Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.10.2001 р.
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді,
Суддів;
розглянувши у
відкритому засіданні
касаційну скаргу Н-ської сільської ради
(подання прокурора)
на рішення (ухвалу, постанову) від ХХ.04.2001р.
господарського суду Р-ської області
у справі № Х6
за позовом Ч-ської виправної колонії № Х4
управління Державного департаменту
з питань покарань в Р-ській
області
до Н-ської сільської ради
про визнання недійсним рішень,
Державного акта на постійне
землекористування та договору
оренди
за участю представників
позивача: присутні (начальник колонії, адвокат)
відповідача: присутній;
ВСТАНОВИВ:
27.10.2000р. Ч-ська виправна колонія № Х4 звернулася з позовом до
Н-ської сільської ради про визнання недійсними рішень Н-ської
сільської ради від ХХ.02.2000р. № Х2, від ХХ.11.2000р. №№ 137,
138, від ХХ.05.2000р. № 128 визнання недійсним договору оренди
земельної ділянки площею 36,6 га. та визнання недійсним Державного
акту на право постійного землекористування, виданого колективному
сільськогосподарському підприємству "ХХХ".
Рішенням арбітражного суду від ХХ.01.2001р. (суддя А.А.А.), позов
задоволене частково. Задовольняючи позовні вимоги в частині
визнання недійсними рішень, прийнятих відповідачем, суд визнав
Ч-ську виправну колонію № Х4 належним позивачем та
правонаступником на право постійного землекористування спірними
земельними ділянками. Зазначені у позові рішення суд визнав
недійсними, оскільки підстави їх прийняття суперечать приписам
земельного законодавства, порядку скасування радами власних рішень
встановлених законодавством.
Позов про визнання недійсним Державного акту на постійне
землекористування, суд визнав непідвідомчим до розгляду
арбітражному суду, оскільки цей документ не є актом, який
визнається в судовому порядку недійсним. В цій частині провадження
у справі припинено на підставі п. 1 част. 1 ст. 80 АПК У країни
( 1798-12 ) (1798-12)
.
Позов, в частині визнання недійсним договору оренди землі, суд
залишив без розгляду, оскільки визнав вимогу не пов'язаною з
предметом розглянутого спору.
Постановою заступника голови арбітражного суду Б.Б.Б. від
ХХ.04.2001 р. рішення арбітражного суду від ХХ.01.2001р. залишено
без змін з тих же підстав.
Заявник просить рішення і постанову прийняти у справі скасувати,
посилаючись на їх невідповідність чинному законодавству. Зокрема,
заявник вважає, що висновки, викладені у рішенні та постанові,
суперечать ст.ст. 3,5,9,17,19,27,40,44 ЗК України ( 561-12 ) (561-12)
щодо
повноважень ради регулювати земельні відносини, припиняти
землекористування, надавати у землекористування земельні ділянки,
розташовані на території ради, обмежують права членів КСП на
земельні ділянки передані позивачу, та не враховують, недодержання
позивачем вимог ст. 15 Закону України "Про плату за землю"
( 2535-12 ) (2535-12)
. Одночасно заявник посилається на відсутність спору та
прийняття позовної заяви від неналежного позивача, тому згідно ч.1
ст. 80, ч. 1 ст.63 АПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
позовна заява підлягала
поверненню без розгляду, а провадження у справі припиненню.
Перевіривши матеріали справи, заслухавши суддю доповідача,
представників сторін, судова колегія дійшла висновку, що постанова
не підлягає скасуванню, а заяву Н-ської сільської ради слід
залишити без задоволення, з таких підстав:
ХХ лютого 2000 р. NN- сесія Н-ської сільської ради XXIII скликання
рішенням № Х2 припинила користування земельними ділянками
підприємства установи ВК-Х4, загальною площею 1617 га та надала
зазначені земельні ділянки територіальним громадянам сіл Ц-не,
Л-ськ, Д-ськ, для створення сільгосппідприємства.
