Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09.12.2003 року
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у
складі:
Головуючого судді,
суддів;
за участю представників ДПІ у Ч-ському районі м. Н-ська -
присутній та приватного підприємства "ХХХ" - присутній,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ДПІ у
Ч-ському районі м. Н-ську,
встановила:
У травні 2002 року приватне підприємство "ХХХ" звернулось до
господарського суду м. Н-ська з позовом до ДПІ у Ч-ському районі
м. Н-ська про визнання недійсним рішення відповідача від ХХ
листопада 2001 року № Х3 про застосування і стягнення сум штрафних
(фінансових) санкцій, донарахованих сум податків за порушення
податкового законодавства на загальну суму 204 025 грн. 21 коп..
Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що донарахування сум податків
і застосування штрафних санкцій проведені відповідачем на підставі
перевірки, проведеної непрямим методом, чим порушено вимоги Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та Указу
Президента України "Про деякі заходи по дерегулюванню
підприємницької діяльності" ( 817/98 ) (817/98)
.
Рішенням господарського суду м. Н-ська від ХХ березня 2003 року
позов задоволено частково. Визнано недійсним спірне рішення
відповідача в частині донарахування податку на додану вартість у
сумі 120 328 грн. 43 коп. та штрафних санкцій у сумі 30 082 грн.
13 коп.. У задоволенні решти позову відмовлено.
Рішення мотивовано тим, що податкові накладні, які підтверджують
витрати, пов'язані з придбанням товарів (робіт, послуг), позивачем
втрачені. У зв'язку з цим, здійснивши перевірку за відсутності
документів і на підставі виписки банка про рух грошових коштів на
розрахунковому рахунку, відповідач на порушення п.п. 7.3.1, 7.4.5
Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
безпідставно встановив факт заниження позивачем податку на додану
вартість.
Постановою Н-ського апеляційного господарського суду від ХХ червня
2003 року вищевказане рішення суду скасовано. У задоволенні позову
відмовлено, оскільки позивачем не доведено помилковість визначення
відповідачем податкового зобов'язання. Крім того, довідкою
Ч-ського РВ УМВС України в і м. Н-ську підтверджується викрадення
документів за 2000 рік, а донарахування податку проводилось за
1999 рік. Відповідач мав право проводити позапланову перевірку
згідно з Указом Президента України "Про деякі заходи по
дерегулюванню підприємницької діяльності" ( 817/98 ) (817/98)
.
Постановою Вищого господарського суду України від ХХ серпня
2003 року № Х1 постанову Н-ського апеляційного господарського суду
від ХХ червня 2003 року скасовано, а рішення господарського суду
м. Н-ська від ХХ березня 2003 року залишено без змін.
Ця постанова обгрунтована тим, що відповідач на порушення вимог
Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
довільно нарахував суму заниження позивачем податку на додану
вартість.
Ухвалою Верховного Суду України від ХХ листопада 2003 року
порушено провадження з перегляду в касаційному порядку постанови
Вищого господарського суду України від ХХ серпня 2003 року № Х1 за
касаційною скаргою ДПІ у Ч-ському районі м. Н-ська, де поставлено
питання про скасування зазначеної постанови та передачу справи на
новий розгляд до суду першої інстанції. Посилання зроблені на
порушення норм матеріального права та виявлення різного
застосування Вищим господарським судом України одного й того ж
положення закону в аналогічних справах.
Заслухавши доповідача, пояснення представника ДПІ у Ч-ському
районі м. Н-ська, який підтримав доводи касаційної скарги та
просив її задовольнити, представника приватного підприємства
"ХХХ", котрий заперечував проти цього, та перевіривши матеріали
справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду
України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню
з таких підстав.
У постанові Вищого господарського суду України зазначено, що
відповідач на порушення вимог Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
довільно нарахував суму заниження
позивачем податку на додану вартість.
Такий висновок є неправильним, він протирічить даним, що містяться
в матеріалах справи, та вимогам закону.
Так, згідно з ст. 1 Указу Президента України "Про спрощену систему
оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого
підприємництва" ( 727/98 ) (727/98)
виручкою від реалізації продукції
(товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана
суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або
(та) в касу за здійснення операцій із продажу продукції (товарів,
робіт, послуг).
Відповідно до ст. 3 цього Указу ( 727/98 ) (727/98)
суб'єкт підприємницької
діяльності - юридична особа, яка перейшла на спрощену систему
оподаткування, обліку та звітності, самостійно обирає одну з
наступних ставок єдиного податку: 6 відсотків суми виручки від
реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування
акцизного збору у разі сплати податку на додану вартість згідно з
Законом України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
або
10 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів,
робіт, послуг), за винятком акцизного збору, у разі включення
податку на додану вартість до складу єдиного податку.
Як встановлено судом, приватне підприємство "ХХХ" є платником
єдиного податку зі ставкою 6% та зареєстроване як платник податку
на додану вартість. Суди усіх інстанцій обгрунтовано зазначили, що
при виручці від реалізації за 1999 рік у сумі 725 489 грн. 93 коп.
і ставці єдиного податку у розмірі 6% ДПІ у Ч-ському районі м.
Н-ська правильно визначила податкове зобов'язання в сумі 43 529
грн. 40 коп.. З урахуванням сплати приватним підприємством "ХХХ"
637 грн. 68 коп. єдиного податку, було вірно донараховане 42 891
грн. 72 коп. цього податку та застосовано фінансові санкції у
розмірі 10 722 грн. 93 коп..
Згідно з п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
суми податку, що підлягають сплаті
до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця
між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з
будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного
періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.
У відповідності з п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
не дозволяється
включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті
податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними
деклараціями. Включення до податкового кредиту сум податку на
додану вартість, що не підтверджені податковими накладними, є
підставою для застосування фінансових санкцій. При цьому Закон не
ставить настання відповідальності у залежність від будь-яких
обставин, зокрема, відсутності документів бухгалтерської та
податкової звітності.
Крім того, слід зазначити, що відповідно до довідки Ч-ського РВ
УМВС України у м. Н-ську у приватного підприємства "ХХХ" документи
були викрадені за 2000 рік, а податок на додану вартість
донараховане за наслідками перевірки господарської діяльності
позивача за 1999 рік (а.с. 103).
З урахуванням викладеного постанова Вищого господарського суду
України від ХХ серпня 2003 року № Х1 підлягає скасуванню, а
постанова Н-ського апеляційного господарського суду від ХХ червня
2003 року - залишенню в силі.
Враховуючи викладене і керуючись статтями 111-17 - 111-20 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Судова палата у господарських справах
Верховного Суду України
постановила:
Касаційну скаргу ДПІ у Ч-ському районі м. Н-ська задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України ( sp01/555-1 ) (sp01/555-1)
від ХХ серпня 2003 року № Х1 скасувати, а постанову Н-ського
апеляційного господарського суду від ХХ червня 2003 року залишити
в силі.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.