ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
N 4/290 від 16.11.2001
Вищий господарський суд України, розглянувши в засіданні
касаційну скаргу на постанову Товариства з обмеженою
відповідальністю "К..." від 10.09.2001 Київського апеляційного
господарського суду у справі N 4/290 за позовом ТОВ Українська
агропромислова компанія "Ф..." до ТОВ "К..." і ТОВ "У..." про
визнання недійсним договору купівлі-продажу, В С Т А Н О В И В:
Рішенням арбітражного суду м. Києва від 02.07.2001 у
задоволенні позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу
майна від 02.10.2000 приміщень цехів та виробничого обладнання на
загальну суму 208629 грн. укладеного між ТОВ "К..." і ТОВ "У...",
відмовлено за відсутністю правових підстав.
Київський апеляційний господарський суд постановою від
10.09.2001 вказане рішення суду скасував, позов задовольнив:
спірний договір визнано недійсним як такий, що укладено з метою
уникнути реалізації цього майна при здійсненні виконавчих дій.
Касаційною скаргою ТОВ "К..." просить постанову Київського
апеляційного господарського суду скасувати як прийняту з
порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального і
процесуального права на підставі ст. 111-10 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, а рішення Арбітражного суду м. Києва залишити в силі
на підставі ст. 111-9 ГПК як законне і об'єктивне. Колегія суддів
перевірила наявні матеріали справи (фактичні обставини) на предмет
правильності їх юридичної оцінки судом та заслухавши пояснення
присутніх у засіданні представників сторін дійшла висновку, що
оскаржена постанова підлягає залишенню без змін, а подана скарга -
відхиленню з наступних підстав.
Рішенням арбітражного суду Чернігівської області від
26.10.2000 у справі N 2/612 стягнуто з ТОВ "У..." на користь ТОВ
Українська агропромислова компанія "Ф..." 5394444 грн. боргу. На
забезпечення виконання рішення суду, на підставі ухвали
Арбітражного суду Чернігівської області від 24.10.2000 N 2/612
відділом державної виконавчої служби Бердичівського міського
управління юстиції було накладено арешт на майно ТОВ "У...", яке
знаходиться у м. Бердичів, про що складено акт опису і арешту
майна від 26.10.2000 на примусове виконання наказу арбітражного
суду від 24.10.2000. При проведенні опису та арешту майна від
представників ТОВ "У..." щодо належності майна іншим особам, яке
описувалось, не надходило.
Бердичівський міський суд Житомирської області рішенням від
03.04.2001 у справі N 2-902 дії державного виконавця щодо опису та
арешту майна визнав правомірними і у задоволенні скарги ТОВ "К..."
відмовив. Вказане рішення суду з цивільної справи є обов'язковим
для господарського суду щодо вказаного факту, який має значення
для вирішення даного спору (ст. 35 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
).
У зв'язку з неможливістю державним виконавцем реалізувати
(продати) арештоване майно шляхом проведення торгів (стаття 61
Закону України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ) (606-14)
, спірне
майно за згодою стягувача (УАК "Ф...") залишено йому у власність,
що підтверджується актом Бердичівського міського відділу державної
виконавчої служби від 26.12.2000 та рішенням і свідоцтвом від
06.07.2001 виконкому Бердичівської міської ради, згідно з якими
позивачу видано свідоцтво про право власності на цілісний майновий
комплекс (спірне майно).
Правоустановлювальні документи: рішення Арбітражного суду
Чернігівської області, акти державного виконавця, рішення
виконкому Бердичівської міської ради та свідоцтво про право
власності на майно в установленому порядку недійсними не визнані.
Статтею 224 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
передбачено, що за договором купівлі-продажу продавець
зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець
зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову
суму.
Пункт 2.1 спірного договору купівлі-продажу від 02.10.2000,
укладеного ТОВ "У..." і ТОВ "К..." передбачає, що розрахунки за
придбане майно проводяться на підставі угоди про порядок погашення
заборгованості.
Пунктом 3 угоди від 02.10.2000 передбачено, що заборгованість
буде погашена шляхом передачі у власність кредитору нерухомого
майна та обладнання консервного заводу, яке є власністю боржника
та знаходиться за адресою: Житомирська область, м. Бердичів, а
пункт 5 цієї ж угоди передбачає, що розрахунком за договором
купівлі-продажу сторони домовились вважати взаємозалік боргу
боржника перед кредитором за договором позики N 01 від 25.02.2000
у рахунок оплати вартості нерухомого майна та обладнання, що
передається ТОВ "К...".
За наведених обставин висновок Київського апеляційного
господарського суду про невідповідність договору купівлі-продажу
вимогам ст. 224 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
касаційна інстанція вважає
правомірним, оскільки сторони цього договору мали на меті
погашення заборгованості за договором позики шляхом зміни
розрахунків, а не купівлю-продаж майна.
Інструкцією про порядок державної реєстрації права власності
на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних
та фізичних осіб, затвердженою наказом Державного комітету
будівництва, архітектури та житлової політики від 09.06.98 N 121
( z0399-98 ) (z0399-98)
та зареєстрованою у Міністерстві юстиції України
26.06.98 за N 399/2839, пунктом 1.6 передбачено, що державна
реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна у Бюро
технічної інвентаризації є обов'язковою для власників, незалежно
від форми власності. Матеріали справи свідчать, що ТОВ "У..."
(продавець) не проводив державну реєстрацію нерухомості, яка серед
іншого майна є предметом договору купівлі-продажу, а тому не мало
право укладати оспорюваний договір на відчуження нерухомого майна,
оскільки не мало відповідного правоустановлювального документа,
який підтверджував його право власності на це майно.
Окрім того, на порушення пункту 27 інструкції про порядок
вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженою
наказом Мін'юсту України від 18.06.94 N 18/5 ( z0152-94 ) (z0152-94)
спірний
договір, що містить об'єкти нерухомості, нотаріально не
посвідчений.
Ринкова власність майна Бердичівського консервного заводу
згідно з експертною оцінкою (акт від 23.04.2001) ЗАТ
"Інвестиційно-промислова група "Е...", що зроблена на замовлення
Відділу державної виконавчої служби Бердичівського міського
управління юстиції, становить 4047950 грн., а у договорі, який є
предметом спору, вартість цього майна визначена відповідачами лише
у сумі 208629 грн.
А тому висновок Київського апеляційного господарського суду
про те, що спірний договір сторонами підписано з метою уникнути
реалізації майна при здійсненні виконавчого провадження,
касаційною інстанцією вважається таким, що грунтується на
обставинах та матеріалах справи. Доводи скаржника не є такими і не
є підставою для задоволення його вимог.
Враховуючи вкладене, колегія суддів вважає оскаржену
постанову суду такою, що відповідає вимогам чинного законодавства.
Керуючись статтями 107, 108, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
суд П О С Т А Н О В И В:
Постанову від 10.09.2001 Київського апеляційного господарства
суду у справі N 4/290 залишити без змін, а касаційну скаргу ТОВ
"К..." - без задоволення.
"Вісник господарського судочинства",
N 4, 2002 р.