Відповідач мотивує прийняте рішення, порушенням законодавства
радою, при передачі земельних ділянок, колишнього відділу №3 КСП
ім. Я-ського за рішенням від ХХ.06.93 № 38 та поновленням прав
власності на земельну ділянку мешканців сіл, розташованих на
території ради. Відповідно ст. 144 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, рішення органів місцевого самоврядування з мотивів
їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у
встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.
Пункт 1 рішення відповідача від ХХ.02.2000р. № Х2 не містить
висновків про зупинення рішення ради від ХХ.06.93 №38, яким надано
земельну ділянку установі ІК-Х5, правонаступником якої є позивач
про це свідчать зміст рішення та статут наданий позивачем. Стаття
19 ЗК України ( 561-12 ) (561-12)
передбачає, що надання у користування
земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні
іншому громадянину, підприємству, установі, організації
провадиться лише після вилучення (викупу) цієї ділянки в порядку,
передбаченому статтями 31 і 32 цього Кодексу ( 561-12 ) (561-12)
. Як
зазначено ст. 17 ЗК України ( 561-12 ) (561-12)
громадяни, заінтересовані у
передачі їм у власність земельних ділянок із земель запасу,
подають заяву про це до сільської, селищної, міської, а у разі
відмови - до районної, міської, в адміністративному
підпорядкуванні якої є район - Ради народних депутатів за місцем
розташування земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розмір
і місце розташування ділянки, мета її використання і склад сім'ї.
Відповідна Рада народних депутатів розглядає заяву і у разі згоди
передати земельну ділянку у власність громадянину замовляє
землевпорядній організації розробку проекту її відведення. Проект
відведення земельної ділянки погоджується з сільською (селищною)
Радою народних депутатів, з районними (міськими) землевпорядним,
природоохоронним і санітарним органами, органом архітектури і
подається до районної (міської) Ради народних депутатів для
прийняття рішення про передачу громадянину земельної ділянки у
власність.
Матеріали справи та обставини встановлені арбітражним судом не
містять підстав, з яких можливо дійти висновку про дотримання
відповідачем вищезазначених норм закону при надані земельних
ділянок громадянам зазначених у рішенні сіл.
Пункт 2 рішення відповідача від ХХ.02.2000р., який передбачає
надання громадянам земельної ділянки, видано з порушенням ст.ст.
17, 19 ЗК України ( 561-12 ) (561-12)
, оскільки земельна ділянка надана
громадянам без попередньої згоди позивача-землекористувача та не з
земель запасу. Стаття 29 ЗК України ( 561-12 ) (561-12)
передбачає, що у
разі виявлення випадків систематичного невнесення платежів
фінансові органи письмово попереджають власників землі і
землекористувачів про необхідність усунення цих порушень у
місячний строк. Якщо порушення за цей час не будуть усунуті, на
винних накладається адміністративне стягнення у встановленому
порядку і надається додатково місячний строк для усунення
порушень. Якщо порушення і в цей строк не будуть усунуті, вказані
органи передають відповідній місцевій Раді народних депутатів або
власнику землі, який надав земельну ділянку в користування, акт і
свій висновок про необхідність припинення права на земельну
ділянку.
Місцеві Ради народних депутатів на підставі одержаних матеріалів
через уповноважені ними органи звертаються з позовом до суду,
арбітражного суду про припинення права власності на земельну
ділянку. Відповідач, приймаючи рішення № 137 від ХХ.11.2000р. не
дотримався порядку припинення права власності на землю, права
користування земельною ділянкою, визначеного ст. 29 ЗК України
( 561-12 ) (561-12)
, тому зазначене рішення не відповідає вимогам
земельного законодавства і є недійсним. Приймаючі рішення № 138
від ХХ.11.2000р. "Про відміну рішень сесії Н-ської сільської ради
від ХХ.03.1992р. та від ХХ.06.1993р." відповідач на підставі
перевірки законності рішень за заявою громадян дійшов висновку, що
зазначені рішення прийняті з порушенням земельного законодавства.
