280/7416/23 Про повернення апеляційної скарги без розгляду, оскільки скаржник не усунув недоліки апеляційної скарги - 03.04.2024 Прийняття

Товариство з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" (далі - позивач, ТОВ "Технохімреагент") звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Запорізькій області), в якій просило суд визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.08.2023 № 351408010710.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 01.12.2023 в адміністративній справі № 280/7416/23 відмовлено у задоволені адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач звернувся до суду апеляційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 01.12.2023 у № 280/7416/23 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити і скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.08.2023 № 351408010710.

Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 26.01.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 01.12.2023 в адміністративній справі № 280/7416/23 залишено без руху; запропоновано апелянту протягом 10 днів з моменту отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху усунути недоліки апеляційної скарги шляхом надання обґрунтування вимог апеляційної скарги, із зазначенням того, у чому саме полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права із наданням копії таких обґрунтувань відповідно до кількості учасників справи, надання суду належних доказів сплати судового збору за подачу апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 09.02.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 01.12.2023 в адміністративній справі № 280/7416/23 повернуто скаржнику.

Вказана ухвала суду апеляційної інстанції обґрунтована тим, що надані на усунення недоліків апеляційної скарги додаткові обґрунтування вимог особи не усувають виявлених недоліків апеляційної скарги та значно відрізняються від змісту самої апеляційної скарги. На стадії вирішення питання щодо можливості відкриття апеляційного провадження, апеляційний суд перевіряє формальну наявність, зокрема і обґрунтування вимог апеляційної скарги, у зв`язку з чим є неможливим застосування приписів ч. 2 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України. Інакше означало б те, що суд апеляційної інстанції, за власною ініціативою відшуковує обставини, якими можуть бути обґрунтовані вимоги апеляційної скарги, що було б порушенням принципів адміністративного судочинства, та фактично було б наданням переваги в цій справі апелянту, та свідчило б про упередженість апеляційного суду під час перевірки виконання апелянтом вимог ухвали апеляційного суду від 26.01.2024. За таких підстав апелянт недоліки апеляційної скарги не усунув в повному обсязі.

Позивач, не погоджуючись з ухвалою суду апеляційної інстанції від 09.02.2024 у справі № 280/7416/23 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив касаційну скаргу задовольнити та скасувати ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 09.02.2024 у справі № 280/7416/23 та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

В доводах касаційної скарги позивач зазначив, що ухвала суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції по даній справі ухвалена з порушенням норм процесуального права, що призвело до обмеження права на апеляційний перегляд справи у визначених законом випадках, оскільки ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 09.02.2024 визначено абстрактно підстави повернення - не усувають виявлених недоліків апеляційної скарги та значно відрізняються від змісту самої апеляційної скарги.

Позивач додає, що судом апеляційної інстанції не враховано, що відповідно статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України в апеляційній скарзі зазначаються: обґрунтування вимог особи, яка подала апеляційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права, у зв`язку з чим, у даному випадку підставою скарги є неправильність застосування норм права. Ця підстава є самостійною, і може бути зазначена незалежно від наявності неправильності чи неповноти дослідження доказів і встановлення обставин у справі.

Відтак, на думку скаржника, суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків про повернення апеляційної скарги позивачу.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції без змін, з тих підстав, що ні у апеляційній скарзі, ні у доповненнях до неї не зазначено вимог апеляційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 06.03.2024 відкрито касаційне провадження у даній справі.

Дослідивши матеріали справи та переглянувши ухвали суду апеляційної інстанції в межах доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Суд приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Однією з основних засад судочинства, визначеною пунктом 8 частини 3 статті 129 Конституції України, а також одним із принципів здійснення адміністративного судочинства, передбачених п. 6, 7 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (995_004) , необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.

Зокрема, у рішенні від 18.11.2010 у справі "Мушта проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак, такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.

У справі "Delcourt v. Belgium" Європейський Суд з прав людини зазначив, що "у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення". Також, Суд у справі "Bellet v. Fгаnсе" зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві".

Також Європейським судом з прав людини зазначено, що "надмірний формалізм" може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справах "Zubac v. Croatia", "Beles and Others v. the Czech Republic", №47273/99, пп. 50-51 та 69, та "Walchli v. France", № 35787/03, п. 29).

При цьому Європейський суд з прав людини провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Надмірний же формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення у справі "Perez de Rada Cavanilles v. Spain").

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.12.2018 у справі П/9901/736/18 (провадження №11-989заі18) згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (995_004) , необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2021 у справі №640/3040/21 та від 31.08.2023 у справі № 560/11012/22.

Отже право на розгляд справи, означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень, а здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя.

Як встановлено судом касаційної інстанції із матеріалів адміністративної справи, залишаючи апеляційну скаргу без руху, суд апеляційної інстанції зазначив, що аналіз матеріалів апеляційної скарги свідчить про її невідповідність вимогам ст. 296 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме, п. 6 ч. 2 вказаної статі, оскільки апелянтом не зазначено обґрунтування вимог апеляційної скарги, із зазначенням того, у чому саме полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права (апеляційна скарга містить загальні фрази про ухвалення оскаржуваного рішення з порушення норм матеріального і процесуального права), у зв`язку з чим запропоновано апелянту протягом 10 днів з моменту отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху усунути недоліки апеляційної скарги шляхом надання обґрунтування вимог апеляційної скарги, із зазначенням того, у чому саме полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права із наданням копії таких обґрунтувань відповідно до кількості учасників справи, надання суду належних доказів сплати судового збору за подачу апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції.

