ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
24.09.2001
Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула
касаційну скаргу Львівської державної залізниці на рішення Вищого
арбітражного суду України від 06.03.2001 у справі за позовом
Залізниці до Антимонопольного комітету України про визнання
недійсною постанови.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши
доводи і пояснення сторін, колегія суддів Вищого господарського
суду України встановила, що рішенням Вищого арбітражного суду
України від 06.03.2001 Львівській залізниці (далі - Залізниця)
відмовлено в задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсною
постанови Антимонопольного комітету України (далі - Комітет) від
28.12.2000 N 07/49-п "Про порушення антимонопольного законодавства
та накладення штрафу". При цьому суд визначив, що оспорювана
постанова прийнята державним уповноваженим Комітету в межах його
компетенції та відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки
відповідно до статті 24 Закону України "Про Антимонопольний
комітет України" ( 3659-12 ) (3659-12)
державні уповноважені в межах своїх
повноважень приймають розпорядження і постанови, які є
обов'язковими для виконання. З питань накладення штрафів за
порушення антимонопольного законодавства державний уповноважений
виносить відповідні постанови. Згідно з пунктом 6 Правил розгляду
справ про порушення антимонопольного законодавства, затверджених
розпорядженням Антимонопольного комітету України від 29.06.98
N 169-р ( z0090-94, z0471-98 ) (z0090-94, z0471-98)
та зареєстрованих в Міністерстві
юстиції України 22.07.98 за N 471/2911 (далі - Правила),
державному уповноваженому підвідомчі справи про неподання,
несвоєчасне подання або подання завідомо недостовірної інформації
Комітету.
Залізниця не погодилась з рішенням суду і подала на нього
касаційну скаргу. Позивач посилається на ту обставину, що
відповідно до частини першої статті 23 Закону України "Про
Антимонопольний комітет України" ( 3659-12 ) (3659-12)
діяльність щодо
виявлення, попередження та припинення порушень антимонопольного
законодавства здійснюється Комітетом з додержанням процесуальних
засад, визначених законодавчими актами України. При цьому
оспорювана постанова Комітету прийнята, на думку Залізниці, в
період відсутності законодавчих процесуальних норм, які
встановлювали б порядок притягнення суб'єктів господарювання до
юридичної відповідальності за порушення антимонопольного
законодавства, що, як вважає Залізниця, підтверджено рішенням
Конституційного Суду України від 30.05.2001 у справі N 1-22/2001
(про відповідальність юридичних осіб). Правила розгляду справ про
порушення антимонопольного законодавства ( z0090-94, z0471-98 ) (z0090-94, z0471-98)
Залізниця вважає такими, що не є законодавчо встановленими
правовими нормами.
Залізниця також вважає, що запит Комітету не відповідає
терміну "вимога", визначеному статтею 13 Закону України "Про
обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у
підприємницькій діяльності" ( 2132-12 ) (2132-12)
.
Розглядаючи справу в касаційному порядку, колегія суддів
враховує, що відповідно до пункту 5 описово-мотивувальної частини
рішення Конституційного Суду України від 30.05.2001 у справі
N 1-22/2001 (про відповідальність юридичних осіб) (далі -
Рішення), на який посилається Залізниця, притягнення до юридичної
відповідальності має здійснюватися у певному порядку, на підставі
процесуальних норм, що регламентують провадження у справі про
порушення юридичними особами законодавства. Його аналіз дає
підстави стверджувати, що лише в прийнятих останнім часом законах
України, які встановлюють відповідальність юридичних осіб у
публічних сферах, зокрема в законах про захист економічної
конкуренції, процесуальні норми стали органічною частиною
законодавства про юридичну відповідальність. Конституційний Суд
України зазначає, що у більшості випадків законодавець, як
правило, обмежується визначенням змісту правопорушення та санкцій,
суб'єкта правопорушення, органу, який накладає стягнення, та
органу, до якого оскаржується рішення, не вирішуючи, зокрема,
питань щодо строків притягнення до такої відповідальності, строків
застосування заходів впливу, порядку оскарження рішень про
накладання стягнення тощо.
Далі Конституційний Суд України відзначає, що стан
регулювання притягнення юридичних осіб до відповідальності він
вважає неповним і таким, що не відповідає конституційному
визначенню України як правової держави. У зв'язку з цим Верховній
Раді України слід у найкоротший термін врегулювати зазначене
питання відповідно до положень Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
та з урахуванням цього Рішення.
