СУДОВА ПАЛАТА У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
27.12.2001
Верховний Суд України, розглянувши касаційну скаргу
Антимонопольного комітету України на постанову Вищого арбітражного
суду України від 27 червня 2001 р. у справі за позовом Державного
підприємства "Науково-експертний центр виробів медичного
призначення, матеріалів і нових технологій" до Антимонопольного
комітету України, третя особа на стороні відповідача - Державна
інспекція з контролю за цінами в м. Києві про визнання недійсною
постанови від 26 грудня 2000 р. N 23-п про стягнення штрафу в
розмірі 150000 грн., встановив:
25 січня 2001 р. Державним підприємством "Науково-експертний
центр виробів медичного призначення, матеріалів і нових
технологій" пред'явлено у Вищому арбітражному суді України позов
до Антимонопольного комітету України про визнання недійсною
постанови від 26 грудня 2000 р. N 23-п про стягнення штрафу у
розмірі 150000 грн.
Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що позивач безпідставно
визнаний таким, що займає монопольне становище на ринках
експертних робіт, оскільки такі роботи виконуються й іншими
установами, та що ним встановлені високі ціни на експертні роботи,
так як і такий висновок нічим не підтверджено.
Антимонопольний комітет України позов не визнав з тих
мотивів, що оспорювана постанова відповідає вимогам чинного
законодавства; висновок про монопольне становище позивача на
зазначених у постанові ринках було визначено відповідно до
Методики визначення монопольного становища суб'єктів
господарювання на ринку ( z0048-94 ) (z0048-94)
; матеріалами справи
N 23-26/58-2000 про порушення антимонопольного законодавства
доведено вчинення підприємством порушення антимонопольного
законодавства, передбаченого абзацом сьомим статті 4 Закону
України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної
конкуренції у підприємницькій діяльності" ( 2132-12 ) (2132-12)
, та
незаконне одержання прибутку.
В поданому зустрічному позові Комітет заявив вимогу про
стягнення 150000 грн. штрафу.
Ухвалою суду від 5 березня 2001 р. було задоволене клопотання
Антимонопольного комітету про залучення Державної інспекції з
контролю за цінами в м. Києві до участі у справі третьою особою на
стороні відповідача без самостійних вимог.
Рішенням Вищого арбітражного суду України від 10 квітня 2001
р. первісний позов задоволено - оспорювану постанову визнано
недійсною; в зустрічному позові відмовлено.
Це рішення залишено без змін постановою судової колегії по
перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України
від 27 червня 2001 р.
Рішення і постанова Вищого арбітражного суду України
мотивовані недоведеністю висновків постанови Комітету стосовно
монопольного становища позивача та встановлення ним економічно
необґрунтованих високих тарифів на експертні роботи.
25 вересня 2001 р. Верховним Судом України за касаційною
скаргою Антимонопольного комітету України порушено касаційне
провадження з перегляду постанови Вищого арбітражного суду України
від 27 червня 2001 р.
Скарга мотивується тим, що рішення і постанова Вищого
арбітражного суду України не відповідають вимогам законодавства та
практиці застосування Вищим арбітражним судом України
конкурентного законодавства в аналогічних справах, що судом не
були досліджені всі обставини справи.
Антимонопольний комітет просить скасувати судові акти Вищого
арбітражного суду України та направити справу на новий розгляд.
Представники Антимонопольного комітету України в судовому
засіданні касаційну скаргу підтримали.
Позивач та третя особа не використали надане законом право на
подання відзиву на касаційну скаргу та участь представників у
судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника
Комітету, дослідивши матеріали справи та проаналізувавши доводи
касаційної скарги, Верховний Суд України приходить до висновку, що
касаційна скарга піддягає задоволенню, а оскаржувані судові акти
скасуванню, з направленням справи на новий розгляд, на таких
підставах.
Відповідно до статті 111-19 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
підставами для
скасування постанов Вищого господарського суду України є їх
невідповідність, зокрема, Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
чи
інше неправильне застосування норм матеріального права.
В силу статті 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
однією з
основних засад судочинства є законність.
Оскаржувані постанова та рішення Вищого арбітражного суду
України не можуть бути визнані такими, що винесені з дотриманням
цього конституційного принципу та вимог матеріального права.
Як видно з матеріалів справи, оспорюваною постановою
Антимонопольного комітету України Державне підприємство
"Науково-експертний центр виробів медичного призначення,
матеріалів і нових технологій" визнано таким, що:
1) протягом листопада - грудня 1999 р. займало монопольне
становище із часткою 100 відсотків на загальнодержавних ринках
експертних робіт:
щодо можливої державної реєстрації виробів медичного
призначення; з оцінки спроможності виконання заявником ліцензійних
умов провадження діяльності з оптової реалізації лікарських
засобів;
протягом дев'яти місяців 2000 р. займало монопольне становище
із часткою 100% на загальнодержавних ринках експертних робіт:
з оцінки спроможності виконання заявником ліцензійних умов
провадження діяльності з оптової реалізації лікарських засобів;
з оцінки спроможності виконання заявником ліцензійних умов
провадження діяльності з роздрібної реалізації, виготовлення (в
умовах аптеки) лікарських засобів;
щодо можливої державної реєстрації виробів медичного
призначення;
з оцінки відповідності основним обов'язковим критеріям
фармацевтичного (аптечного) закладу, що здійснює оптову
(роздрібну) реалізацію лікарських засобів та виробів медичного
призначення;
2) при цьому встановило економічно необґрунтовані високі
тарифи на експертні роботи з оцінки спроможності виконання
заявником ліцензійних умов провадження діяльності з оптової
реалізації лікарських засобів; з оцінки спроможності виконання
заявником ліцензійних умов провадження діяльності з роздрібної
реалізації, виготовлення (в умовах аптеки) лікарських засобів;
щодо можливої державної реєстрації виробів медичного призначення;
оцінки відповідності основним обов'язковим критеріям
фармацевтичного (аптечного) закладу, що здійснює оптову
(роздрібну) реалізацію лікарських засобів та виробів медичного
призначення, чим порушило вимоги антимонопольного законодавства,
що кваліфікується за абзацом сьомим статті 4 Закону України "Про
обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у
підприємницькій діяльності" ( 2132-12 ) (2132-12)
як зловживання монопольним
становищем у вигляді встановлення монопольно високих тарифів на
свій товар, що призвело до порушення прав споживачів.
