Судова палата у господарських справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Енергодарської міської ради Запорізької області на постанову Вищого господарського суду України від 25 вересня 2008 року у справі №6/279/07 за позовом прокурора міста Енергодара Запорізької області в інтересах держави в особі Енергодарської міської ради Запорізької області (далі – Рада) до товариства з обмеженою відповідальністю "Маркон" (далі – ТОВ "Маркон") про спонукання повернути самовільно зайняту земельну ділянку,

У червні 2007 року прокурор міста Енергодара Запорізької області звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом в інтересах держави в особі Ради про зобов’язання ТОВ "Маркон" звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 2,04765 га, яка знаходиться за адресою: Запорізька область, місто Енергодар, вулиця Курчатова, 40, від розташованих на ній об’єктів та приведення даної ділянки у придатний для подальшого користування стан.

В обґрунтування позовних вимог прокурор послався на те, що 18 лютого 2003 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Рейсервіс" та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу №01/18-02, за умовами якого останній придбав площинну споруду, автостоянку, площею 1,4486 га, розташовану на ділянці №40 по вулиці Курчатова у місті Енергодарі, яка була надана продавцю у постійне користування, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею №7 від 22 жовтня 2001 року. 22 вересня 2003 року ТОВ "Маркон" також уклало з товариством з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислове підприємство "Стімул" договір купівлі-продажу №01-22-09, за яким останнє передало відповідачу у власність майданчик для паркування автотранспорту, розташований на суміжній земельній ділянці площею 0,61 га у місті Енергодарі по вулиці Курчатова, яка перебувала у постійному користуванні продавця відповідно до державного акта на право постійного користування землею №9 від 26 листопада 2001 року.

Оскільки рішенням Ради №33 від 26 березня 2004 року земельна ділянка площею 1,43765 га, розташована у місті Енергодарі по вулиці Курчатова, 40, була вилучена у ТОВ "Рейсервіс", а у відповідача відсутні будь-які правовстановлюючі документи, які посвідчують право користування земельною ділянкою під придбаними ним об’єктами, загальна площа якої становить 2,04765 га, прокурор просив суд про задоволення позовних вимог.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 12 березня 2008 року позов задоволено.

Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 13 травня 2008 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано, у позові відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 25 вересня 2008 року постанову апеляційного господарського суду залишено без змін.

Ухвалою колегії суддів Верховного Суду України від 27 листопада 2008 року за касаційною скаргою Ради порушено провадження з перегляду у касаційному порядку зазначеної постанови Вищого господарського суду України.

У касаційній скарзі ставиться питання про скасування оскаржуваної постанови та залишення в силі рішення суду першої інстанції. В обґрунтування скарги зроблено посилання на невідповідність даної постанови рішенням Верховного Суду України з питань застосування норм матеріального права, різне застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону у аналогічних справах, а також порушення судом касаційної інстанції норм матеріального права.

Рада не використала наданого законом права на участь свого представника у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників Генеральної прокуратури України, ТОВ "Маркон", обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, Судова палата вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Залишаючи без змін постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 13 травня 2008 року, якою в позові відмовлено, Вищий господарський суд України виходив із того, що право власності на нерухомі об’єкти, розташовані на спірній земельній ділянці, набуто відповідачем на підставі цивільно-правових угод в установленому законом порядку, а відтак за приписами пункту 5 статті 120 Земельного кодексу України до відповідача перейшло і право користування даною земельною ділянкою. Крім того, існує рішення міської ради про надання відповідачу вказаної земельної ділянки в оренду. Будь-які докази того, що відповідачем навмисно чинилися перешкоди в належному оформленні правовстановлюючих документів на землю, у матеріалах даної справи відсутні.

Проте з такими висновками погодитися не можна.

Частина 5 статті 120 Земельного кодексу України, яка покладена в основу оскаржуваних рішень, врегульовує питання, які не стосуються вирішення даного спору і визначає лише порядок переходу права користування земельною ділянкою до громадян або юридичних осіб, які не можуть мати у власності земельні ділянки.

У той же час, частина 1 вищезазначеної статті передбачає, що при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування – на підставі договору оренди.

Відповідно до статті 12 Земельного кодексу України, у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, розпорядження землями територіальної громади міста, у тому числі надання їх у користування, належить до повноважень міської ради та здійснюється відповідно до вимог цього Кодексу (2768-14) .

За статтею 125 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладе ння договору оренди і його державної реєстрації.

Зі змісту частини 3 цієї статті вбачається, що приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

На виконання вищезазначених вимог Кодексу (2768-14) 14 грудня 2007 року Рада ухвалила рішення №36 "Про надання в оренду земельної ділянки ТОВ "Маркон" (т.1, а.с. 58), яким відповідача було зобов’язано у місячний термін після прийняття вказаного рішення укласти з міською радою договір оренди спірної земельної ділянки та провести його державну реєстрацію відповідно до чинного законодавства України.

