2/131-а Деякі проблеми врегулювання безнадійної заборгованості у податковому законодавстві - Матеріали постанови _131600-01v

Колегія суддів Вищого господарського суду України, розглянувши в порядку, передбаченому пунктом 7 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Арбітражного процесуального кодексу України" від 21.06.2001 р. ( 2539-14 ) (2539-14) , заяву закритого акціонерного товариства "В." (далі за текстом - ЗАТ "В.") про перевірку постанови від 19.03.2001 р. голови арбітражного суду Донецької області у справі N 2/131-а, за позовом ЗАТ "В." до Красноармійської ОДПІ про визнання недійсним рішення від 22.05.2000 р. N 51-23-1-114-00376219 та частково недійсним рішення від 22.05.2000 р. N 50-23-1-114-00376219, встановила:

Рішенням від 19.12.2000 р. арбітражного суду Донецької області, залишеним без змін постановою від 19.03.2001 р. голови цього ж арбітражного суду, в позові ЗАТ "В." до Красноармійської ОДПІ про визнання недійсними рішення від 22.05.2000 р. N 51-23-1-114-00376219 про стягнення 34145 грн. штрафних санкцій за порушення норм з регулювання, обігу готівки та рішення від 22.05.2000 р. N 50-23-1-114-00376219 у частині стягнення донарахованого податку на прибуток на дебіторську заборгованість у сумі 29100 грн. та фінансових санкцій у відповідній частині відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що позивач у порушення вимог підпунктів 5.2.8 та 5.3.9 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР) включив до валових витрат не підтверджену відповідними документами дебіторську заборгованість у сумі 29100 грн., щодо якої ним не були вжиті заходи стягнення. При вирішенні спору арбітражний суд також виходив з факту перевищення позивачем строків використання виданої під звіт готівки та встановленого ліміту залишку готівки, відповідальність за яке у вигляді штрафних санкцій передбачена Указом Президента України від 12.06.95 "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" ( 436/95 ) (436/95) в редакції Указу Президента України від 11.05.99 N 491 ( 491/99 ) (491/99) .

ЗАТ "В." просить скасувати зазначені судові рішення, вважаючи, що арбітражним судом неправильно застосований підпункт 5.2.8 ст. 5 названого Закону ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР) , поскільки вказаною правовою нормою передбачено включення до валових витрат дебіторської заборгованості, по якій збіг строк позовної давності, незалежно від вжиття заходів щодо її стягнення.

Крім того, на думку позивача, арбітражний суд при вирішенні спору повинен був керуватися не Указом Президента України від 12.06.95 ( 436/95 ) (436/95) , а п. 22 ст. 92 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР) , згідно з яким виключно законом визначаються, зокрема, дії, що є адміністративними правопорушеннями.

Заслухавши представника позивача, який підтримав заяву, перевіривши повноту встановлення арбітражним судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що заява ЗАТ "В." підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Арбітражним судом встановлено, що позивач у IV кварталі 1999 року включив до валових витрат 29100 грн. дебіторської заборгованості, яка виникла під час здійснення господарських операцій, що мали місце в лютому 1995 року - липні 1996 року. Відповідно до підпункту 5.2.8 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР) до валових витрат включаються суми безнадійної заборгованості у частині, що не була віднесена до валових витрат, у разі, коли відповідні заходи щодо стягнення таких боргів не привели до позитивного наслідку, а також суми заборгованості, стосовно яких закінчився строк позовної давності.

Оскільки позивач підтвердив, що ним не вживалися заходи щодо примусового стягнення зазначеної дебіторської заборгованості, і не надав арбітражному суду бухгалтерських та інших документів (зокрема, договорів), які б підтверджували, що по спірній дебіторській заборгованості закінчився передбачений законодавством строк позовної давності, арбітражний суд відповідно до положень ст. 32 Арбітражного процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12) , чинного на час вирішення спору, обгрунтовано вважав, що позивач допустив порушення вимог підпункту 5.3.9 ст. 5 названого Закону ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР) .

Отже, висновок арбітражного суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання частково недійсним рішення заступника начальника Красноармійської ОДПІ від 22.05.2000 р. N 50-23-1-114-00376219 є таким, що відповідає вимогам норм процесуального права та норм матеріального права, що регламентують спірне правовідношення.

Разом з тим, відмовляючи у задоволенні позову про визнання недійсним рішення заступника начальника Красноармійської ОДПІ від 22.05.2000 р. N 51-23-1-114-00376219, арбітражний суд не звернув увагу на те, що відповідно до вимог чинної на вказаний час частини 1 ст. 4 Арбітражного процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12) арбітражний суд повинен вирішувати господарські спори на підставі Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР) , Закону України "Про арбітражний суд" ( 1142-12 ) (1142-12) , названого Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з пунктом 22 ст. 92 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР) виключно законами України визначаються, зокрема, дії, що є адміністративними правопорушеннями. Регулювання відносин, що виникають у зв'язку з використанням готівкових коштів господарюючими суб'єктами, відноситься до сфери адміністративного регулювання, а правопорушення, що виникають у цій сфері - до адміністративних правопорушень. У зв'язку з цим у арбітражного суду не було правових підстав для застосування при вирішенні спору іншого нормативного акта, ніж закон України.

Відповідно до частини 1 ст. 111-10 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12) порушення норм матеріального чи процесуального права є підставою для скасування або зміни судового рішення.

Керуючись пунктом 7 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 21.06.2001 р. ( 2539-14 ) (2539-14) , статтями 4, 111-5, 111-7, п. 2 ст. 111-9, ч. 1 ст. 111-10, ст. 111-11, на підставі пункту 22 ст. 92 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР) , колегія суддів Вищого господарського суду України П О С Т А Н О В И Л А:

( Постанову скасовано в частині скасування рішення від 19 грудня 2000 року та постанови від 13-19 березня 2001 року арбітражного суду Донецької області в частині відмови в задоволенні позову ЗАТ до К-ї ОДПІ про визнання недійсним рішення від 22 травня 2000 року N 51-23-1-114-00376219 на підставі Постанови Верховного суду ( n0014700-02 ) (n0014700-02) від 08.04.2002 )

( Постанову скасовано в частині визнання недійсним рішення заступника начальника К-ї ОДПІ від 22 травня 2000 року N 51-23-1-114-00376219 на підставі Постанови Верховного суду ( n0014700-02 ) (n0014700-02) від 08.04.2002 )

В іншій частині рішення від 19.12.2000 р. та постанову від 19.03.2001 р. арбітражного суду Донецької області залишити без змін.