Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17.02.2004 року (скасовано постанову ВГСУ)
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у
складі:
Головуючого Судді,
Суддів;
за участю представника виконавчого комітету Н-ської міської ради -
присутній,
розглянувши касаційну скаргу виконавчого комітету Н-ської міської
ради (далі - Виконком) на постанову Вищого господарського суду
України від ХХ.11.2003 року № Х3,
встановила:
У квітні 2002 року закрите акціонерне товариство "ХХХ" (далі -
Товариство) звернулося в господарський суд Н-ської області із
позовом до Виконкому про стягнення 2 890 824 грн. збитків, в тому
числі 1 645 645 грн. 28 коп. зроблених витрат та 1 248 278 грн. 72
коп. неодержаних доходів.
Під час розгляду справи позивач збільшив розмір позовних вимог і
просив стягнути з Виконкому 4 758 800 грн. збитків, в тому числі
441 500 грн. зроблених витрат та 4 317 300 грн. неодержаних
доходів.
На обгрунтування позовних вимог позивач зазначав, що збитки
заподіяно Товариству внаслідок прийняття відповідачем незаконного
рішення від ХХ.10.2000 року № Х2 "Про реформування системи
теплопостачання в м. Н-ська" (далі - рішення Виконкому від
ХХ.10.2000 року № Х2), яке визнано недійсним рішенням
господарського суду Н-ської області від ХХ.12.2001 року у справі №
Х11.
Відповідач позов не визнавав, посилаючись на відсутність
причинного зв'язку між прийняттям рішення Виконкому від ХХ.10.2000
року № Х2 та збитками Товариства, які виникли внаслідок його
господарської діяльності.
Рішенням господарського суду Н-ської області від ХХ.04.2003 року
позов задоволено.
Суд виходив із обставин, встановлених рішенням господарського суду
Н-ської області від ХХ.12.2001 року у справі № Х1, розглянутій за
участю тих самих сторін, а саме:
- ХХ жовтня 2000 року між відділом комунального майна Виконкому та
Товариством укладено угоду про розірвання договору оренди від
ХХ.12.1996 року № Х5, предметом якого є передача в оренду
цілісного майнового комплексу Н-ського підприємства теплових мереж
(далі - договір оренди ЦМК);
- рішенням Виконкому від ХХ.10.2000 року № Х2 передбачено
виділення з Н-ського підприємства теплових мереж двох окремих
структурних підрозділів у вигляді цілісних майнових комплексів (по
виробництву теплової та електричної енергії та по транспортуванню
теплової енергії) та запропоновано товариствам з обмеженою
відповідальністю "YYY" і "ZZZ" отримати згоду Антимонопольного
комітету України на передачу їм в оренду вказаних цілісних
майнових комплексів.
Зазначену угоду від ХХ.10.2000 року та рішення Виконкому від
ХХ.10.2000 року № Х2 визнано недійсними рішенням господарського
суду Н-ської області від ХХ.12.2001 року у справі № Х1 з тих
мотивів, що Виконком вийшов за межі своїх повноважень, тобто
прийняв неправомірне рішення, яким позбавив Товариство можливості
здійснювати свою статутну діяльність. Суд зазначив, що розмір
заподіяних позивачу збитків підтверджено висновком
судово-економічної експертизи від ХХ.12.2002 року № Х0. За цих
обставин суд дійшов висновку про наявність незаконної дії
відповідача, винної дії, вчиненої в галузі адміністративного
управління, протиправної і причинно пов'язаної зі шкодою,
заподіяною позивачу. Рішення про задоволення позову суд вмотивував
посиланням на статтю 442 Цивільного кодексу Української РСР
( 1540-06 ) (1540-06)
, статті 76, 77 Закону України "Про місцеве
самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
від 21.05.1997 року №
280/97-ВР із змінами і доповненнями, статтю 27 Закону України "Про
підприємства в Україні" ( 887-12 ) (887-12)
від 27.03.1991 року № 887-Х11
із змінами і доповненнями.
Постановою Р-ського апеляційного господарського суду від
ХХ.07.2003 року зазначене рішення скасовано, в позові відмовлено.
Рішення суду першої інстанції скасовано з тих підстав, що зроблені
ним висновки не відповідають обставинам справи; судом неправильно
застосовано норми матеріального права.
