ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
14.08.2001
Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула
касаційну скаргу Українського центру по обслуговуванню пасажирів
на залізничному транспорті України про перегляд рішення
(постанови) від 27.06.2001 господарського суду м. Києва у справі
за позовом Українського центру по обслуговуванню пасажирів на
залізничному транспорті України до МП ТОВ "Декон" про визнання
недійсним договору оренди.
Рішенням арбітражного суду м. Києва від 10.02.2000 у позові
відмовлено з таких підстав: посилання позивача на те, що спірний
договір та його істотні умови не були погоджені з органом,
уповноваженим управляти державним майном, до уваги не прийняті,
оскільки норма статті 2 Декрету КМУ від 15.12.92 N 9-92 ( 9-92 ) (9-92)
"Про додаткове регулювання орендних відносин", в якій передбачено
механізм погодження, втратила чинність згідно із Законом України
"Про визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих
актів України з питань орендних відносин" ( 3875-12 ) (3875-12)
("Голос
України" 17.02.94), а спірний договір укладено 12.04.94. Також у
рішенні зазначено, що Статут УЦОП, на який посилається позивач, не
містить обмежень щодо здачі в оренду спірного приміщення, а чинне
законодавство - Закон України "Про оренду державного та
комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
є спеціальною нормою, яка регулює
відносини щодо здачі майна в оренду і прямо вказує на державні
підприємства як орендодавців окремого індивідуально визначеного
майна, яким є нежилі приміщення по вулиці Пушкінській, 14.
Заступник прокурора м. Києва у принесеному протесті просив
рішення арбітражного суду м. Києва від 10.02.2000 скасувати, а
справу направити на новий розгляд, оскільки вважає, що арбітражний
суд м. Києва всупереч постанові Вищого арбітражного суду України
від 04.01.2000 не з'ясував у повному обсязі обставини, які
зазначені в постанові колегії, в результаті чого ставиться під
сумнів правомірність укладення спірного договору оренди, що може
призвести до незаконного відчуження державного майна, а у зв'язку
з цим і порушення матеріальних інтересів держави. Суд також не дав
належної правової оцінки пункту 4.5 Статуту позивача в сукупності
з переліком майна (об'єктів), яке заборонено здавати в оренду
юридичним особам, на що вказувала судова колегія. Окрім цього,
спірний договір було укладено неналежним орендодавцем в порушення
законів України "Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
, "Про оренду"
( 2269-12 ) (2269-12)
, "Про підприємства в Україні" ( 887-12 ) (887-12)
тощо.
Постановою арбітражного суду м. Києва від 20.06.2000
задоволено протест заступника прокурора м. Києва від 10.04.2000,
справу передано для перегляду рішення за нововиявленими
обставинами. При цьому нововиявленими обставинами було визнано:
типовий договір на оренду нежитлових приміщень в будинках місцевих
рад від 01.07.90, акт приймання-передачі основних засобів від
17.12.96, інвентарну картку N 7 обліку основних засобів, лист
Державної адміністрації залізничного транспорту України від
08.11.96 N 3-2341.
Ухвалою арбітражного суду м. Києва від 20.04.2001 рішення
суду від 10.02.2000 залишено без змін на таких підставах. Передача
позивачу у володіння майна безпосередньо власником (наказ
начальника Південно-Західної залізниці від 10.11.92 N Н-292) є
одним з основних критеріїв визначення законності володіння
позивачем спірним приміщенням, а так само наявність права на
здавання зазначеного приміщення в оренду, а нововиявлені обставини
не є підставою для скасування рішення, оскільки не визначають
підстав знаходження спірних приміщень у володінні позивача.
Перший заступник голови арбітражного суду м. Києва постановою
від 27.06.2001 ухвалу арбітражного суду м. Києва від 20.04.2001
залишив без змін з посиланням на те, що пункт 4.5 статуту УЦОП не
містить обмежень щодо здачі в оренду приміщень юридичним особам, а
також на те, що нововиявлені обставини не впливають на
правоздатність позивача щодо укладення спірного договору.
Судова колегія, перевіривши матеріали справи (фактичні
обставини) на предмет правильності їх юридичної оцінки судом м.
Києва та заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників
сторін, дійшла висновку, що постанова від 27.06.2001, ухвала від
20.04.2001, рішення від 10.02.2001 арбітражного суду м. Києва
підлягають скасуванню, а касаційна скарга позивача задоволенню на
таких підставах.
12.04.94 року між позивачем - Українським центром по
обслуговуванню пасажирів на залізничному транспорті України та
відповідачем - МП ТОВ "Декон" було укладено договір оренди з
правом викупу.
Одночасно, на момент укладення спірного договору, між
позивачем та Житлово-експлуатаційною дільницею N 3 вже було
укладено інший договір оренди щодо спірного приміщення, де позивач
виступав орендарем (договір на оренду нежилих приміщень в будинках
місцевих рад від 01.07.90 строком на п'ять років). При цьому в
пункті 1 договору визначено, що приміщення передається орендарю -
позивачу виключно під використання як залізничні каси. В порушення
умов договору від 01.07.90 було укладено спірний договір, згідно з
пунктом 1.5 якого метою оренди є використання предмета оренди як
адміністративного приміщення, а також інших цілей, визначених
засновницькими документами відповідача. А також, згідно з пунктом
3.1 спірного договору, відповідач зобов'язався сплачувати орендну
плату лише за площу, що використовується їм фактично і складає 60
кв. м (натомість загальна площа приміщень складає 881,3 кв. м),
чим грубо порушується право державного підприємства - позивача в
частині отримання прибутку із розрахунку всієї площі, що
орендується.
Слід також зазначити, що спірне приміщення на момент
укладення спірного договору оренди не перебувало на балансі
позивача, про що свідчить акт приймання-передачі від 17.12.96,
згідно з яким спірне приміщення було передано з балансу ЖЕД N 3 на
баланс позивача. При цьому наказ начальника Південно-Західної
залізниці від 10.11.92 не може визначати момент передачі спірного
приміщення, а є лише підставою для його передачі. Безпосередня
передача була здійснена відповідно до зазначеного акта
приймання-передачі, тобто право на володіння спірним приміщенням
виникло у позивача після укладення договору оренди від 12.04.94.
Укладення договору від 12.04.94 на оренду спірних приміщень,
які позивач займав на підставі договору оренди з ЖЕД N 3 і яке в
даному випадку не могло бути об'єктом оренди, є підставою для
визнання такого договору недійсним згідно зі статтею 48 ЦК
( 1540-06 ) (1540-06)
як такого, що не відповідає вимогам чинного
законодавства.
Отже, судові рішення прийняті з неправильним застосуванням
норм матеріального права, що є підставою для їх скасування.
Враховуючи викладене, керуючись статтею 48 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
,
статтями 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія
суддів Вищого господарського суду України П О С Т А Н О В И Л А:
касаційну скаргу задовольнити.
Постанову від 27.06.2001, ухвалу від 20.04.2001, рішення від
10.02.2000 арбітражного суду м. Києва скасувати.
Позов задовольнити.