Судова колегія з перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України розглянула заяву державної податкової інспекції в м. Запоріжжі про перевірку постанови від 03.04.2000 арбітражного суду Запорізької області у справі за позовом ВАТ "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" до ДПІ у м. Запоріжжі про визнання недійсним рішення.

Рішенням арбітражного суду Запорізької області від 24.12.99 позов задоволений частково. Рішення державної податкової інспекції визнано недійсним в частині донарахування ПДВ, внесків до Державного інноваційного фонду і податку на репатріацію доходів нерезидентів і стягнення фінансових санкцій на донараховані суми у зв'язку з неправомірністю донарахування ПДВ на електроенергію, відсутністю обов'язку позивача сплачувати до Державного інноваційного фонду 1 % від обсягу реалізації продукції і податку на репатріацію.

Першим заступником голови арбітражного суду області рішення залишено без змін на тих самих підставах.

У заяві про перегляд постанови в порядку нагляду ДПІ посилається на Закон України "Про Державний бюджет України на 1998 рік" (796/97-ВР) , який передбачає плату збору до Державного інноваційного фонду у розмірі 1 % від обсягу реалізації продукції, на відсутність у позивача ліцензії на виробництво, передачу і поставку електроенергії, що є підставою вважати дії позивача по передачі електроенергії як продаж послуг, які обкладаються ПДВ, і на доведеність факту виконання нерезидентами робіт на території України і перерахування їм за це грошових коштів за кордон.

Перевіривши матеріали справи, судова колегія встановила таке.

Стаття 14 Закону України "Про систему оподаткування" (1251-12) відносить внески до Державного інноваційного фонду до обов'язкових зборів.

Розмір відрахувань до Державного інноваційного фонду (1 % від обсягу реалізації продукції) встановлений постановою Кабінету Міністрів України N 77 (77-92-п) від 18.02.92 (з подальшими змінами).

У подальшому розмір відрахувань до Державного інноваційного фонду, які мають здійснювати суб'єкти господарської діяльності, було встановлено статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 1998 рік" (796/97-ВР) від 30.12.97 (а також далі статтею 15 Закону України "Про Державний бюджет України на 1999 рік" (378-14) від 31.12.98), де передбачено, що до законодавчого врегулювання питань сплати збору до Державного інноваційного фонду суб'єкти підприємницької діяльності, незалежно від форм власності, сплачують збір у розмірі 1 % обсягу реалізації продукції (робіт, послуг) або валового доходу у торговельній, посередницькій, постачальницько-збутовій, банківській та страховій діяльності, зменшеного на суму податку на додану вартість та акцизного збору. Порядок формування та використання коштів Державного інноваційного фонду визначено постановою КМУ N 1242 (1242-98-п) від 06.08.98.

Зазначені нормативні акти безпідставно не враховані арбітражним судом області при вирішенні питання щодо сплати збору до Державного інноваційного фонду.

Таким чином, арбітражний суд помилково дійшов висновку про неправомірність рішення ДПІ у частині відрахувань до Державного інноваційного фонду.

В частині донарахування ПДВ на вартість переданої позивачем своїм субабонентам електроенергії рішення ДПІ правомірно визнано недійсним. Позивач не займається виробництвом і поставкою електроенергії, у зв'язку з чим не повинен мати ліцензію. Передавати електроенергію по своїм електричним мережам іншим споживачам і збирати з них плату за електроенергію його зобов'язують Правила користування електроенергією, згідно з якими споживач зобов'язаний на вимогу енергопостачальної організації при наявності технічної можливості приєднати до своїх мереж електроустановки інших споживачів електроенергії. Обов'язок провадити оплату одержаної електроенергії (в т. ч. і за субабонентів) покладено на основного споживача, в даному разі на позивача. Субабоненти є такими самими споживачами електроенергії, як і сам абонент, і перераховують вартість електроенергії за встановленими тарифами і з оплатою встановлених податків. Оскільки подача електроенергії обкладається ПДВ за нульовою ставкою, субабоненти сплачують за електроенергію основному абоненту без ПДВ, і ці суми головний абонент перераховує енергопостачальній організації.

Що стосується податку на репатріацію доходів нерезидентів, то і в цій частині рішення підлягає зміні.

Згідно із статтею 13 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) всі доходи, одержані нерезидентами від проведення на території України господарської діяльності, обкладаються податком на репатріацію, якщо інше не передбачено міжнародними угодами.

На відносини позивача з корпорацією "Кайзер" розповсюджуються умови Конвенції між Урядом України і Урядом США про уникнення подвійного оподаткування (840_576) , ратифікованої Законом України від 26.05.95 N 180/95-ВР (180/95-ВР) , стаття 7 якої передбачає, що прибуток від комерційної діяльності резидента Договірної Держави може оподатковуватися тільки в цій Державі, якщо резидент не здійснює або не здійснював комерційну діяльність у другій Договірній Державі через розташоване в ній постійне представництво.

Як вбачається з матеріалів справи, корпорація "Кайзер" самостійно виконувала роботи для позивача і свого представництва на території України не мала.

Посилання ДПІ на те, що згідно з наказом ДПА України N 274 (z0352-97) від 31.07.97 нерезиденти, які мають право на пільги по оподаткуванню за міжнародними договорами, повинні надавати відомості про доходи, які звільнені від оподаткування, за відповідною формою, не може бути прийняте до уваги, оскільки цей наказ є внутрішнім документом ДПА і доказів того, що він був належним чином доведений до платників податків (в т. ч. до позивача), немає, крім того, зазначений наказ не змінює норми міжнародної Конвенції (840_576) .

Таким чином, донарахування позивачу податку на репатріацію доходів корпорації "Кайзер" США було проведено необґрунтовано.

Що стосується російських організацій, які виконували для позивача роботи на території України, то їх доходи, одержані за ці роботи, повинні обкладатися податком на репатріацію у зв'язку з відсутністю міжнародного договору, який передбачав би інші умови оподаткування доходів.

Враховуючи наведене, керуючись статтями 106 - 108 АПК (1798-12) , судова колегія з перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України постановила:

рішення від 24.12.99 і постанову від 03.04.2000 арбітражного суду Запорізької області у справі змінити.

Пункт 2 резолютивної частини рішення суду викласти в такій редакції: "Визнати недійсним рішення державної податкової інспекції у м. Запоріжжі від 22.10.99 в частині донарахування ПДВ на вартість електроенергії у сумі 10721 грн. 22 коп., зменшення бюджетного відшкодування ПДВ на суму 10956 грн. 85 коп., донарахування податку на репатріацію у сумі 56001 грн. 75 коп. і стягнення фінансових санкцій у сумі 42459 грн. 74 коп.".

В іншій частині рішення і постанову залишити без змін.