Апеляційний суд визнав помилковим посилання суду першої інстанції
на те, що рішення Виконкому від ХХ.10.2000 року № Х2 прийнято
останнім з перевищенням своїх повноважень. Як зазначив апеляційний
суд, при вирішенні справи № Х11 господарський суд Н-ської області
виходив із того, що недійсною є угода про розірвання договору
оренди ЦМК, і саме з цих мотивів визнав недійсним рішення
Виконкому від ХХ.10.2000 року № Х2. Водночас у рішенні від
ХХ.12.2001 року у справі № Х11 господарський суд Н-ської області
зазначив, що підставою для визнання недійсною угоди про розірвання
договору оренди ЦМК є укладення її від імені Товариства головою
правління А.А.А. з перевищенням повноважень. Апеляційний суд
вважав, що вказані обставини, встановлені під час розгляду справи
№ Х11, підтверджують факт протиправної поведінки представника
Товариства при підписанні угоди про розірвання договору оренди
ЦМК, тоді як рішення Виконкому від ХХ.10.2000 року № Х2 приймалось
на підставі цієї угоди.
Апеляційним судом встановлено, що листом від ХХ.09.2000 року № Х6
правління Товариства повідомило міського голову м. Н-ська про дачу
згоди на розірвання договору оренди ЦМК та передачу майна
Товариства в оренду структурам, які займатимуться
теплозабезпеченням міста - товариствам з обмеженою
відповідальністю "YYY" і "ZZZ". ХХ жовтня 2000 року загальні збори
акціонерів Товариства прийняли рішення про передачу майна, яке
належить Товариству, в оренду зазначеним товариствам з обмеженою
відповідальністю, з якими укладено відповідні договори. За цих
обставин апеляційний суд дійшов висновку, що передача основних
засобів позивача у користування іншим суб'єктам підприємницької
діяльності відбулася за рішенням органів Товариства, які згідно із
законодавством здійснюють управління його діяльністю.
Відмовляючи в позові, апеляційний суд вмотивував постанову тим, що
в діях Виконкому відсутня вина у зв'язку з визнанням недійсною
угоди про дострокове розірвання договору оренди ЦМК; відсутній
безпосередній причинний зв'язок між рішенням Виконкому від
ХХ.10.2000 року № Х2 та настанням збитків у позивача, які є
наслідком підприємницької діяльності Товариства, здійснюваної на
власний ризик.
Постановою Вищого господарського суду України від ХХ.11.2003 року
№ Х3 зазначену постанову суду апеляційної інстанції скасовано, а
рішення суду першої інстанції залишено в силі.
ХХ січня 2004 року колегією суддів Верховного Суду України за
касаційною скаргою Виконкому порушено провадження з перегляду в
касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України
від ХХ.11.2003 року № Х3. У касаційній скарзі ставиться питання
про скасування оскарженої постанови та припинення провадження у
справі. На обґрунтування касаційної скарги зроблено посилання на
неправильне застосування норм матеріального та процесуального
права, невідповідність висновків Вищого господарського суду
України фактичним обставинам справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника
відповідача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши
матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного
Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з
таких підстав.
До зобов'язань із заподіяння шкоди, що виникли до набрання
чинності Цивільним кодексом України ( 435-15 ) (435-15)
від 16.01.2003 року
№ 435-1V, застосовуються положення глави 40 Цивільного кодексу
Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
від 18.07.1963 року (далі - Цивільний
кодекс УРСР). Статтею 440 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
визначено загальні підстави відповідальності за заподіяння шкоди,
а статтею 442 цього Кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
передбачено спеціальні
підстави відповідальності за шкоду, заподіяну незаконними діями
державних і громадських організацій, а також їх службових осіб.
Відповідно до положень статті 442 Цивільного кодексу УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
шкода, заподіяна громадянинові незаконними діями
державних і громадських організацій, а також службових осіб при
виконанні ними службових обов'язків у галузі адміністративного
управління, відшкодовується на загальних підставах (статті 440,
441 цього Кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
), якщо інше не передбачено законом;
за шкоду, заподіяну такими діями організаціям, відповідальність
настає в порядку, встановленому законом.
У даний час немає загального закону про порядок відшкодування
шкоди, завданої юридичним особам незаконними діями у галузі
адміністративного управління. Проте така відповідальність
встановлена в окремих законах, зокрема у статті 27 Закону України
"Про підприємства в Україні" ( 887-12 ) (887-12)
(був чинним на момент
виникнення спірних відносин), статті 77 Закону України "Про
місцеве самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
. Так, відповідно
до абзацу другого частини 2 статті 27 Закону України "Про
підприємства в Україні" ( 887-12 ) (887-12)
збитки (включаючи очікуваний і
не одержаний прибуток), завдані підприємству в результаті
виконання вказівок державних чи інших органів або їх службових
осіб, які порушили права підприємства, а також внаслідок
неналежного здійснення , такими органами або їх службовими особами
передбачених законодавством і обов'язків щодо підприємства,
підлягають відшкодуванню за їх рахунок.
