Д12/107 Визнання неукладеними договорів застави - Матеріали постанови ВГСУ Д12/107

Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула в порядку, передбаченому п. 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до Арбітражного процесуального кодексу України" від 21.06.2001 року N 2539-III (2539-14) , протест заступника Генерального прокурора України на постанову судової колегії по перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України від 29.06.2000 р., постанову від 21.02.2000 р. та рішення від 29.11.99 р. арбітражного суду Дніпропетровської області у справі N Д12/107 за позовом ВАТ "А..." до комерційного банку "П..." про визнання договору неукладеним.

Рішенням арбітражного суду Дніпропетровської області від 29.11.99 р. у справі N Д12/107 задоволено позов ВАТ "А..." до КБ "П..." про визнання неукладеним договору застави нерухомого майна N 50218Д від 12.01.98 р. та додаткової угоди до нього від 19.03.98 р.

Рішення мотивоване тим, що у спірному договорі застави та додатковій угоді до нього, між сторонами не досягнуто згоди про сутність забезпеченої заставою вимоги та її розміру, тобто не вказана ціль кредитної лінії і розмір сплати відсотків, які є суттєвою умовою договору, що спричинило виникнення цього спору. Посилання відповідача на те, що договір застави визнаний укладеним рішенням суду у справі N Д12-50 між тими ж сторонами, не взято судом до уваги, оскільки факт укладення договору судом не встановлювався.

Постановою про перегляд рішення у порядку нагляду від 21.02.2000 р. голови арбітражного суду Дніпропетровської області Плевако В.І. рішення від 29.11.99 р. у справі N Д12/107 залишено без змін.

Постанова мотивована тим, що у порушення ст. 12 Закону України "Про заставу" (2654-12) у спірному договорі застави не вказано розмір відсотків і пені по договору кредитування, строк уплати відсотків. Крім того, згідно з умовами договору застави заставою забезпечуються вимоги, які можуть "виникнути в майбутньому (пункт 2 договору застави), у той же час у порушення ст. 3 Закону України "Про заставу" відсутня узгодженість щодо розміру забезпечення майбутніх вимог, а отже, спірний договір застави не був укладений. У постанові голова суду вказав на помилковість висновку в рішенні суду про визначення цілі, на яку надається кредит, суттєвою умовою договору застави, оскільки ст. 12 Закону "Про заставу" таке не передбачає.

Під час перегляду рішення суд не взяв до уваги посилання відповідача на п. 9 спірного договору застави, згідно з яким за рахунок заставленого майна задовольняється вимога у повному обсязі, у тому числі по відсотках та пені, оскільки ця обставина не виключає обов'язковості вимог ст. 12 Закону "Про заставу" (2654-12) стосовно необхідності узгодження всіх суттєвих вимог договору застави. Навпаки, ця обставина свідчить, що сплата відсотків та пені є суттєвою умовою договору застави, оскільки забезпечується предметом застави.

Посилання відповідача на те, що рішенням у справі N Д12/50 від 11.08.99 р. встановлено факт укладення договору застави, головою суду до уваги не взято, оскільки предметом позову у цій справі було розірвання договору застави N 50218Д від 12.01.98 р., у зв'язку з припиненням кредитного договору. При цьому питання факту укладання договору застави не досліджувалось, оцінка цій обставині не давалася.

Постановою судової колегії Вищого арбітражного суду України від 29.06.2000 р. постанова голови арбітражного суду Дніпропетровської області від 21.02.2000 р. у цій справі залишена без зміни. Постанова судової колегії мотивована наступним: посилання відповідача на те, що розмір відсотків не є істотною умовою договору застави, оскільки останній має похідний характер від кредитного договору, не може бути прийнято до уваги тому, що розмір відсотків впливає на загальний розмір забезпеченої заставою вимоги, який відповідно до ст. 12 Закону "Про заставу" (2654-12) є істотною умовою договору застави. Кредитний договір не є невід'ємною частиною договору застави, тому в останньому, крім розміру кредиту, мають бути вказані і відсотки за його користування. У ст. 12 Закону "Про заставу" серед істотних умов договору застави передбачені розмір і терміни виконання забезпеченої заставою вимоги. У порушення зазначеної норми у спірному договорі не вказано розмір відсотків і пені за кредитним договором, а також термін їх сплати. Вищевказані обставини свідчать про неукладеність договору застави.

У постанові судової колегії також вказано на правомірність неприйняття судом посилання відповідача на те, що рішенням у справі N Д12/50 від 11.08.99 р. встановлений факт укладення договору, оскільки предметом позову по цій справі було розірвання договору застави N 50218Д від 12.01.98 р. у зв'язку з припиненням кредитного договору. При цьому питання факту укладання договору не досліджувалось, оцінка цій обставині не давалася.

Заступником Генерального прокурора України принесено протест на постанову від 29.06.2000 р. судової колегії Вищого арбітражного суду України до президії Вищого арбітражного суду України про скасування всіх судових рішень, прийнятих по цій справі з тих підстав, що укладений між сторонами договір застави повністю відповідає вимогам ст. 12 Закону України "Про заставу" (2654-12) , зокрема, у договорі вказані найменування і місцезнаходження сторін, суть забезпеченої заставою вимоги, її розмір і строк виконання зобов'язання, опис застави, а також інші умови, щодо яких сторонами була досягнута згода. Відповідно до п. 9 спірного договору застави строк його дії передбачено до повного виконання зобов'язання за кредитним договором N 50218Д від 12.01.98 р., тобто до 12.01.99 р., а також усіх кредитних договорів, які можуть бути укладені протягом трьох календарних років. Таким чином, додаткові кредитні угоди укладені сторонами у межах визначеного сторонами строку.

