Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02.12.2003 року (скасовано постанову ВГСУ)
11
Верховний Суд України на засіданні суддів Судової палати у
господарських справах у складі:
головуючого судді,
суддів;
за участі представників
позивача: присутні,
відповідача: присутні,
Генеральної прокуратури України: присутній,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Н-ської об'єднаної державної податкової інспекції у Я-ській
області (далі - Інспекція) на постанову Вищого господарського суду
України від ХХ липня 2003 року у справі за позовом Відкритого
акціонерного товариства "ХХХ" (далі - Товариство) до Інспекції про
визнання недійсними податкових повідомлень-рішень Інспекції № Х1 і
№ Х2 від ХХ серпня 2002 року,
встановила:
З позовом до Господарського суду Я-ської області Товариство
звернулось ХХ жовтня 2002 року.
Заявлена позовна вимога мотивована тим, що Товариство не ухилялось
від сплати акцизного збору і не порушувало вимог статей 2, 3, 4
Декрету Кабінету Міністрів України "Про акцизний збір" ( 18-92 ) (18-92)
(далі - Декрет про акцизний збір), оскільки здійснювало
відвантаження нафтопродуктів, виготовлених за договорами на
переробку давальницької сировини, на підставі і на виконання
рішення Арбітражного суду Я-ської області у справі № Х4 від ХХ
червня 2001 року, яке вступило в силу і є обов'язковим для
виконання. Згідно із зазначеним судовим рішенням позивача
зобов'язано відвантажувати нафтопродукти, виготовлені за
укладеними з Дочірнім підприємством "YYY" Спільного
виробничо-інвестиційного підприємства АТ "ZZZ" (далі - Фірма)
договорами № Х3, № Х5, № Х6 і № Х8 від ХХ червня 2001 року, без
попередньої сплати акцизного збору та подання письмового
підтвердження банківської установи про його перерахування.
Ухвалюючи зазначене рішення, арбітражний суд виходив з того, що
вироблені, передані та відвантажені нафтопродукти не є для
Товариства об'єктом оподаткування акцизним збором в рамках
названих договорів.
Інспекція позов не визнала. Заперечення проти позову вона
мотивувала тим, що стаття 7 Закону України "Про усунення
дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької
діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного
походження" ( 1457-14 ) (1457-14)
(далі - Закон про усунення дискримінації)
передбачає, що судові рішення про застосування до підприємств з
іноземними інвестиціями, їх дочірніх підприємств, а також філій,
відділень та інших відокремлених підрозділів державних гарантій
захисту Інвестицій, які винесені на підставі законодавчих актів,
зазначених у статті 4 цього Закону ( 1457-14 ) (1457-14)
, підлягають
виконанню виключно в частині, що не суперечить цьому Закону
( 1457-14 ) (1457-14)
.
Рішенням Господарського суду Я-ської області від ХХ-ХХ грудня 2002
року позов задоволене. Судове рішення обґрунтовано тим, що рішення
Арбітражного суду Я-ської області від ХХ червня 2001 року у справі
№ Х4 є чинним і згідно зі статтею 124 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
- обов'язковими до виконання на всій території
України, в тому числі і Товариством.
Ч-ський апеляційний господарський суд постановою від ХХ квітня
2003 року рішення Господарського суду Я-ської області від ХХ-ХХ
грудня 2002 року залишив без змін.
Вказані судові рішення першої та апеляційної інстанцій також
залишені без змін оскарженою постановою Вищого господарського суду
України.
Інспекція просить постанову Вищого господарського суду України
скасувати, мотивуючи касаційну скаргу її невідповідністю рішенням
Верховного Суду України з питань застосування норм матеріального
права, застосуванням Вищим господарським судом України
нормативно-правового акта, що суперечить Конституції України та
виявленням факту різного застосування Вищим господарським судом
України одного й того ж положення закону в аналогічних справах.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників сторін і
Генеральної прокуратури України, розглянувши та обговоривши доводи
касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Судова палата у
господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна
скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи позов і визнаючи недійсними податкові
повідомлення-рішення, якими Інспекція визначила податкові
зобов'язання Товариства з акцизного збору, господарські суди
першої, апеляційної та касаційної інстанцій в основу ухвалених
ними судових рішень поклали рішення Арбітражного суду Я-ської
області від ХХ червня 2001 року у справі № Х4 за позовом Фірми до
ВАТ "ХХХ", яким відповідача зобов'язано відвантажувати позивачу
нафтопродукти без попередньої сплати акцизного збору та без
надання письмового підтвердження банківської установи про
надходження суми акцизного збору на рахунок переробника сирої
нафти на давальницьких умовах. Зазначене судове рішення, зокрема,
обґрунтовувалось тим, що ВАТ "ХХХ" не є платником акцизного збору
і тому не має права вимагати від Фірми перерахування на свій
розрахунковий рахунок суми акцизного збору до початку
відвантаження вироблених нафтопродуктів та банківського
підтвердження такого перерахування.
Проте, висновки господарських судів про преюдиціальне значення
рішення арбітражного суду у справі № Х4 та про те, що Товариство
не є платником акцизного збору, помилкові.
Відповідно до частини другої статті 35 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
преюдиціальними є факти, що встановлені рішенням господарського
суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час
розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні Інших
спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Але у справі № Х4
Інспекція участі не приймала.
Відтак сам факт наявності зазначеного рішення арбітражного суду не
повинен був бути беззаперечною підставою для задоволення позову у
даній справі, позаяк відповідно до статті 129 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
та статті 4 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
рішення у ній
мали ухвалюватись виключно на підставі закону.