Відповідно до частини 1 статті 77 Закону України "Про місцеве
самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
шкода, заподіяна юридичним
і фізичним особам в результаті неправомірних рішень, дій або
бездіяльності органів місцевого самоврядування, відшкодовується за
рахунок коштів місцевого бюджету, а в результаті неправомірних
рішень, дій або бездіяльності посадових осіб місцевого
самоврядування - за рахунок їх власних коштів у порядку,
встановленому законом.
Як роз'яснено Пленумом Верховного Суду України в пункті 1
постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення"
( v0011700-76 ) (v0011700-76)
зі змінами, рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами
матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин. Рішення суду першої інстанції та оскаржена
постанова Вищого господарського суду України, якою зазначене
рішення залишено в силі, цим вимогам не відповідають.
Відповідно до положень статей 142, 143 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
та статей 16, 60 Закону України "Про місцеве
самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
матеріальну і фінансову
основу місцевого самоврядування становить комунальна власність;
від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта
комунальної власності здійснюють відповідні ради. Як зазначено у
частині 5 статті 60 цього Закону ( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
, здійснюючи
правомочності щодо володіння, користування та розпорядження
об'єктами права комунальної власності, органи місцевого
самоврядування виконують усі майнові операції, можуть передавати
об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове
користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду,
продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати
питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови
використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та
передаються у користування і оренду. Слід зазначити, що реалізація
цих правомочностей у відносинах з підприємствами, щодо яких орган
місцевого самоврядування не наділений владними повноваженнями,
можлива передусім на підставі цивільно-правових угод. Це випливає,
зокрема, з положень частини 1 статті 18 Закону України "Про
місцеве самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
, відповідно до
якої відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами,
установами та організаціями, що не перебувають у комунальній
власності відповідних територіальних громад, будуються на
договірній і податковій основі та на засадах підконтрольності у
межах повноважень, наданих органам місцевого самоврядування.
Судами встановлено, що цілісним майновим комплексом Н-ського
підприємства теплових мереж Товариство користувалося на підставі
договору оренди від ХХ.12.1996 року № Х5, укладеного з відділом
комунального майна Виконкому. Посиланням на вказаний договір, як
правову підставу володіння та користування орендованим майном до
ХХ січня 2002 року, Товариство обґрунтовувало свої вимоги за
позовом у даній справі.
Поклавши в основу рішення про задоволення позову факт визнання
недійсними угоди від ХХ.10.2000 року про розірвання договору
оренди ЦМК та рішення Виконкому від ХХ.10.2000 року № Х2, суд
першої інстанції не встановив обставин, які б свідчили про
юридичну нерівність сторін при укладенні зазначеної угоди. Також
суд не навів правового обґрунтування, яке б давало підставу для
висновку про те, що у рішенні Виконкому від ХХ.10.2000 року № Х2
було реалізовано юридично-владні приписи органу місцевого
самоврядування стосовно Товариства.
Таким чином, не встановивши обставин, які свідчили б про
заподіяння шкоди Товариству незаконними діями відповідача в галузі
адміністративного управління, суд першої інстанції помилково
застосував до правовідносин сторін положення статті 442 Цивільного
кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, що призвело до неправильного вирішення
справи, а Вищий господарський суд України на це уваги не звернув.
Враховуючи викладене, у Вищого господарського суду України не було
підстав для скасування постанови апеляційного господарського суду,
яка відповідає вимогам закону та обставинам справи, у зв'язку з
чим оскаржена постанова підлягає скасуванню, а постанова суду
апеляційної інстанції -залишенню в силі.
Керуючись статтями 111-17 - 111-20 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Судова палата у господарських справах
Верховного Суду України
постановила:
Касаційну скаргу виконавчого комітету Н-ської міської ради
задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України ( sp06/102-1 ) (sp06/102-1)
від ХХ.11.2003 року № Х3 скасувати, а постанову Р-ського
апеляційного господарського суду від ХХ.07.2003 року
залишити в силі.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.