Твердження суду про те, що у спірному договорі застави не вказано розміру відсотків і пені за договором кредиту та термін їх сплати є безпідставні, оскільки таке Законом "Про заставу" (2654-12) не передбачено.

Крім того, судом не взято до уваги рішення суду у справі N Д12/50 від 11.08.99 р. за позовом ВАТ "А..." до КБ "П..." про розірвання договору застави, яким у задоволенні позову відмовлено. Тим самим, вказаним рішенням встановлено факт укладення договору застави, оскільки неможливо ставити питання про розірвання договору, який, на думку позивача, є неукладеним, а також незазначення у ньому умов щодо зміни кредитного договору, згідно з чинним законодавством не може свідчити про його неукладення. Згідно зі ст. 35 АПК (1798-12) України факти, встановлені рішенням арбітражного суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, у яких беруть участь ті самі сторони.

Враховуючи викладене, Генеральна прокуратура України просить скасувати судові рішення у цій справі та відмовити у задоволенні позову ВАТ "А...".

У відзиві позивач вважає протест необгрунтованим і просить залишити без змін постановлені у справі судові рішення.

Вивчивши матеріали, заслухавши прокурора, який підтримав протест, пояснення представника відповідача, колегія суддів на підставі встановлених судовими інстанціями фактичних обставин справи перевірила законність застосування ними норм матеріального та процесуального права. Колегія суддів дійшла висновку про неправильне застосування судами усіх інстанцій при розгляді цієї справи ст. 12 Закону України "Про заставу" (2654-12) з наступних мотивів.

Висновок судових інстанцій у цій справі про те, що сторонами не досягнуто згоди по всіх істотних умовах при укладенні договору застави N 50218Д від 12.01.98 р., а тому відповідно до ст. 153 ЦК України (1540-06) такий договір є неукладеним, не відповідає встановленим судами фактичним обставинам справи.

Відповідно до пунктів 1, 2 спірного договору застави ВАТ "А..." забезпечив предметом застави (нерухомим майном), по-перше, своєчасне повернення боржником ТОВ "О..." - кредиту в сумі 300 тис. дол. США до 12.01.99 р., а, по-друге, вимоги, які можуть виникнути по усім укладеним кредитним договорам між КБ "П..." і ТОВ "О..." протягом трьох календарних років на суму не більше 800 тис. грн.

Згідно із п. 9 цього ж договору застави заставодержатель має право задовольнити за рахунок заставленого майна свої вимоги у повному обсязі, що визначається на момент задоволення, включаючи відсотки, неустойку, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання, витрати на утримання заставленого майна і задоволення вимоги, забезпеченої заставою.

Договір застави від 12.01.98 р. N 50218Д містить всі істотні умови, які необхідні для цієї категорії договорів відповідно до вимог ст. 12 Закону України "Про заставу" (2654-12) .

Як випливає з пунктів 1 - 2 спірного договору застави, предметом застави забезпечується своєчасне повернення кредиту за кредитним договором N 50218Д від 12.01.98 між КБ "П..." та ТОВ "О...". У цьому кредитному договорі передбачені умови, зокрема, щодо основної суми кредиту та розміру відсотків (пункт 1), строки їх повернення (пункт 1), розмір пені (пункт 4).

Оскільки застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання (ст. 3 Закону "Про заставу" (2654-12) ), умови договору застави можуть бути викладені безпосередньо як у тексті цього договору, так і шляхом відсилання до умов договору, із якого випливає основне зобов'язання, що забезпечене заставою. У цій справі основне зобов'язання виникає із кредитного договору N 50218Д від 12.01.98 р. і саме до умов цього договору є відсилання у пунктах 1 - 2 спірного договору застави. Таким чином, шляхом юридичної конструкції відсилання у пунктах 1 - 2 договору від 12.01.98 р. N 50218Д визначені всі істотні умови щодо суті і розміру забезпеченої заставою вимоги.

За змістом пункту 2 спірного договору застави заставодавець передав у заставу майно для забезпечення своєчасного повернення кредиту, отриманого, зокрема, і за усіма кредитними договорами, які можуть бути укладеними між КБ "П..." і ТОВ "О..." протягом трьох календарних років на суму не більше 800 тис. грн. З цього випливає, що предметом застави забезпечено і розмір вимог на всі зобов'язання, що випливають із кредитних договорів, які можуть бути укладені між вказаними сторонами протягом трьох календарних років. Згідно зі ст. 3 Закону України "Про заставу" (2654-12) застава, може мати місце щодо вимог, які можуть виникнути у майбутньому, за умови, якщо є угода сторін про розмір забезпечення таких вимог.

Таким чином, заставодавець ВАТ "А...", укладаючи договір застави від 12.01.98 р. N 50218Д був обізнаний про суть і розмір вимоги, забезпеченої заставою, а тому немає підстав для висновку про недосягнення сторонами цього договору застави, згоди по всіх істотних умовах і, відповідно, про його неукладення.