Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого                          Кривенка В.В.,

суддів:                              Гусака М.Б., Коротких О.А., 

                                     Кривенди О.В., Панталієнка П.В., 

                                     Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., 

                                     Тітова Ю.Г., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, Державної податкової адміністрації у м. Києві, треті особи: голова комісії з проведення реорганізації Державної податкової адміністрації України, Голова Державної податкової адміністрації України, про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та зобов'язання здійснити перерахунок та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

У червні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому з урахування зміни позовних вимог просив: визнати незаконним наказ Голови Державної податкової служби України (голови комісії з проведення реорганізації Державної податкової адміністрації України) від 25 березня 2011 року № 430-о, відповідно до якого його (начальника головного відділу податкової міліції - першого заступника начальника державної податкової інспекції в Оболонському районі міста Києва) звільнено з посади та зараховано у розпорядження Державної податкової адміністрації у м. Києві, та поновити його на цій посаді; зобов'язати відповідача здійснити перерахунок заробітної плати та належні виплати на його користь.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 21 березня 2012 року позов задовольнив.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 16 серпня 2012 року скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове - про відмову у задоволенні позовних вимог.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 15 жовтня 2013 року постанову апеляційного суду залишив без змін .

Не погоджуючись із ухвалою Вищого адміністративного суду України, ОСОБА_1 звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), - у зв'язку з неоднаковим застосуванням пункту 68 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року № 114 (114-91-п) (далі - Положення).

На обґрунтування заяви він додав копію постанови Вищого адміністративного суду України від 24 січня 2012 року (справа № К-46245/09), яка, на думку заявника, підтверджує неоднакове правозастосування.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 КАС перегляд Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися виключно з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Водночас обставини справи, що розглядається, відмінні від обставин справи, на рішення в якій посилається заявник, обґрунтовуючи наявність підстави для перегляду Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 15 жовтня 2013 року.

Пунктом 68 Положення (114-91-п) передбачено, що особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

Так, у справі, ухвалу в якій заявник надав на підтвердження неоднакового правозастосування, спір виник з приводу недотримання пункту 68 Положення (114-91-п) при звільненні позивача зі служби в органах внутрішніх справ на підставі підпункту «ж» пункту 64 Положення (114-91-п) .

Натомість у справі, яка розглядається, спір виник з приводу звільнення позивача не зі служби, а із займаної посади та його зарахування у розпорядження Державної податкової адміністрації у м. Києві (регламентується пунктом 40 Положення (114-91-п) ). При цьому суди встановили, що позивач на службі в органах податкової служби залишився.

За таких обставин зазначене не дає можливості дійти висновку щодо неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.