240/10400/23 Про визнання протиправною та скасування постанови Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу - 21.03.2024 Прийняття

2. На обґрунтування позовних вимог позивач указував, що постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу № 356045 від 11.04.2023, винесена начальником відділу державного нагляду (контролю) у Житомирській області Державної служби України з безпеки на транспорті Грибаном М.М., є незаконною та протиправною, оскільки позивач не надав послуги з перевезення вантажів. Позивач наголошує, що приписи Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 № 340 (z0811-10) (далі - Положення № 340), порушення яких встановлено відповідачем під час рейдової перевірки, поширюють свою дію на суб`єктів господарювання, які надають послуги з перевезення вантажів та не поширюються на фізичних осіб, що здійснюють перевезення вантажів для власних потреб. Вказане стосується і положень Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 24.06.2010 № 385 (z0946-10) (далі - Інструкція № 385). А тому, на переконання позивача, застосування до нього штрафних санкцій, передбачених статтею 60 Закону України "Про автомобільний транспорт", а саме відсутність документів, визначених у статті 48 цього Закону - роздруківки з цифрового тахографа та протоколу адаптації тахографа, є безпідставним.

Установлені судами фактичні обставини справи

3. Посадовими особами відділу державного накладу (контролю) у Хмельницькій області Уктрансбезпеки 27.02.2023 на відрізку шляху Н-03 280км у Хмельницькій області було зупинено автомобіль марки VOLKSWAGEN LT 46, реєстраційний номер НОМЕР_1 для здійснення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.

4. Власником автомобіля - вантажного фургону VOLKSWAGEN LT 46 державний номерний знак НОМЕР_1, згідно з свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 є дружина позивача - ОСОБА_2 . Водієм транспортного засобу був ОСОБА_1 .

5. Згідно з відомостями ТТН №1 від 27.02.2023, наданої під час перевірки, перевізником зазначено ОСОБА_1 .

6. За результатами перевірки було складено акт №349392 від 27.02.2023 у якому посадові особи контролюючого органу дійшли висновку про порушення позивачем статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 № 2344-ІІІ (далі - Закон № 2344-ІІІ (2344-14) ), які полягають у тому, що під час надання послуг з перевезень вантажів, транспортний засіб обладнано цифровим тахографом та виявлено відсутність протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, картки водія та роздруківка даних роботи водія ОСОБА_1 за 27.02.2023 на паперовому носії, передбачених статтею 48 Закону № 2344-ІІІ.

7. Водій із актом ознайомлений, про що свідчить його підпис та пояснення у відповідній графі акту перевірки.

8. На підставі цього акту перевірки, виконуючим обов`язки начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Житомирській області Державної служби України з безпеки на транспорті Грибаном М.М. складено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу від 11.04.2023 за №356045, якою до позивача, відповідно до абзацу 3 частини першої статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт", застосовано адміністративно-господарський штраф у сумі 17000,00 грн.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

9. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 28.06.2023, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10.08.2023, адміністративний позов задоволено, визнано протиправною та скасовано постанову відділу державного контролю за безпекою на транспорті в Житомирській області Державної служби України з безпеки на транспорті від 11.04.2023 №356045 про застосування адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17000 грн.

9.1 Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, суб`єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, у тому числі за надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 Закону №2344-III, є виключно автомобільний перевізник, який здійснює за власний кошт перевезення вантажів.

9.2. Водночас, як зауважили суди попередніх інстанцій, в межах спірних правовідносин позивач зазначав, що не є суб`єктом відповідальності, передбаченої абзацом 3 частини першої статті 60 Закону № 2344-ІІІ, оскільки відповідно наданих документів ОСОБА_1 не є власником транспортного засобу марки VOLKSWAGEN LT 46, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

9.3. Суди обох інстанцій також зазначили, що висновки відповідача щодо того, що саме ОСОБА_1 на дату проведення рейдової перевірки (27.02.2023) виступав автомобільним перевізником ґрунтуються виключно на відомостях наданої до перевірки ТТН №1 від 27.02.2023.

9.4. При цьому, спростовуючи посилання відповідача на зміст ТТН №1 від 27.02.2023, судами зазначено, що загальними нормами Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363 (z0128-98) визначено, що товарно-транспортна накладна - документ на вантаж, а не документ, який визначає право власності/користування транспортним засобом, та/або автомобільного перевізника.

