КОЛЕГІЯ СУДОВОЇ ПАЛАТИ З ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
від 24.12.2001
м. Київ
(Витяг)
3 серпня 2001 р. державне комунальне підприємство (далі -
ДКП) "Телерадіокомпанія "Київ" звернулося до господарського суду
м. Києва з позовом до Національної ради України з питань
телебачення і радіомовлення про зобов'язання видати ліцензію на
право користування 30-им каналом мовлення. Позовні вимоги
обгрунтовувалися тим, що 16 липня 2001 р. Національна рада своїм
рішенням визначила ДКП "Телерадіокомпанія "Київ" переможцем
конкурсу на право користування 30-им каналом мовлення, що
зазначено у протоколі від 16 липня 2001 р. N 32, однак ліцензію не
видала.
Національна рада позов не визнала з тих мотивів, що за умови,
коли із семи присутніх чотири члени Ради проголосували за визнання
переможцем конкурсу ДКП "Телерадіокомпанія "Київ", два - проти, а
один - утримався, рішення не є прийнятим, тому конкурс оголошено
повторно.
Судом задоволено клопотання закритого акціонерного товариства
(далі - ЗАТ) "Телекомпанія "ТЕТ" про вступ у справу як третьої
особи на стороні відповідача без заявлення самостійних вимог на
предмет спору. Третя особа проти позову заперечувала з тих
мотивів, що у протоколі не міститься прийнятого рішення
Національної ради.
Рішенням господарського суду м. Києва від 13 серпня 2001 р.,
залишеним без зміни постановою Київського апеляційного
господарського суду від 14 вересня того ж року, позов було
задоволено, зобов'язано Національну раду видати ДКП
"Телерадіокомпанія "Київ" ліцензію на право користування 30-им
телевізійним каналом у м. Києві.
Постановою Вищого господарського суду України від 2 жовтня
2001 р. рішення місцевого та апеляційного господарських судів було
скасовано і провадження у справі припинено. Вищий господарський
суд України при касаційному розгляді справи встановив той факт, що
Національною радою рішення про визнання переможця конкурсу як
підстава для видачі чи відмови у видачі ліцензії не приймалося, і
виходячи з цього факту та мотивуючи тим, що Національній раді
згідно зі ст. 14 Закону від 21 грудня 1993 р. "Про телебачення і
радіомовлення" ( 3759-12 ) (3759-12)
належить виключне право видавати
ліцензію на право користування каналом мовлення, визнав спір
таким, що не підлягає вирішенню в господарських судах України.
30 жовтня 2001 р. Верховним Судом України за касаційною
скаргою ДКП "Телерадіокомпанія "Київ" було порушено касаційне
провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду
України від 2 жовтня 2001 р. Скаргу мотивовано тим, що Вищий
господарський суд України дійшов безпідставних та незаконних
висновків про те, що рішення про визначення переможця конкурсу не
було прийнято, і необгрунтовано скасував постановлені у справі
законні рішення судів першої та апеляційної інстанцій. Верховний
Суд України касаційну скаргу задовольнив з таких підстав.
Статтею 22 Закону від 23 вересня 1997 р. "Про Національну
раду України з питань телебачення і радіомовлення" ( 538/97-ВР ) (538/97-ВР)
та ст. 14 Закону "Про телебачення і радіомовлення" ( 3759-12 ) (3759-12)
встановлено, що телерадіоорганізації користуються каналами
мовлення на підставі ліцензій, які видаються на конкурсній основі
Національною радою в десятиденний термін після прийняття рішення.
Згідно зі ст. 36 Закону "Про Національну раду України з
питань телебачення і радіомовлення" ( 538/97-ВР ) (538/97-ВР)
та пунктами 4, 5
параграфу 15 регламенту Національної ради України з питань
телебачення і радіомовлення рішення Національної ради вважається
прийнятим, якщо протокол із цим рішенням було підписано в ході
засідання усіма членами ради, які брали участь у голосуванні.
Засідання є правомочним, якщо на ньому присутні не менше шести
членів Ради. Відхиленими вважаються ті пропозиції або проекти
рішень, які не одержали необхідної більшості голосів.
Судом першої інстанції встановлено, що 16 липня 2001 р.
Національна рада розглянула заяви претендентів на участь у
конкурсному відборі на право користування 30-им телевізійним
каналом у м. Києві. На засіданні були присутні сім членів Ради. На
голосування було поставлено питання про визначення переможця
конкурсного відбору на право користування 30-им каналом мовлення.
За ДКП "Телерадіокомпанія "Київ" проголосували чотири члени Ради,
проти - два, утримався - один. За ЗАТ "Телекомпанія "ТЕТ"
проголосували два, а за Київську регіональну телерадіокомпанію -
один член Ради. Наведене відображено у протоколі N 32, який
підписали сім членів Ради. Ці факти підтверджені дослідженими
судом доказами і не оспорювалися сторонами та третьою особою.
За таких обставин суд дійшов законного висновку про те, що
Національна рада прийняла рішення про визначення ДКП
"Телерадіокомпанія "Київ" переможцем конкурсу на право
користування 30-им каналом мовлення у м. Києві й цим рішенням Раду
зобов'язано видати відповідну ліцензію.
Висновок Вищого господарського суду України про те, що
результати голосування не свідчать про прийняття рішення про
визначення переможця конкурсу, оскільки у протоколі немає
сформульованого рішення за результатами голосування, позбавлений
фактичного і правового обгрунтування. Наведене у протоколі
формулювання питання, з якого проведено голосування, не дає
підстав для іншого тлумачення, крім визначеного місцевим
господарським судом.
Регламентом установлено тільки один спосіб прийняття рішення
Національною радою - голосування за принципом більшості. Вимог про
необхідність кваліфікованої більшості або більшості від усього
складу Ради, а не правомочного складу, а також про необхідність
викладення рішення, за яке Рада проголосувала, у вигляді
формального документа у протоколі чи окремо у чинних станом на
16 липня 2001 р. Законах "Про телебачення і радіомовлення"
( 3759-12 ) (3759-12)
та "Про Національну раду України з питань телебачення
і радіомовлення" ( 538/97-ВР ) (538/97-ВР)
та регламенті Ради не містилося.
Вищий господарський суд України не врахував, що конкурс
відповідно до закону проводився тільки з метою визначення
організації, яка одержить дозвіл на право користування каналом
мовлення, а тому рішення Національної ради про визначення
переможця такого конкурсу, прийняте в результаті голосування і
зафіксоване у підписаному членами Ради протоколі, є законною
підставою для видачі ліцензії, що правильно визнали суди першої та
апеляційної інстанцій.
Незаконним є і посилання в оскарженій постанові на
підвідомчість спору господарським судам.
Відповідно до ст. 124 Конституції ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
юрисдикція
судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Предметом спору в даній справі є не зобов'язання прийняти рішення
про видачу ліцензії, а зобов'язання видати ліцензію відповідно до
прийнятого Національною радою рішення, що грунтується на
положеннях ст. 14 Закону "Про телебачення і радіомовлення"
( 3759-12 ) (3759-12)
.
За таких обставин Верховний Суд України постанову Вищого
господарського суду України від 2 жовтня 2001 р. скасував, а
рішення місцевого господарського суду від 13 серпня 2001 р. та
постанову апеляційного господарського суду від 14 вересня 2001 р.
залишив без зміни.
"Вісник Верховного Суду України", N 1, січень - лютий, 2002 р.