Суд при винесенні оскаржуваної постанови та рішення, не
погоджуючись з такими висновками Антимонопольного комітету,
послався на те, що:
позивач не є монополістом на ринках експертних послуг,
оскільки експертні послуги щодо встановлення можливості державної
реєстрації виробів медичного призначення - це послуги з технічної
експертизи, доклінічних досліджень, клінічних випробувань виробів
медичного призначення. Всі ці послуги або певні їх групи, крім
позивача, також надавали інші медичні установи;
відсутній факт порушення Центром законодавства з питань цін
та антимонопольного законодавства при встановленні та застосуванні
розцінок на власні експертні послуги, оскільки ціни на експертні
послуги, які надавав центр, не регулювалися;
висновок Комітету про встановлення Центром монопольно високих
цін зроблено без врахування фінансових результатів діяльності
Центру за останній квартал 2000 р., які безумовно впливають на
загальні показники прибутковості чи збитковості.
З обґрунтованістю висновків суду погодитися не можна.
Відповідно до абзацу сьомого статті 1 Закону України "Про
обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у
підприємницькій діяльності" ( 2132-12 ) (2132-12)
монопольне становище -
домінуюче становище суб'єкта господарювання, яке дає йому
можливість самостійно або разом з іншими суб'єктами господарювання
обмежувати конкуренцію на ринку певного товару. Монопольним
визнається становище суб'єкта господарювання, частка якого на
ринку певного товару перевищує 35 відсотків. Рішенням Комітету
може визначатися монопольним становище суб'єкта господарювання,
частка якого на ринку певного товару навіть менше 35 відсотків.
Отже, Комітет у межах наданої йому компетенції, керуючись
Методикою визначення монопольного становища підприємства на ринку,
мав право визначити межі товарного ринку, а також монопольне
становище позивача на ньому (абзац другий частини першої статті 8
Закону України "Про Антимонопольний комітет України" ( 3659-12 ) (3659-12)
,
Методика визначення монопольного становища підприємства на ринку,
затверджена розпорядженням Антимонопольного комітету України від
10 березня 1994 р. N 1-р ( z0048-94 ) (z0048-94)
та зареєстрована в
Міністерстві юстиції України 28 березня 1994 р. за N 48/257).
Крім того, як стверджується в касаційній скарзі, судом під
час розгляду справи не було враховано, що постановою Комітету
визначено монопольне становище Центру на конкретних товарних
ринках; ці товарні ринки на час їх дослідження Комітетом не були
взаємозамінними для споживачів цих послуг Центру. Тобто, крім
Центру, за доводами Комітету, споживач не міг одержати такі
послуги в іншого суб'єкта господарювання.
Повідомлення Інституту гігієни та медичної екології ім.
О.М.Марзєєва, Академії медичних наук України, Інституту екогігієни
і токсикології ім. Л.І.Медведя, Українського науково-дослідного
інституту харчування, Державного українського об'єднання
"Політехмед", одержані Комітетом від зазначених установ, на його
думку, свідчать, що експертні роботи, які проводив Центр, жодна із
зазначених установ не здійснювала.
Не можна погодитися й з іншим висновком суду, зокрема
стосовно неправомочності Комітету контролювати обґрунтованість
встановлених позивачем цін на власні послуги. Такий висновок не
ґрунтується на вимогах матеріального законодавства. Встановлення
монопольно високих тарифів (цін) на свій товар (послуги), що
призвело до порушення прав споживачів, кваліфікується за абзацом
сьомим статті 4 Закону України "Про обмеження монополізму та
недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій
діяльності" ( 2132-12 ) (2132-12)
як зловживання монопольним становищем.
Таким чином, Антимонопольний комітет України міг здійснювати
контроль за дотриманням вимог антимонопольного законодавства при
ціноутворенні у сфері застосування вільних цін і тарифів.
Посилання суду на Положення про порядок формування і
застосування вільних (ринкових) цін і тарифів на продукцію, товари
і послуги суперечить вимогам чинного законодавства.
Не ґрунтується на матеріалах справи твердження суду про
необхідність врахування фінансових результатів діяльності Центру
за останній квартал 2000 р., оскільки Комітетом такі результати
були враховані.
Враховуючи наведене, на підставі статей 6, 19, 124, 129
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, статей 39, 40, 43, 49 Закону
України "Про судоустрій" ( 3018-14 ) (3018-14)
, керуючись статтями 111-17,
111-19, 111-20 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
, Верховний Суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Антимонопольного комітету України
задовольнити.
Постанову від 27 червня 2001 р. та рішення від 10 квітня 2001
р. Вищого арбітражного суду України скасувати, справу направити на
новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.
"Постанови Верховного Суду України та Вищого господарського суду
України у господарських справах", випуск 1, 2003 р.