9.5. За оцінкою судів обох інстанцій висновки відповідача щодо того, що ОСОБА_1 на дату проведення перевірки від 27.02.2023 виступав автомобільним перевізником в розумінні норм Закону № 2344-ІІІ (2344-14) є помилковими, що в свою чергу виключає застосування до останнього відповідальності передбаченої статтею 60 цього ж Закону.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції

10. Не погодившись із рішенням судів першої та апеляційної інстанцій Укртрансбезпека звернулася до Верховного Суду (далі - Суд) із цією касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, просить скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 28.06.2023 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10.08.2023 у справі № 240/10400/23 та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

11. Ця касаційна скарга подана з підстав, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України із посиланням на те, що судами попередніх інстанцій не було враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 06.07.2023 у справі №560/514/22, від 22.02.2023 у справі № 240/22448/20 щодо застосування статей 48, 60 Закону № 2344-ІІІ.

11.1. Так, касатор зазначає, що у постанові від 22.02.2023 у справі № 240/22448/20 Верховний Суд зазначив, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена абзацом шістнадцятим частини першої статті 60 Закону № 2344-ІІІ, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж. Суд погодився з доводами касатора (Укртрансбезпеки) про те, що автомобільний перевізник має використовувати транспортний засіб для перевезення вантажу на законних підставах. Проте автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону № 2344-ІІІ), а не власник/користувач транспортного засобу."

11.2 У постанові від 06.07.2023 у справі № 560/514/22 Верховний Суд висловив позицію щодо документу, який обов`язково повинен надаватися під час проведення рейдової перевірки посадовим особам Укртрансбезпеки під час вантажних перевезень та якій підтверджує особу перевізника у разі здійснення вантажних перевезень, а саме товарно-транспортна накладна.

11.3. Касатор вказує, що у цій справі під час проведення рейдової перевірки водієм було надану товарно-транспортну накладну № 1 від 27.02.2023 в графі автомобільного перевізника якої, вказано ОСОБА_1 . Отже, на переконання Укртрансбезпеки, факт надання послуг з перевезення вантажу саме позивачем підтверджується наданою під час перевірки товарно-транспортною накладною від 27.02.2023 № 1.

11.4. На думку відповідача, у цьому випадку, помилковою є позиція судів попередніх інстанцій щодо того, що товарно-транспортна накладна - це документ на вантаж, а не документ, який містить дані про належного автомобільного перевізника.

12. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06.11.2023 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

13. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 20.03.2024 закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду у порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами у відповідності до частини першої статті 345 КАС України.

Позиція інших учасників справи

14. Ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06.11.2023 про відкриття касаційного провадження за вказаною касаційною скаргою отримано позивачем 14.11.2023, що підтверджується наявним у матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення ПАТ "Укрпошта", ідентифікатор внутрішнього поштового відправлення 0600232216902. Правом подати відзив на касаційну скаргу позивач не скористався, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів попередніх інстанцій в касаційному порядку.

Позиція Верховного Суду

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

15. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Водночас згідно із частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

16. Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням у межах доводів касаційної інстанції за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить із такого.

17. Спірні правовідносини виникли у зв`язку із винесенням Укртрансбезпекою оскаржуваної постанови про накладення адміністративно-господарського штрафу за порушення Закону України "Про автомобільний транспорт" (2344-14) , а саме відсутність на момент перевірки документів, передбачених положеннями статті 48 цього Закону - протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, картки водія та роздруківка даних роботи водія, передбачених Інструкцією № 385 та Положенням № 340.

18. Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 № 2344-III (2344-14) , в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі також - Закон № 2344-III (2344-14) ).

19. Приписами частини чотирнадцятої статті 6 Закону № 2344-III визначено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

20. Згідно з частинами сімнадцятої-двадцятої статті 6 Закону № 2344-III рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

21. Процедура здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі також - суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами визначена Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 (1567-2006-п) в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі також - Порядок № 1567).

22. За приписами пункту 14 Порядку № 1567 рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об`єктах, що використовуються суб`єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.

23. Відповідно до пункту 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно, зокрема, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону; виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.

24. Згідно з частинами першою-другою статті 48 Закону № 2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

25. Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

26. Аналіз положень статті 48 Закону № 2344-III дає підстави для висновку, що законодавцем при визначенні документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів не встановлений їх вичерпний перелік, проте зазначено про необхідність наявності інших документів, передбачених законодавством.

27. Так, 07.09.2005 Верховною Радою України прийнято Закон України від №2819-ІV "Про приєднання України до Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР)" (норми якого набрали чинності з 11.10.2005 (далі - Закон №2819-ІV (2819-15) )), згідно з яким Україна приєдналася до Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР), укладеної 01.07.1970 в м. Женева.

28. На виконання вимог Закону №2819-ІV (2819-15) було прийнято низку нормативно-правових актів, зокрема, 11.07.2007 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №914 "Про виконання Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР)", якою, зокрема, Міністерство транспорту і зв`язку визначено органом, що забезпечує надання інформації з питань обладнання транспортних засобів, які призначаються для міжнародних автомобільних перевезень (далі - транспортні засоби), контрольними приладами (тахографами) реєстрації режимів праці та відпочинку водіїв. Також, разом з іншими суб`єктами владних повноважень указане Міністерство було зобов`язане визначити вимоги, яким повинні відповідати ці прилади, а також порядок їх використання, а також розробити і подати у двомісячний строк Кабінетові Міністрів України пропозиції щодо обладнання транспортних засобів такими приладами.