Статтями 103, 104, 106 ЗК України ( 561-12 ) (561-12)
визначено, що
земельні спори розглядаються місцевими Радами народних депутатів,
судом, арбітражним судом або третейським судом у порядку,
встановленому цим Кодексом ( 561-12 ) (561-12)
та іншими актами
законодавства України, а саме: майнові спори, пов'язані з
земельними відносинами (включаючи спори про відшкодування збитків
і визначення їх розмірів), вирішуються судом, арбітражним судом
або третейським судом; спори з приводу розмежування території сіл,
селищ, міст, районів, областей вирішуються вищестоящою Радою
народних депутатів.
Відповідач рішенням від ХХ.11.2000р. № 138 по суті розглянув
питання про дослідження обставин та правомірність надання
земельних ділянок позивачу і на підставі фактів , які вважав
доведеними, скасував власні рішення №21 від ХХ.03.1992р. та № 38
від ХХ.06.1993р., як такі, що суперечать чинному законодавству.
Пунктом 2 цього ж рішення, вирішено порушити справу у арбітражному
суді про визнання недійсними документів виданих на підставі
скасованих рішень.
Оскільки, рішення ради № 138 від ХХ.11.2000р.,торкається прав на
землекористування позивача, прийнято, не на підставі обставин
встановлених судом, а в односторонньому порядку не у відповідності
з приписом ст. 144 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
та п. 10 ст.
59 Закону України "Про місцеве самоврядування" ( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
,
відсутності повноважень скасовувати власні акти в разі їх
невідповідності Конституції, законам України, рішення ради № 138
від ХХ.11.2000р прийнято незаконно і арбітражний суд обгрунтовано
визнав його недійсним.
Заперечення відповідача по справі наведені у касаційній скарзі та
рішення прийняті радою з питань припинення права на
землекористування позивача, не відповідають приписам матеріального
права, які регулюють правовідносини з яких виник спір, тому
висновок викладений в рішенні та постанові арбітражного суду в цій
частині позову, слід визнати обґрунтованим.
Вимоги позивача, щодо визнання недійсним Державного акта на
постійне землекористування, виходячи з правового характеру цього
документа, згідно ст.ст. 12, 80 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
(АПК
України діючого на момент розгляду справи), ст. 22 ЗК України
( 561-12 ) (561-12)
, спір в цій частиш не підвідомчий арбітражному суду і
провадження по справі в цій частині підлягає припиненню, оскільки
не є актом нормативного характеру, а тільки є документом, що
посвідчує право власності, або право користування землею, при
відсутності якого забороняється приступати до користування
земельною ділянкою. Вимога позивача про визнання недійсним договір
оренди, укладений між Н-ською сільською радою з ВТК Х5 Х4
пов'язаний з орендними відносинами, які сторони мали право
встановити відповідно ст. 8 ЗК України ( 561-12 ) (561-12)
, але ці
відносини не пов'язані зі спором про захист прав землекористувача,
тому суд обгрунтовано залишив позов в цій частині без розгляду.
Оскільки вилучення земельної ділянки здійснюється виходячи з
потреб, визначених у ст.31 ЗК України ( 561-12 ) (561-12)
, а позов в цій
частині не відповідає вимогам ст.31 ЗК України ( 561-12 ) (561-12)
,
арбітражний суд, обгрунтовано відмовив в цій частині у задоволенні
позову.
Враховуючи викладене та керуючись п.7 прикінцевих та перехідних
положень Закону України "Про внесення змін до Арбітражного
процесуального кодексу України" ( 2539-14 ) (2539-14)
та статей 111-5,
111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
ПОСТАНОВИВ:
Постанову заступника голови арбітражного суду Р-ської області від
ХХ.04.2001р. по справі №Х6 залишити без змін, а заяву Н-ської
сільської ради без задоволення.