Тоді як повертаючи апеляційну скаргу апелянту, апеляційний суд зазначив, що надані на усунення недоліків апеляційної скарги додаткові обґрунтування вимог особи не усувають виявлених недоліків апеляційної скарги та значно відрізняються від змісту самої апеляційної скарги

З приводу викладеного, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Стаття 296 КАС України визначає форму та зміст апеляційної скарги.

Відповідно до частини другої статті 296 КАС України в апеляційній скарзі зазначаються: 1) найменування суду апеляційної інстанції, до якого подається скарга; 2) найменування суду першої інстанції, який ухвалив рішення, номер справи та дата ухвалення рішення; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає апеляційну скаргу, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта (для фізичних осіб - громадян України), номери засобів зв`язку, адреса електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 4) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); 5) вимоги особи, яка подає апеляційну скаргу, до суду апеляційної інстанції; 6) обґрунтування вимог особи, яка подала апеляційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права; 7) у разі необхідності - клопотання особи, яка подає апеляційну скаргу, про витребування нових доказів, про виклик свідків тощо; 8) дата отримання копії судового рішення суду першої інстанції, що оскаржується; 9) перелік матеріалів, що додаються.

Отже, апеляційна скарга підлягає поверненню з підстав, передбачених частиною другою статті 298 КАС України, при настанні двох умов: 1) не усунення недоліків, на які вказав суд; 2) закінчення встановленого судом строку для їхнього усунення.

Тобто, процесуальне законодавство встановлює певний порядок дій суду при виявленні недоліків, зокрема, апеляційної скарги та у випадку невиконання вимог статті 296 КАС України щодо форми та змісту скарги.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.12.2023 у справі № 460/8073/23.

Разом з тим, Суд, ознайомившись з апеляційною скаргою та доповненнями до неї, зазначає, що така апеляційна скарга в повній мірі відповідала вимогам п. 6 ч. 2 ст. 296 КАС України.

Колегія суддів зазначає, що у такій апеляційній скарзі апелянт зазначив, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 01.12.2023 в адміністративній справі № 280/7416/23 відмовлено у задоволені адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення 16.08.2023 № 351408010710, яким нарахолвано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені, у тому числі за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності, за платежем: Пеня за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД, невиконання зобов`язань та ШС за порушення вимог валютного законодавства на суму 295 357,09 грн..

Натомість апелянт вважає таке оскаржуване рішення помилковим з тих підстав, що нарахування пені у період з 01.01.2021 суперечить положенням абзацу 11 пункту 52-1 підрозділу ХХ "Прикінцеві положення" Податкового кодексу України (2755-17) , оскільки вказана норма забороняє нарахування суми штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені, у тому числі за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Тобто, як зазначив апелянт, положення Податкового кодексу України (2755-17) розповсюджуються і на пеню, яка нараховується в порядку, передбаченому Законом України "Про валютну і валютні операції" (2473-19) . Пеня за порушення строку розрахунку в іноземній валюті, відповідно до вимог ПК України (2755-17) , є однією з різновидів пені в розумінні приписів п/п 14.1.162 п. 14.1 ст. 14 ПК України.

Проте, за твердженням позивача, в рішенні Запорізького окружного адміністративного суду від 01.12.2023 зазначено: "Частиною третьою статті 3 Закону № 2423 визначено, що у разі якщо положення інших законів суперечать положенням цього Закону, застосовуються положенням цього Закону".

Однак, позивач в апеляційній скарзі наголосив, що судом першої інстанції не було встановлено наявність таких суперечностей.

При цьому, на усунення недоліків позовної заяви апелянт також зазначив, що надані позивачем та відповідачем платіжні інструкції не були досліджені судом першої інстанції при прийнятті рішення.

Отже, проаналізувавши як апеляційну скаргу так і додане до неї клопотання про доповнення або зміну апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що апеляційна скарга і клопотання до неї в повній мірі відповідають вимогам п. 6 ч. 2 ст. 296 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: містила зрозуміле обґрунтування вимог особи, яка подала апеляційну скаргу, із зазначенням, в чому полягає неправильність/неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі, які норми права судом було застосовано, на його думку, неправильно. Апелянт на усунення недоліків, вказав на докази, які не були враховані судом першої інстанції, зокрема, на підтвердження проведення розрахунків, позивач і відповідач надали суду платіжні інструкції, які не були досліджені судом першої інстанції, що необхідно було перевірити та дослідити судом апеляційної інстанції під час апеляційного розгляду.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції діяв не у спосіб, визначений процесуальним законом, оскільки помилково повернув подану позивачем апеляційну скаргу, виходячи з занадто формальної її оцінки на відповідність вимогам п. 6 ч. 2 ст. 296 Кодексу адміністративного судочинства України, внаслідок чого було обмежено право позивача на апеляційне оскарження судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Частиною 4 ст. 353 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З огляду на викладене, враховуючи статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права не перевіривши всі обставини, наведені судом касаційної інстанції в цій постанові, що є підставою для скасування ухвали суду апеляційної інстанції і направлення справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.