Крім того, відповідно до частини другої статті 7 Закону про
усунення дискримінації ( 1457-14 ) (1457-14)
, який був чинним на дату
ухвалення господарським судом першої інстанції рішення у даній
справі, судові рішення про застосування до підприємств з
Іноземними інвестиціями, їх дочірніх підприємств, а також філій,
відділень та інших відокремлених підрозділів державних гарантій
захисту інвестицій, що винесені на підставі законодавчих актів,
зазначених у статті 4 цього Закону ( 1457-14 ) (1457-14)
, підлягають
виконанню виключно в частині, що не , суперечить цьому Закону.
Проте, під час розгляду даної справи зазначене положення названого
Закону ( 1457-14 ) (1457-14)
Вищий господарський суд України застосував без
врахування інших його положень.
Зокрема, згідно з названим Законом ( 1457-14 ) (1457-14)
та відповідно до
рішення Конституційного Суду України від 29 січня 2002 року
( v001p710-02 ) (v001p710-02)
(справа про оподаткування підприємств з іноземними
інвестиціями) з дня набуття чинності частиною першою статті 5
цього Закону ( 1457-14 ) (1457-14)
спеціальне законодавство та державні
гарантії захисту іноземних інвестицій, що були чинними на момент
реєстрації інвестицій і підлягали застосуванню на вимогу
іноземного інвестора на підставі гарантій від зміни законодавства,
застосовуються у межах, передбачених статтею 3 цього Закону
( 1457-14 ) (1457-14)
та статтею 19 Закону України "Про інвестиційну
діяльність" ( 1560-12 ) (1560-12)
.
Гарантії захисту іноземних інвестицій від змін законодавства
(стаття 9 Закону України "Про іноземні інвестиції" ( 2198-12 ) (2198-12)
);
стаття 8 Закону України "Про режим іноземного інвестування"
( 93/96-ВР ) (93/96-ВР)
) могли застосовуватись на вимогу іноземного
інвестора.
Переліки іноземних інвесторів містилися в статтях перших названих
Законів, але з їх змісту вбачається, що поняття "іноземний
інвестор" і "підприємство з Іноземними Інвестиціями" різні.
Тому судам необхідно було з'ясувати чи мав місце факт застосування
зазначених гарантій.
З матеріалів справи вбачається, що Інспекція визначила Товариству
податкове зобов'язання з акцизного збору, який останнє не сплатило
з вартості нафтопродуктів, вироблених з давальницької нафти Фірми,
і відвантажених без попереднього перерахування нею сум акцизного
збору на банківський рахунок Товариства.
Відповідно до частин третьої і четвертої статті 6 Декрету про
акцизний збір ( 18-92 ) (18-92)
(в редакції, що діяла в період, за який
Інспекція проводила перевірку дотримання Товариством вимог
податкового законодавства: липень-грудень 2001 року та
січень-березень 2002 року) власник готової продукції, на яку
встановлено ставку акцизного збору у твердих сумах, виготовленої
на давальницьких умовах, сплачує акцизний збір виробнику
(переробнику) не пізніше дня відвантаження готової продукції її
замовнику або за його дорученням Іншій особі. Умовою відвантаження
виробником (переробником) готової продукції її власнику (іншій
особі) є документальне підтвердження банківської установи про
перерахування відповідної суми акцизного збору на розрахунковий
рахунок виробника (переробника). -
Згідно з пунктом "а" статті 2 Декрету про акцизний збір ( 18-92 ) (18-92)
платниками акцизного збору є суб'єкти підприємницької діяльності -
виробники підакцизних товарів на митній території України, у тому
числі з давальницької сировини по товарах (продукції), на які
встановлено ставки акцизного збору у твердих сумах, а також
замовники, за дорученням яких виготовляється продукція на
давальницьких умовах по товарах, на які встановлено ставки
акцизного збору у відсотках до обороту, які сплачують акцизний
збір виробнику.
З аналізу зазначених положень названого Декрету видно, що в певних
випадках платником акцизного збору є замовник (власник
давальницької сировини) або її виробник (переробник).
Проте під час розгляду даної справи господарські суди зазначену
обставину, що має значення для правильного застосування норм
матеріального права, не з'ясовували.
Окрім того, судами не враховано, що положення частини першої
статті 5 Закону про усунення дискримінації ( 1457-14 ) (1457-14)
у
взаємозв'язку з іншими його положеннями є підставою як для відмови
у наданні, так і для припинення раніше наданих пільг у сфері
валютного і митного регулювання та справляння податків, зборів
(обов'язкових платежів) підприємствам з іноземними інвестиціями,
їх дочірнім підприємствам, а також філіям, відділенням, іншим
відокремленим підрозділам, включаючи постійні представництва
нерезидентів, незалежно від часу внесення іноземних інвестицій та
іх реєстрації.
Відтак всі ухвалені у справі судові рішення та постанови
підлягають скасуванню як необгрунтовані і незаконні, а справа -
передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи господарському суду першої
Інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно
з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, встановити
дійсні права і обов'язки сторін, і в залежності від встановленого
правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють
спірні правовідносини, та ухвалити законне і обгрунтоване рішення.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111-17 - 111-20
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Судова
палата у господарських справах Верховного Суду України
постановила:
Касаційну скаргу Н-ської об'єднаної державної податкової інспекції
у Я-ській області задовольнити, постанову Вищого господарського
суду ( sp01/554-1 ) (sp01/554-1)
України ХХ липня 2003 року, постанову Ч-ського
апеляційного господарського суду від ХХ квітня 2003 року та
рішення Господарського суду Я-ської області від ХХ-ХХ грудня 2002
року скасувати, а справу передати на новий розгляд до
господарського суду першої інстанції.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.