ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19.11.2001 Справа N 17-2-28/02-5424
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого — Овечкіна В.Е.,
Чернова Є.В., Мілевського Й.Р.,
за участю
представників:
позивача — Б.Реутов
відповідача — І.Івчанська,Т.Дашкова
розглянувши касаційну ДПІ у Приморському районі м. Одеси
скаргу
на постанову від 04.09.02
Одеського апеляційного господарського суду
у справі № 17-2-28/02-5424
за позовом ТОВ “Компанія “Агромир”
до ДПІ у Приморському районі м. Одеси
про визнання недійсним акту
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Одеської області від 08.07.02
(суддя Гуляк Г..І.) позовні вимоги задоволено, визнано недійсним
податкове повідомлення ДПІ у Приморському районі м. Одеси
№ 0000522602/0 від 07.06.02. Рішення мотивовано тим, що
відповідач, приймаючи рішення щодо податкового зобов'язання по
ПДВ, не врахував положення п. 8.1 ст. 8, пп. 3.1.3 п. 3.1.
ст. 3, пп. 6.2.1 п. 6.2 ст. 6 Закону України “Про податок на
додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у
складі головуючого Бандури Л.І., Поліщук Л.В., Туренко В.Б.,
здійснюючи апеляційну перевірку в зв'язку із скаргою
відповідача, постановою від 04.09.02 рішення у справі залишила
без змін з тих же підстав.
Відповідач із рішенням та постановою у справі не згоден, просить
їх скасувати, в задоволенні позовних вимог відмовити. Свої
вимоги скаржник обґрунтовує тим, що, за його переконанням,
останні прийняті з порушенням вимог п. 8.1 ст. 8, пп. 3.1.3
п. 3.1 ст. 3, пп. 6.2.1 п. 6.2 ст. 6 Закону України “Про податок
на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Позивач просить рішення суду залишити без зміни, як таке, що
відповідає вимогам чинного законодавства.
Колегія суддів Вищого господарського суду України перевірила
матеріали справи у відкритому судовому засіданні і зазначає
наступне.
Згідно з п. 5, 6, 10 ст. 5 Закону України “Про операції з
давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах” від
15.09.95 із подальшими змінами, у разі, коли давальницька
сировина, що вивозиться за межі митної території України
українським замовником, підлягає обкладенню вивізним
(експортним) митом, податками і зборами, їх сплата (крім митних
зборів) проводиться українським замовником шляхом видачі
простого векселя з відстроченням платежу на період здійснення
операції з давальницькою сировиною, але не більше, ніж на 90
календарних днів із моменту оформлення вивізної вантажної
декларації. У разі ввезення готової продукції або повернення в
Україну валютної виручки від реалізації готової продукції в
повному обсязі у період, на який надається відстрочення платежу,
вексель погашається і вивізне мито, податки та збори (крім
митних зборів) не справляються, якщо не ввозиться обумовлений у
контракті обсяг готової продукції (валютна виручка) у визначений
цим законом строк, український замовник зобов'язаний сплатити
вексель. Для визначення суми платежу, мита, податків та зборів
вартість давальницької сировини перераховується у валюту України
за офіційним валютним курсом НБУ, що діє на день платежу за
векселем. Підставою для погашення векселя (письмового
зобов'язання) є подання українським замовником державній
податковій службі копії вантажної митної декларації на готову
продукцію або довідки уповноваженого банку України про
повернення валютної виручки.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що чинне законодавство не
забороняє суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності, які є
учасниками правовідносин у сфері операцій із давальницькою
сировиною, здійснювати реалізацію готової продукції за умови
повернення повної суми валютної виручки на територію України.
При цьому чинне законодавство не регламентує порядок реалізації
цієї продукції, а отже відсутні підстави вважати, що дії
позивача не відповідають вимогам чинного законодавства. Крім
того, відповідно до положень Конвенції “Про міжнародні договори
купівлі-продажу” від 11.04.80.,до якої Україна приєдналась
23.08.91. та яка набула чинності з 01.02.91.,зокрема п. 1 ст. 29
цієї Конвенції договір може бути змінено або припинено шляхом
простої згоди сторін. Отже висновок скаржника щодо безумовної
необхідності укладення додаткового договору на реалізацію
готової продукції не відповідає дійсності.
Крім того слід зазначити, що укладання зовнішньо економічних
договорів, умови контрактів ґрунтуються на нормах міжнародних
конвенцій які регулюють відносини товарообігу між резидентом і
нерезидентом. За своєю правовою природою конвенції є нормами
міжнародного приватного права, які обмежують державне втручання
у порядок укладання, зміни та припинення контрактів, оскільки
базуються на волевиявленні сторін, що не суперечить імперативним
вимогам національного законодавства. Згідно ст. 572 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
у випадку протиріччя між нормами міжнародних
договорів та іншим внутрішнім законодавством перевага надається
нормам міжнародних договорів.
В зв”язку з викладеним касаційна інстанція не вбачає порушення
п. 3.1.3 ст. 3 Закону України “Про ПДВ” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, оскільки
резидентом здійснено експорт товару за межі митної території в
розумінні вищезазначеного закону, договір переробки
давальницької сировини трансформовано у договір купівлі-продажу
згідно якого відбувся перехід права власності від резидента до
нерезидента. Наслідком цього стало надходження валютної виручки
в Україну.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку щодо відповідності
оскарження рішення та постанови у справі вимогам чинного
законодавства, підстав для їх скасування або зміни не
вбачається.
Керуючись вимогами статей 108, 111-5, 111-7—111-9, 111-11 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Одеської області від 08.02.02 та
постанову № 17-2-28/02-5424 від 04.09.01 залишити без змін, а
касаційну скаргу ДПІ у Приморському районі м. Одеси — без
задоволення.
Головуючий В.Овечкін
Судді: Є.Чернов
Й.Мілевський