28.1. Надалі Міністерством транспорту та зв`язку було розроблено та затверджено Інструкцію з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв`язку від 24.06.2010 №385 (z0946-10) (далі - Інструкція №385) та Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв`язку від 07.06.2010 № 340 (z0811-10) (далі - Положення № 340).

28.2. За правилами пункту 1.3 Інструкції № 385 її положення поширюються на суб`єктів господарювання, які проводять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі). Водночас, за визначенням, наведеним у пункті 1.4. Інструкції №385 перевізники - це суб`єкти господарювання, які провадять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільним транспортом.

28.3. Пунктом 1.1. Положення № 340 передбачено, що це Положення розроблено відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року №153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР), Кодексу законів про працю України (322-08) (далі - КЗпП України (322-08) ) та Законів України "Про автомобільний транспорт" (2344-14) , "Про дорожній рух" (3353-12) .

28.4. Вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами (далі - ТЗ) (пункт 1.3 Положення № 340). вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами (пункт 6.1. Положення № 340).

28.5. При цьому, за пунктом 1.4. це Положення не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються, зокрема фізичними особами за власний рахунок для власних потреб без використання праці найманих водіїв.

29. Отже, законодавець, передбачивши наявність обов`язку обладнання транспортного засобу тахографом або наявність індивідуальної контрольної книжки водія для автомобільних перевізників, проте не визначив процедури дотримання цього обов`язку для категорії осіб, які не надають послуги з перевезення вантажів, а перевозять вантаж для власних потреб власними засобами, без залучення безпосередніх перевізників.

30. Своєю чергою абзацом 3 частини першої статті 60 Закону № 2344-III визначено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за відсутність на момент перевірки перевезень, зокрема, вантажів документів, перелік яких визначений статтею 48 цього Закону в розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

31. Абзацом 1 частини першої статті 60 Закону № 2344-IIІ визначено, що суб`єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт - є автомобільний перевізник.

32. В розумінні вимог статті 1 Закону № 2344-III автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

33. Згідно з розділом 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363 (z0128-98) , зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568 (z0128-98) , перевізник - фізична або юридична особа-суб`єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами.

34. Товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу.

35. Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.

36. Транспортна послуга - перевезення вантажів та комплекс допоміжних операцій, що пов`язані з доставкою вантажів автомобільним транспортом.

37. Відповідно до пункту 11.1 зазначених Правил № 363, основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7до цих Правил.

38. Верховний Суд, аналізуючи у постанові від 19.10.2023 у справі № 640/27759/21 законодавства, що врегульовують спірні правовідносини зазначив, що в контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити із того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов`язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов`язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.

39. Верховний Суд зауважив, що основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.

40. У постанові від 22.02.2023 у справі № 240/22448/20 Верховний Суд, вирішуючи питання щодо визначення належного суб`єкта, відповідального за порушення законодавства про автомобільний транспорт зауважував на тому, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена статтею 60 Закону № 2344-III, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж. При цьому, автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися) або зі слів водія.

41. Аналогічні висновки за схожих обставин справи викладені Верховним Судом у постанові від 12.10.2023 у справі № 280/3520/22.

42. Тобто, положення статті 60 Закону № 2344-III не можуть бути застосовані до особи, яка не є учасником правовідносин, щодо яких компетентним органом проводиться перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт (постанова Верховного Суду від 07.12.2023 у справі № 620/18215/21).

43. При цьому, на підставі самих лише реєстраційних документів на транспортний засіб не визначити суб`єкта, який має нести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт. Ці вихідні дані орган контролю отримує на місці перевірки, тоді як постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу виноситься за результатами розгляду справи в територіальному органі Укртрансбезпеки і саме під час її розгляду і має бути встановлений суб`єкт (особа порушника), який в розумінні частини першої статті 60 Закону № 2344-ІІІ має нести відповідальність за порушення вимог цього Закону.

44. У постанові від 23.08.2023 у справі № 600/1407/22-а за схожих обставин справи Верховний Суд зауважив на тому, що автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону № 2344-III). Не без того, що надання послуги з перевезення вантажів може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої частиною першої статті 60 Закону № 2344-III.

45. Із обсягу встановлених судами обставин цієї справи слідує, що під час перевірки марки VOLKSWAGEN LT 46, реєстраційний номер НОМЕР_1 водієм ОСОБА_1 було надано уповноваженим особам контролюючого органу ТТН №1 від 27.02.2023, у якій перевізником визначено ОСОБА_1 . Власником автомобіля - вантажного фургону VOLKSWAGEN LT 46 державний номерний знак НОМЕР_1, згідно з свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 є дружина позивача - ОСОБА_2 .

