Вищий господарський суд України розглянув касаційну скаргу Міністерства оборони України на рішення арбітражного суду м. Києва від 10.09.2001 у справі за позовом казенного підприємства "Науково-технічний центр артилерійсько-стрілецького озброєння" до Міністерства оборони України про стягнення збитків.

Рішенням арбітражного суду м. Києва від 10.09.2001 позов задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача суму збитків у вигляді неодержаного прибутку з урахуванням індексу інфляції.

Міністерство оборони України у поданій касаційній скарзі просить рішення від 10.09.2001 скасувати, оскільки судом першої інстанції при прийнятті оскарженого рішення неправильно застосовані норми матеріального права.

Розглянувши справу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила таке.

Як вбачається з матеріалів справи, господарським судом м. Києва відповідно до статті 203 ЦК (1540-06) присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача суму збитків у вигляді неодержаного прибутку з урахуванням індексу інфляції, завданих неналежним виконанням зобов'язань за договором від 05.09.97 N 117542.

З наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що рішеннями Вищого арбітражного суду України від 21.12.2000 року у справі N 2/97, від 22.03.2001 року у справі N 2/21, рішенням господарського суду м. Києва від 10.09.2001 року позивачу відшкодована заборгованість по 1 етапу договору з урахуванням індексу інфляції та три відсотки річних від простроченої суми.

Вказані рішення в установленому порядку скасовані не були.

При прийнятті вказаних рішень Вищий арбітражний суд України та господарський суд м. Києва керувалися статтею 214 ЦК (1540-06) , що встановлює обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплатити кредитору суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.

Така форма відповідальності, як сплата трьох відсотків річних з простроченої суми, є виключною неустойкою, стягнення якої виключає стягнення збитків.

Відповідно до частини другої статті 204 ЦК (1540-06) законом або договором можуть бути передбачені випадки: коли допускається стягнення тільки неустойки, але не збитків; коли збитки можуть бути стягнуті в повній сумі понад неустойку; коли за вибором кредитора можуть бути стягнуті або неустойка, або збитки.

Як вбачається зі змісту договору від 05.09.97 N 117542, сторони не передбачили можливість стягнення збитків у повній сумі понад неустойку. Законом, а саме статтею 214 ЦК (1540-06) , передбачено стягнення лише неустойки, але не збитків.

За таких обставин стягнення судом збитків у вигляді неодержаного прибутку з урахуванням індексу інфляції, завданих неналежним виконанням грошових зобов'язань за договором від 05.09.97 N 117542 (1 етап), водночас, коли рішеннями суду за неналежне виконання цих же зобов'язань згідно зі статтею 214 ЦК (1540-06) вже була застосована відповідальність у вигляді стягнення неустойки, є неправомірним.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що господарським судом м. Києва при прийнятті рішення від 10.09.2001 неправильно застосовані норми матеріального права, у зв'язку з чим вказане рішення підлягає скасуванню.

Керуючись статтями 111-7, 111-9 - 111-11, 122 ГПК (1798-12) , колегія суддів Вищого господарського суду України

ПОСТАНОВИЛА:

касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити.

Рішення господарського суду м. Києва від 10.09.2001 року скасувати.

У задоволенні позову відмовити.