Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого                          Кривенка В.В.,

суддів:                              Гусака М.Б., Коротких О.А., 

                                     Кривенди О.В., Панталієнка П.В., 

                                     Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., 

                                     Тітова Ю.Г., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до сільського голови Драгівської сільської ради Хустського району Закарпатської області Керита Михайла Васильовича (далі - відповідач, Рада відповідно) про визнання дій неправовірними та зобов'язання вчинити певні дії,

У червні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати дії відповідача щодо непередачі його заяви про виділення земельної ділянки під будівництво прибудови до будинку, розташованого АДРЕСА_1 незаконною, зобов'язати відповідача організувати розгляд цієї заяви.

На обґрунтування позову ОСОБА_1 послався на те, що 5 травня 2011 року він звернувся із заявою до відповідача щодо виділення йому земельної ділянки під будівництво прибудови за вищезазначеною адресою. У заяві зазначив, що рішенням виконкому Ради від 10 травня 2007 року № 2 йому дано дозвіл добудувати до літньої кухні допоміжні приміщення та одну житлову кімнату. Проте земельна ділянка не виділялась для здійснення цієї прибудови. Питання, порушені в заяві, не виносилися на порядок денний Ради, хоча виділення земельної ділянки- компетенція Ради.

Хустський районний суд Закарпатської області постановою від 26 жовтня 2011 року, залишеною без змін ухвалами Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2012 року та Вищого адміністративного суду України від 3 жовтня 2013 року, позов задовольнив частково. Визнав неправомірними дії відповідача щодо непередачі заяви ОСОБА_1 на вирішення сесії Ради виходячи із того, що оскільки відповідно до статті 42 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 280/97-ВР (280/97-ВР) ) виділення земельної ділянки позивачу - це компетенція Ради, то відповідач повинен був одразу передати заяву на вирішення сесії Ради.

Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, а саме пункту 18 частини четвертої статті 42 Закону №280/97-ВР.На обґрунтування заяви позивач додав копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 2 серпня 2006 року, яка, на думку заявника, підтверджує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що у задоволенні заяви позивача слід відмовити з таких підстав.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в доданій до заяви ОСОБА_1 копії ухвали Вищого адміністративного суду України по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано пункт 18 частини четвертої статті 42 Закону №280/97-ВР.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 2 серпня 2006 року,яку додано на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про неправомірні дії сільського голови та зобов'язання його внести на розгляд найближчого засідання виконкому Ради заяву особи, яка зверталась.Тобто дійшов аналогічного висновку, що й у справі, про перегляд якої подано заяву.

У справі, що розглядається, суд касаційної інстанції, погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позову, виходив із того, що суди зробили правильний висновок щодо визнання дій сільського голови неправомірними, оскільки сільський голова не виконав передбачені чинним законодавством дії щодо передачі сесії заяви про виділення земельної ділянки.

Колегія суддів дійшла висновку, що обставини на які посилається позивач, обґрунтовуючи заяву, дають підстави вважати, що правовідносини, які виникли між сторонами у цих спорах, подібні до спірних відносин у справі, що розглядається.

Зазначене не дає можливості дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Враховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи Верховним Судом України, не підтвердилися, у задоволенні заяви ОСОБА_1 слід відмовити.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.