Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ВИШИЙ АРБІТРАЖНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.03.2001р.
Судова колегія по перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого
арбітражного суду України у складі:
заступника Голови
судді
розглянула заяву товариства з обмеженою відповідальністю "ХХХ", м.
Харків (далі - ТОВ "ХХХ") про перевірку рішення (постанови,
ухвали) від ХХ.ХХ.2000р. арбітражного суду Харківської області у
справі № 000
за позовом Східно-українського енергетичного банку "УУУ", м.
Харків
до ТОВ "ХХХ"
про стягнення заборгованості по відсотках в сумі 9836 грн. 07 коп.
за серпень та вересень 2000 року, несплачених відповідачем за
користування кредитом, наданим йому на підставі кредитного
договору від ХХ.ХХ.99 № 1.
Арбітражний суд Харківської області рішенням від ХХ.ХХ.2000р.
позов задовольнив, посилаючись на доведеність вимог. Рішення
мотивовано доводами про те, що між сторонами укладений кредитний
договір від ХХ.ХХ.99 № 1, за умовами якого відповідачу був наданий
кредит в сумі 100000 грн. строком на один рік. Позичальник
зобов'язувався сплачувати 60 відсотків річних за користування
кредитом не пізніше 30 числа кожного місяця. Термін дії договору
передбачено до повного погашення кредиту та відсотків за ним. У
передбачений договором термін до ХХ лютого 2000 року кредит
позичальником не погашено, виникла заборгованість по сплаті
відсотків за користування кредитом, сума якої за серпень та
вересень 2000 року складає 9836 грн. 07 коп.
За заявою ТОВ "ХХХ" перший заступник голови арбітражного суду
Харківської області В. перевірила рішення в порядку нагляду і
постановою від ХХ.ХХ.2001р. залишила його без зміни з тих самих
підстав. У постанові також зазначено, що правовідносини сторін у
зв'язку з укладенням кредитного договору від ХХ.ХХ.99 № 1 були
предметом розгляду у справі арбітражного суду Харківської області
№ 000 за участю тих самих сторін. При розгляді цієї справи ТОВ
"ХХХ" підтвердило факт одержання кредиту від СУЕБ "УУУ" в сумі
100000 грн., визнало наявність заборгованості по кредиту та
відсотках. При цьому позичальник не піддавав сумніву правомірність
укладеного кредитного договору. Таким чином, факт укладення
згаданого кредитного договору був встановлений судом при розгляді
справи № 000 і відповідно до положень статті 35 Арбітражного
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
цей факт не повинен
доводитись знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь
ті самі сторони.
ТОВ "ХХХ" звернулося до Вищого арбітражного суду України з заявою
про перевірку рішення і постанови в порядку нагляду, просить їх
скасувати, провадження у справі припинити у зв'язку з відсутністю
предмету спору, посилаючись на таке. Відповідно до статті 153
Цивільного кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
договір вважається
укладеним з моменту досягнення сторонами в потрібній у належних
випадках формі згоди по всіх істотних умовах. За умовами
підписаного сторонами кредитного договору СУЕБ "УУУ"
зобов'язувався відкрити позичальнику позичковий рахунок, що
відповідає вимогам Положення Національного банку України "Про
кредитування" ( v0246500-95 ) (v0246500-95)
. При цьому, погоджуючи передбачені
законом істотні умови, сторони у договорі передбачили обов'язок
банку відкрити позичковий рахунок заздалегідь визначеного номеру.
Тим самим до істотних умов договору сторони віднесли номер
позичкового рахунку, що відкривається з метою виконання кредитного
договору. У примірнику кредитного договору, який знаходиться у ТОВ
"ХХХ", номер позичкового рахунку не вказано, а у примірнику, який
знаходиться у СУЕБ "УУУ", номер позичкового рахунку проставлено.
Таким чином, сторони мають неідентичні примірники кредитного
договору.
Заявник не погоджується висновком наглядової інстанції
арбітражного суду області щодо преюдиціального значення факту,
встановленого при розгляді справи № 000. Відповідач не заперечував
проти позову у цій справі, не ставив питання про визнання
кредитного договору неукладеним, а тому наявний у нього оригінал
кредитного договору не досліджувався, питання, чи може договір
вважатися укладеним, не з'ясовувалось.
Перевіривши матеріали справи, розглянувши доводи заявника, судова
колегія по перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного
суду України відзначає таке.
Відповідно до статті 153 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у
належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.
Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або
необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо
яких за заявою однієї зі сторін повинно бути досягнуто згоди.
Правові основи надання, використання і повернення кредитів та
регулювання взаємовідносин між суб'єктами, що виникають у процесі
кредитування, визначені Положенням Національного банку України
"Про кредитування" , затв. постановою Правління Національного
банку України № 246 від 29.09.95 ( v0246500-95 ) (v0246500-95)
. Пунктом 9
Положення ( v0246500-95 ) (v0246500-95)
передбачено, що банківський кредит
надається суб'єктам кредитування усіх форм власності у тимчасове
користування на умовах, передбачених кредитним договором.
Основними із них є: забезпеченість, повернення, строковість,
платність та цільова направленість.
Між сторонами у даному спорі укладено кредитний договір від
ХХ.ХХ.99 № 1, аналіз змісту якого свідчить про те, що він містить
усі умови, які згідно з Положенням ( v0246500-95 ) (v0246500-95)
визначені як
основні, отже є істотними для договорів даного виду. Зокрема,
пунктами 1.1, 2.1, 2.2, 2.3, 4.2, 4.5 договору передбачено, що
кредит в сумі 100000 грн. надається позичальнику строком на один
рік до 8 лютого 2000 року; цільове призначення кредиту - закупівля
товарів; позичальник зобов'язується повернути кредит; зобов'язання
позичальника забезпечуються заставою матеріальних цінностей;
кредит надається під 60 відсотків річних, які сплачуються
позичальником щомісяця не пізніше 30 числа.
Судова колегія вважає безпідставними доводи заявника про те, що
номер позичкового рахунку, який має бути відкритий позичальнику
для видачі кредиту, також є істотною умовою даного договору.
Законодавством це не передбачено, будь-яких заяв від позичальника
при укладенні кредитного договору щодо необхідності зазначення у
ньому номера позичкового рахунку не надходило, а тому відповідно
до положень частини 2 статті 153 Цивільного кодексу України
( 1540-06 ) (1540-06)
нема підстав вважати номер позичкового рахунку
істотною умовою кредитного договору. Крім того, судова колегія
бере до уваги, що дана обставина не мала ніякого значення для
фактичного виконання зобов'язань сторін за кредитним договором. Як
пояснює СУЕБ "УУУ", він відкрив позичковий рахунок, але платіжні
документи позичальника з цього рахунку не сплачував, а ХХ лютого
1999 року суму кредиту перерахував на поточний рахунок
позичальника. Відповідач не заперечує того факту, що кредит на
підставі договору йому був наданий, позичкові кошти ним
використані, кредит своєчасно не повернуто, передбачені договором
відсотки річних за користування позичковими коштами відповідно до
розрахунку позивача не сплачені.
Зважаючи на викладене, рішення та постанова арбітражного суду
області відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи,
підстав для їх зміни чи скасування немає.
Керуючись статтями 106, 108 Арбітражного процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, судова колегія по перегляду рішень, ухвал,
постанов Вищого арбітражного суду України, -
ПОСТАНОВИЛА:
Рішення від ХХ.ХХ.2000р. та постанову від ХХ.ХХ.2001р.
арбітражного суду Харківської області у справі № 000 залишити без
зміни.