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2021 року у справі № 620/4901/21 уже виконане, то виконати те саме судове рішення "вдруге" він [позивач] уже не може, тому, переконує, накладати за це штраф відповідно до статті 63 Закону № 1404-VIII, як це зробив державний виконавець спірною постановою, не було підстав.

Окрім того, з обсягу встановлених у справі обставин відомо також, що на дату ухвалення спірної постанови від 21 квітня 2023 року ОСОБА_1 (боржник у виконавчому провадженні) навіть "вдруге" був поновлений на посаді прокурора Чернігівської місцевої прокуратури Чернігівської області (на цей раз - на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2023 року у справі № 620/1477/23), після того як другий раз був звільнений у зв`язку з неуспішним проходженням атестації. Ця обставина, на думку позивача, теж мала би братися до уваги, коли йдеться про накладення штрафу за невиконання судового рішення в іншій справі.

За окресленого контексту колегія суддів, відповідаючи на питання, які порушив скаржник, передовсім має зазначити, що на стадії примусового виконання судового рішення державний виконавець не перевіряє правильності застосування судом (рішення якого підлягає примусовому виконанню) норм матеріального права, на основі яких був вирішений спір, відповідно не ревізує змісту резолютивної частини судового рішення.

Судове рішення може переглядатися у порядку апеляційного, відтак касаційного оскарження, тож ті доводи скаржника, які він навів стосовно "правильності" поновлення прокурора на посаді з урахуванням пункту 18 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ (113-20) , могли бути предметом розгляду в суді апеляційної / касаційної інстанції за правилами адміністративного судочинства.

На стадії примусового виконання судового рішення ці доводи слугують радше обставиною, яка у сукупності з іншими обставинами може оцінюватися в аспекті поважності причин невиконання чи неналежного виконання судового рішення, яке зобов`язувало боржника вчинити дії. Відповідно з такої позиції колегія суддів у питанні про застосування статей 63, 65 Закону № 1404-VIII у вимірі обставин цієї справи зазначає таке.

Відповідальність боржника за невиконання рішення, за яким він особисто зобов`язаний вчинити певні дії (стаття 63 Закону № 1404-VIII), має на меті спонукати боржника виконати це рішення з тим, щоб доконечно відновити порушені права особи.

З текстуального викладу статті 63 Закону № 1404-VIII можна зрозуміти, що на боржника може бути накладений штраф, якщо він не виконав рішення з поважних причин. Поважність причин залежить від низки обставин, але спільним має бути те, що вони об`єктивно перешкоджали боржнику виконати покладене на нього зобов`язання (згідно з рішенням, яке підлягає примусовому виконанню) у визначений спосіб та встановлений для цього строк.

Не менш важливо у цьому зв`язку пам`ятати також і про засади виконавчого провадження, зокрема - у контексті цієї справи - про такі з них, як справедливість, неупередженість та об`єктивність, які мали б теж слугувати своєрідним орієнтиром під час примусового виконання рішень зобов`язального характеру, надто коли йдеться про поважність причин його невиконання та пов`язану з цим юридичну відповідальності боржника.

Повертаючись до обставин цієї справи нагадаємо, що накладення на позивача (боржника у виконавчому провадженні) штрафу згідно з постановою від 21 квітня 2023 року обґрунтоване тим, що він не поновив ОСОБА_1 (стягувача у виконавчому провадженні) на посаді прокурора у Чернігівській окружній прокуратурі Чернігівської обласної прокуратури (відповідно до рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2021 року № 620/4901/21). Проте, як встановлено у справі, на дату ухвалення цієї постанови позивач, після того, як Чернігівська обласна прокуратура видала наказ про його поновлення від 04 лютого 2022 року № 27к, знову підлягав атестації, яку, втім пройшов неуспішно, у зв`язку з чим був вдруге звільнений (згідно наказом від 27 січня 2023 року № 25к); це звільнення ОСОБА_1 теж оскаржив до Чернігівського окружного адміністративного суду, який своїм рішенням від 11 квітня 2023 року у справі № 620/1477/23 поновив його на посаді прокурора Чернігівської місцевої прокуратури Чернігівської області, і це рішення суду було виконане.

Отож на дату ухвалення спірної постанови ОСОБА_1 мав бути поновлений на посаді прокурора Чернігівської місцевої прокуратури Чернігівської області, тобто на посаді, за поновлення на якій відповідач, по суті, наклав на нього штраф згідно зі спірною постановою.

На думку колегії суддів, за описаної ситуації накладення на боржника штрафу згідно зі спірною постановою не переслідувало і не могло переслідувати мети, з якою стаття 63 Закону № 1404-VIII пов`язує настання для боржника юридичної відповідальності. Крім цього, наведені вище обставини у своїй сукупності засвідчили також те, що й передумов для застосування цього механізму не було, адже причини, які стояли на заваді виконанню вимог державного виконавця про поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора в Чернігівській окружній прокуратурі Чернігівської обласної прокуратури, були об`єктивними; тобто позивач (боржник у виконавчому провадженні) у цій ситуації не нехтував своїми зобов`язаннями, а намагався донести причини і мотиви своїх рішень, що з уваги на наведені вище міркування не давало підстав для накладення на нього штрафу, який передбачений у статті 63 Закону № 1404-VIII.

Зважаючи на наведене колегія суддів поділяє позицію, якої дотримувався суд першої інстанції, коли вирішив цей спір по суті.

Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

За наслідками перегляду судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів і вимог касаційної скарги, які слугували підставою для відкриття касаційного перегляду, колегія суддів дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції помилково скасував рішення суду першої інстанції, що за правилами статті 332 КАС України передбачає скасування цієї постанови і залишенню в силі рішення суду першої інстанції.