Судами встановлено, що на момент розгляду даного спору в порушення умов вищезазначеного рішення ТОВ "Маркон" договір оренди вказаної земельної ділянки з Радою не уклало, інших правовстановлюючих документів, оформлених у визначеному законом порядку, які б посвідчували право на використання цієї ділянки відповідач не мав і в матеріалах справи такі дані відсутні. Відтак, висновок судів апеляційної та касаційної інстанцій про відсутність обставин, які б свідчили про самовільне зайняття відповідачем спірної земельної ділянки, є передчасним.

Під час розгляду даної справи судами було встановлено, що 18 лютого 2003 року між ТОВ "Маркон" та ТОВ "Рейсервіс" було укладено договір купівлі-продажу №01/18-02, за яким останній продав відповідачу площинну споруду, автостоянку, площею 1,4486 га, розташовану на ділянці №40 по вулиці Курчатова у місті Енергодарі, яка була надана продавцю у постійне користування, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею №7 від 22 жовтня 2001 року.

Відповідно до пункту 1.3 цієї угоди предметом купівлі-продажу є розташовані на вищезазначеній земельній ділянці огорожа, перепускний пункт №1, ґанок, сходи, техпідпілля, перепускний пункт №2, ґанок, сходи, техпідпілля, замощення.

Також судами встановлено, що 22 вересня 2003 року ТОВ "Маркон" уклало з ТОВ "Торгово-промислове підприємство "Стімул" договір купівлі-продажу №01-22-09, за умовами якого останнє передало відповідачу у власність майданчик для паркування автотранспорту, розташований на суміжній земельній ділянці площею 0,61 га у місті Енергодарі по вулиці Курчатова, яка перебувала у постійному користуванні продавця відповідно до державного акта на право постійного користування землею №9 від 26 листопада 2001 року.

Пунктом 1.4 вказаної угоди передбачено, що предметом купівлі-продажу є об’єкт, що складається з огорожі, покриття та дороги.

У матеріалах справи наявна копія витягу з рішення Ради від 26 березня 2004 року №33 "Про вилучення земельної ділянки у ТОВ "Рейсервіс" (т.1, а.с. 20), яким у вказаного товариства було вилучено земельну ділянку площею 1,43765 га, що знаходиться по вулиці Курчатова, 40 (в районі автовокзалу), у зв’язку з чим також втратив чинність державний акт на право постійного користування землею №7, виданий 22 жовтня 2001 року ТОВ "Рейсервіс".

Водночас, вирішуючи спір, суди нижчих інстанцій не з’ясували, чи вилучалася у ТОВ "Торгово-промислове підприємство "Стімул" земельна ділянка площею 0,61 га, яка була надана у постійне користування останньому на підставі державного акта на право постійного користування землею №9 від 26 листопада 2001 року, оскільки з’ясування вказаної обставини має істотне значення для правильного вирішення спору.

Крім того, розглядаючи справу, Запорізький апеляційний господарський суд і Вищий господарський суд України виходили з того, що майно, набуте ТОВ "Маркон" за договором купівлі-продажу №01/18-02 від 18 лютого 2003 року та договором купівлі-продажу №01-22-09 від 22 вересня 2003 року, є нерухомим, а відтак у вказаного товариства виникло право користування спірною земельною ділянкою, на якій розміщено це майно.

Проте даний висновок є помилковим, оскільки суди не дослідили правовий режим об’єктів, що є предметом вищезазначених угод, не визначили, чи підпадає дане майно під категорію нерухомого, а якщо так, то чи було проведено державну реєстрацію права власності на нього відповідно до діючого на той час законодавства.

З’ясування вказаних обставин має суттєве значення для правильного вирішення питання щодо наявності у відповідача права користування спірною ділянкою, передбаченого частиною 1 статті 120 Земельного кодексу України, та визначення характеру правових відносин, що склалися між сторонами відносно даної земельної ділянки, проте суди на це належної уваги не звернули, що призвело до порушення вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного і об’єктивного розгляду всіх обставин справи, керуючись законом.

Оскільки даним обставинам належної правової оцінки не надав і суд першої інстанції, то прийняте ним рішення також не можна залишити в силі.

Враховуючи наведе, всі ухвалені у справі судові рішення не можуть вважатися законними й обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду необхідно врахувати, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При цьому суду необхідно з’ясувати дійсні права та обов’язки сторін, оцінити правовий зміст заявлених позовних вимог і в залежності від встановленого вирішити спір відповідно до закону.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями - 111-17-- 111-21 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу Енергодарської міської ради Запорізької області задовольнити частково.

Постанову Вищого господарського суду України від 25 вересня 2008 року, постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 13 травня 2008 року та рішення Господарського суду Запорізької області від 12 березня 2008 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.