Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.11.2003 р. (скасовано постанову ВГСУ)
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у
складі:
Головуючого судді,
суддів;
розглянувши касаційну скаргу закритого акціонерного товариства
"XXX" на постанову Вищого господарського суду України від
29.07.2003 року у справі за позовом закритого акціонерного
товариства "XXX" до відкритого акціонерного товариства "SSS" в
особі Н-ського обласного управління про стягнення 1106066,56 грн.,
встановила:
У грудні 2002 року ЗАТ "XXX" звернулося до господарського суду
Н-ської області з позовом до ВАТ "SSS" про стягнення
заборгованості за проданий простий вексель № 80351630128014 у сумі
681921, 02 грн., пеню в сумі 59187, 01 грн., 3% річних у сумі
72414,41грн, та інфляційні у сумі 292544, 12 грн.
Позовні вимоги обґрунтовувалися невиконанням відповідачем своїх
зобов'язань за договором купівлі-продажу цінних паперів № 1/22-98
від 22.05.1998 року. Під час розгляду справи позивач збільшив суму
позову до 1106066, 56 грн.
Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на пропуск
позивачем строку позовної давності та перерахування відповідачем
грошових коштів за вексель.
Рішенням господарського суду Н-ської області від 18.03.2003 року
позов задоволено. Суд виходив з того, що відповідач не виконав
своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу цінних паперів №
1/22-98 від 22.05.1998 року.
В апеляційному порядку рішення не переглядалось.
Постановою Вищого господарського суду України від 29.07.2003 року
скасовано рішення господарського суду Н-ської області від
18.03.2003 року, а справу направлено на новий розгляд до суду
першої інстанції. Касаційний суд зазначив, що господарський суд не
дослідив правову природу банківської операції з купівлі-продажу
векселя, а відсутність у справі векселя позбавляє можливості
перевірити правомірність застосування норм цивільного
законодавства.
30.10.2003 року Верховним Судом України за касаційною скаргою ЗАТ
"XXX" порушено касаційне провадження з перегляду постанови Вищого
господарського суду України від 29.07.2003 року. Скарга
мотивується виявленням різного застосування Вищим господарським
судом України одного й того ж положення закону в аналогічних
справах.
Скасовуючи рішення господарського суду та направляючи справу на
новий розгляд касаційний суд обгрунтував постанову неповнотою
з'ясування обставин справи щодо банківської операції з
купівлі-продажу простого векселя, перерахування банком спірної
суми на рахунок АТ "ZZZ", помилкової оцінки доказів і
неправильного відновлення строку позовної давності.
З такими доводами касаційного суду погодитись не можна з наступних
підстав. Господарським судом встановлено, що сторонами не
оспорюється законність укладення 22.05.1998 року договору
купівлі-продажу цінних паперів № 1/22-98 (далі - Договір),
наявність простого векселя і його номінальна вартість.
Предметом спору є виконання сторонами умов договору, за яким
позивач зобов'язався продати простий вексель № 80351630128014,
номінальною вартістю 681921, 02 грн. зі строком платежу 22.05.1998
року, а відповідач (далі - Банк) його прийняти та оплатити
22.05.1999 року.
Позивач свої зобов'язання виконав, 22.05.1998 року передав простий
вексель Банку і цей факт ним не оспорюється.
На підставі витребуваних первинних документів, відповідно до вимог
інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку
банків України ( v0495500-97 ) (v0495500-97)
, затвердженої постановою Правління
Національного банку України від 21.11.1997 року №388 (далі -
Інструкція) та постанови Кабінету Міністрів України від 3.04.1993
року "Про затвердження положення про організацію бухгалтерського
обліку і звітності в Україні" ( 250-93-п ) (250-93-п)
, договору
купівлі-продажу цінних паперів № 1/22-98, балансу ЗАТ "ХХХ" за
1998-2003 роки, книги реєстрації платіжних доручень, Акта
перевірки ДПІ Я-ського району м. Н-ська від 3.03.2003 року №
23-21/26-215, господарський суд прийшов до обгрунтованого висновку
про заборгованість банка перед позивачем в сумі 681921, 02 грн.
Відповідно до ст. 166 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
боржник
вправі виконати зобов'язання до строку, якщо інше не випливає із
закону, договору.
За п.2 Договору Банк зобов'язаний провести оплату простого векселя
22.05.1999 року.
Із виписки руху коштів поточного рахунку позивача, наданої Банком
вбачається, що Банк в порушення п.2 Договору та Інструкції
( v0495500-97 ) (v0495500-97)
(клас 3 - Операції з цінними паперами та інші
активи і зобов'язання), 22.05.1998 року Банк зараховує на
рахунок № 26008301249 ЗАТ "ХХХ" вартість простого векселя в сумі
681921 грн. 02 коп. і в цей же день списує на свій
банківський рахунок № 29098014 (клас 2 - Операції з клієнтами).
Шляхом внутрішньокоригуючих проводок, коштами позивача, Банк і
погасив позику АТ "ZZZ" і рахунок закрив.
Відповідно до ст. 33 ГПК України( 1798-12 ) (1798-12)
кожна сторона повинна
довести ті обставини на які вона посилається, як на підставу своїх
вимог і заперечень.
Суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про
невиконання своїх зобов'язань Банком за Договором, оскільки докази
про перерахування на рахунок позивача вартості векселя та надання
відповідачу повноважень щодо погашення позики АТ "ZZZ" відсутні, а
згідно ст. 33 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
кожна сторона повинна
довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх
вимог.
Відповідно до ст. 80 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
, якщо суд
визнає поважною причину пропуску строку позовної давності,
порушене право підлягає захистові. Наведені позивачем причини
пропуску строку позовної давності суд визнав поважними і законно
їх поновив.
Згідно з вимогами ст. ст. 161, 162 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
,
зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений
строк відповідно до вказівок закону, договору. Одностороння
відмова від виконання умов договору не допускається.
Банк свої зобов'язання за договором не виконав, тому суд першої
інстанції правильно задовольнив позов ЗАТ "ХХХ".
Висновок касаційного суду щодо неповного з'ясування обставин
справи, відсутності векселя, неможливості надання юридичної оцінки
банківським операціям не відповідає фактичним обставинам справи і
є помилковим.
Надавши переоцінку доказам у справі та визнавши, що строк позовної
давності пропущений без поважних причин, касаційний суд вийшов за
межі своїх повноважень, передбачених ч.2 ст. 111-7 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
та ст.ст. 80-81 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
.
За таких обставин, незаконна постанова суду касаційної інстанції
підлягає скасуванню, а законне і обгрунтоване рішення суду першої
інстанції -залишенню в силі.
Керуючись ст.ст. 111-17, 111-18, 111-19, 111-20 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Судова палата
постановила:
Касаційну скаргу ЗАТ "ХХХ" задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України ( sp14/046-1 ) (sp14/046-1)
від 29.07.2003 року скасувати.
Рішення господарського суду Н-ської області від 18.03.2003 року
залишити без змін.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.