Отже, Конституційний Суд України констатує наявність певних
прогалин у законодавстві, зокрема процесуальному, щодо притягнення
юридичних осіб до відповідальності. Однак при цьому Конституційний
Суд України аж ніяк не заперечує права та обов'язку відповідних
державних органів на підставі чинних законодавчих актів притягати
юридичних осіб до відповідальності та накладати на них стягнення.
Тим більше, що вище Конституційний Суд України вже відзначив
наявність певних процесуальних норм в законах про захист
економічної конкуренції, до яких, на думку колегії суддів,
беззаперечно відносяться, зокрема, Закони України "Про
Антимонопольний комітет України" ( 3659-12 ) (3659-12)
, "Про обмеження
монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в
підприємницькій діяльності" ( 2132-12 ) (2132-12)
, "Про захист від
недобросовісної конкуренції" ( 236/96-ВР ) (236/96-ВР)
.
При цьому колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 23
Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення
недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності"
( 2132-12 ) (2132-12)
Комітет, його державні уповноважені в межах своєї
компетенції розглядають справи про порушення антимонопольного
законодавства і за результатами розгляду приймають рішення в
порядку, передбаченому чинним законодавством. Водночас абзац
четвертий статті 16 Закону України "Про Антимонопольний комітет
України" ( 3659-12 ) (3659-12)
визначає, що державний уповноважений Комітету
для реалізації завдань, покладених на Комітет, має право вимагати
для перевірки дотримання антимонопольного законодавства необхідні
документи та іншу інформацію.
Стаття 13 Закону України "Про обмеження монополізму та
недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій
діяльності" ( 2132-12 ) (2132-12)
встановлює для суб'єктів господарювання та
їх посадових осіб обов'язок подавати на вимогу державного
уповноваженого Комітету документи, письмові та усні пояснення,
іншу інформацію, в тому числі інформацію з обмеженим доступом,
необхідну для здійснення державним уповноваженим завдань,
передбачених законодавством.
Колегія суддів вважає, що суд при вирішенні спору підставно
дійшов висновку, що термін "вимога" (про надання інформації)
визначає спосіб дії Комітету, а запит є лише формою такої вимоги.
При цьому також береться до уваги те, що статті 16 і 22 Закону
України "Про Антимонопольний комітет України" ( 3659-12 ) (3659-12)
передбачають обов'язковість виконання законних вимог державних
уповноважених Комітету у визначені ними строки.
За таких обставин невиконання Залізницею законних вимог
Комітету тягне за собою передбачену статтею 19 Закону України "Про
обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в
підприємницькій діяльності" ( 2132-12 ) (2132-12)
відповідальність.
Колегія суддів також відзначає, що згідно зі статтею 5 Закону
України "Про Антимонопольний комітет України" ( 3659-12 ) (3659-12)
Комітет
здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, Закону України "Про обмеження монополізму та
недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій
діяльності" ( 2132-12 ) (2132-12)
, Закону України "Про захист від
недобросовісної конкуренції" ( 236/96-ВР ) (236/96-ВР)
, цього Закону, інших
законів та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно
до цих законів. Право державних уповноважених Комітету розглядати
справи про порушення антимонопольного законодавства та своїми
рішеннями (постановами) накладати штрафи чітко визначено у
вказаних законодавчих актах, зокрема в абзаці 7 частини першої
статті 16, частині другій статті 17, статті 24 Закону України "Про
Антимонопольний комітет України", інших нормативних документах, в
тому числі згаданих Правилах ( z0090-94, z0471-98 ) (z0090-94, z0471-98)
.
При цьому також береться до уваги, що самі Правила розгляду
справ про порушення антимонопольного законодавства ( z0090-94,
z0471-98 ) (z0090-94,
z0471-98)
, а також підстави їх затвердження Комітетом,
неодноразово були предметом розгляду у Вищому господарському
(арбітражному) суді України, однак підстав для визнання їх такими,
що не відповідають законодавству та підлягають визнанню
недійсними, жодного разу не вбачалося (рішення та постанови Вищого
арбітражного суду України у справах N 5/61, 1/21, 1/121/4/120).
Зважаючи на викладене та керуючись статтями 107, 111-5,
111-7, 111-9 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А:
рішення Вищого арбітражного суду України від 06.05.2001 у
справі N 7/11 залишити без змін, а касаційну скаргу Львівської
залізниці - без задоволення.
"Постанови Верховного Суду України та Вищого господарського суду
України у господарських справах", випуск 1, 2003 р.