46. За результатами перевірки було складено акт № 349392 від 27.02.2023, у якому посадові особи контролюючого органу дійшли висновку про порушення позивачем статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 № 2344-ІІІ (далі - Закон № 2344-ІІІ (2344-14) ), які полягають у тому, що під час надання послуг з перевезень вантажів, транспортний засіб обладнано цифровим тахографом та виявлено відсутність протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, картки водія та роздруківка даних роботи водія ОСОБА_1 за 27.02.2023 на паперовому носії, передбачених статтею 48 Закону № 2344-ІІІ.

47. На підставі цього акту перевірки, контролюючим органом винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу від 11.04.2023 за № 356045, якою до позивача, відповідно до абзацу 3 частини першої статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт", застосовано адміністративно-господарський штраф у сумі 17000,00 грн.

48. За висновком судів попередніх інстанцій, у цьому випадку, контролюючий орган безпідставно врахував відомості з наданої під час перевірки ТТН №1 від 27.02.2023 щодо особи автомобільного перевізника, оскільки відповідно до Правил № 363 товарно-транспортна накладна це документ на вантаж, а не документ, який визначає право власності/користування транспортним засобом, та/або автомобільного перевізника.

49. Водночас такі висновки судів попередніх інстанцій є помилковими, позаяк за відсутності інших документів, які спростовують інформацію зазначену в ТТН про автомобільного перевізника, встановлення особи перевізника здійснюється відповідно до вказаних в ТТН відомостей щодо такої особи, які є обов`язковими при її оформленні.

50. Разом із тим, при вирішенні спірних правовідносин суди попередніх інстанцій не надали оцінки підставам позову, якими позивач обґрунтовував протиправність оскаржуваної постанови, а саме доводам про те, що позивач не надавав послуги з перевезення вантажів та не суб`єктом господарювання, який надає такі послуги в розумінні Закону № 2344-ІІІ (2344-14) , що підтверджувалося ним виписками з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних-осіб підприємців та громадських формувань. У зв`язку із цим позивач уважає, що на нього не поширюють дію приписи Інструкції № 385 та Положення № 340 в частині обов`язку пред`являти до перевірки протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, картки водія та роздруківка даних роботи водія.

51. Натомість суди попередніх інстанцій, зосередившись на встановленні особи належного перевізника, не звернули уваги на те, що у межах спірних правовідносин з`ясуванню підлягає питання чи здійснювалося позивачем надання послуг з перевезення вантажів або ж перевезення вантажу транспортним засобом, який належить дружині позивача ОСОБА_2, для власних потреб, як на тому наполягає позивач.

52. Тож саме ці підстави суди попередніх інстанцій і мали перевірити та надати їм належну оцінку.

53. При цьому, позивач надав суду докази на підтвердження тих обставин, на які посилався під час звернення до суду із цим позовом, однак такі залишилися без дослідження та оцінки судів попередніх інстанцій у взаємозв`язку із підставами позову.

54. Верховний Суд звертає увагу, що одне із призначень обґрунтованого судового рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті, та надати стороні можливість його оскарження у разі незгоди з аргументами суду. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль за здійсненням правосуддя.

55. Це означає, що судове рішення має містити пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.

56. Тож при оскаржені рішення суду слід звертати увагу на те, що залишення без уваги ключових доводів сторони є прямим порушенням процесу.

57. Оскільки вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судів попередніх інстанцій, тому з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні) відсутня можливість перевірити правильність його висновків в цілому по суті спору.

58. При цьому Верховний Суд зазначає, що діє в межах повноважень визначених статтею 341 КАС України, частиною другою якої встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази,

59. Підсумовуючи наведене, Верховний Суд констатує, що висновки судів попередніх інстанцій є передчасними, та такими, що зроблені без повного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 КАС України та з неправильним застосуванням норм матеріального права, а відтак оскаржувані судові рішення не є таким, що відповідає вимогам законності та обґрунтованості, встановленим статтею 242 КАС України.

60. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

61. Згідно з частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.

62. Відповідно до частини четвертої статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

63. З огляду на викладене, Верховний Суд доходить висновку, що оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій не можуть вважатися обґрунтованими та законними, а тому підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

64. Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно ретельно дослідити спірні правовідносини з урахуванням викладених у цій постанові висновків і надати оцінку вказаним обставинам та в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права і постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.

65. З огляду на результат касаційного розгляду справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті задовольнити частково.

2. Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 28 червня 2023 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2023 року у справі № 240/10400/23 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до Житомирського окружного адміністративного суду.