Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.10.2003 року (скасовано постанову ВГСУ)
Верховний Суд України на засіданні суддів Судової палати у
господарських справах у складі:
головуючого судді,
суддів;
за участі представників
позивача: присутній,
відповідача: присутні;
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги
Товариства з обмеженою відповідальністю "XXX" (далі - Товариство)
та Відкритого акціонерного товариства "SSS" (далі - Банк) на
постанову Вищого господарського суду України від ХХ червня 2003
року у справі за позовом Банку до Товариства про стягнення 109 645
грн. 65 коп. боргу,
встановив:
З позовом до Господарського суду Ч-ської області Банк звернувся ХХ
вересня 2002 року.
Заявлена позовна вимога мотивована тим, що Товариство неналежно
виконувало взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, а
саме - не повернуло одержаний кредит і не сплатило відсотки за
користування ним. Банк просить стягнути 62 802 грн. 81 коп.
несплачених відсотків за період з ХХ липня 2000 року до ХХ вересня
2002 року відповідно до статті 214 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
з
урахуванням встановленого індексу інфляції (далі - індекс
інфляції), що за його розрахунками становить 48 842 грн. 84 коп.,
а разом 109 645 грн. 65 коп..
Заявою від ХХ листопада 2002 року позивач збільшив ціну позову до
115І 335 грн. 32 коп., виходячи з того, що за час розгляду справи
відсотки за користуванням кредитом збільшилися.
Свої заперечення проти позову Товариство мотивувало тим, що
рішенням Господарського суду м. Я-ська від ХХ липня 2000 року у
справі № Х3 за позовом Банку з Товариства суму кредиту і
несплачені відсотки за користування ним стягнуто, у зв'язку з чим
договірні відносини між сторонами, як і грошові зобов'язання,
припинилися.
Рішенням від ХХ листопада 2002 року в позові відмовлено з тих
підстав, що з прийняттям рішення у справі № Х3 припинилися
правовідносини і між Банком та Товариством за кредитним договором
і виникли відносини щодо виконання рішення суду. Тому нарахування
Банком відсотків після ухвалення зазначеного судового рішення
безпідставне і неправомірне.
Постановою від ХХ лютого 2003 року Н-ський апеляційний
господарський суд рішення суду першої інстанції скасував, а позов
задовольнив у заявленій сумі.
Постанова обґрунтована тим, що:
- строк дії кредитного договору сторони визначили з моменту його
підписання і до повного виконання кредитоодержувачем всіх взятих
на себе зобов'язань;
- відповідно до статті 216 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
зобов'язання
припиняється виконанням, проведеним належним чином;
- відповідно до пункту 2.3 кредитного договору нарахування
відсотків здійснюється з дати перерахування першого платежу в
рахунок наданого кредиту до повного погашення суми кредиту;
- неповернення суми кредиту і несплата відсотків за користування
ним є грошовим борговим зобов'язанням Товариства, яке має бути
виконане з урахуванням положень статті 214 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Оскаржуваною постановою Вищий господарський суд України постанову
апеляційного суду і рішення суду першої інстанції скасував, а
справу передав на новий розгляд, виходячи з того, що господарські
суди не розглянули в судовому процесі всебічно, повно і об'єктивно
всі обставини справи в їх сукупності і, відповідно, неправильно
застосували норми матеріального права.
При цьому суд касаційної інстанції погодився з висновком
апеляційного суду про те, що відповідно до статті 216 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
кредитні грошові зобов'язання Товариства перед Банком
у зв'язку з урахуванням судового рішення у справі № Х3 не
припинилися, але його висновок про стягнення заборгованості з
відсотків за користування кредитом з урахуванням індексу інфляції
вважає помилковим.
На його думку, відповідно до статті 214 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
сплаті
з урахуванням індексу інфляції підлягає сума боргу, а відсотки за
користування кредитом є платою за кредит, а не боргом.
Банк і Товариство просять постанову Вищого господарського суду
України скасувати, мотивуючи касаційні скарги неправильним
застосуванням судом норм матеріального права.
Товариство вважає, що відповідно до статей 203, 204 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
в разі порушення строків виконання зобов'язань боржник
несе відповідальність лише у вигляді неустойки та збитків, а тому,
на його думку, після закінчення строку повернення кредиту Банк не
мав права нараховувати відсотки за користування ним і, відповідно,
вимагати їх сплатити з урахуванням індексу інфляції.
З огляду на це воно просить залишити в силі рішення суду першої
інстанції.
Банк просить залишити в силі постанову апеляційного суду, виходячи
з того, що Вищий господарський суд України дійшов помилкового
висновку про те, що відсотки за користування кредитом не є боргом
Товариства, який підлягає сплаті з урахуванням індексу інфляції.
Крім того, посилаючись на пункт третій статті 111-9 та частину
другу статті 111-10 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
він вважає, що у суду
не було підстав передавати справу на новий розгляд, оскільки такі
підстави відсутні в зазначених процесуальних нормах.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників сторін,
розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши
матеріали справи, Верховний Суд України вважає, що касаційна
скарга Банку підлягає задоволенню, а касаційна скарга Товариства -
відхиленню, з таких підстав.
На підставі укладеного між Товариством і Банком договору № Х5 від
ХХ липня 1999 року склалися кредитні правовідносини, зобов'язання
з яких повинні виконуватися відповідно до положень ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
.
Господарськими судами встановлено, що на підставі зазначеного
договору Товариство одержало від Банку кредит в сумі 199 817 грн.
53 коп. зі строком їх повернення ХХ лютого 2000 року.
Рішенням Арбітражного суду Ч-ської області від ХХ липня 2000 року
у справі № Х3 за позовом Банку з Товариства стягнуто неповернену в
обумовлений договором термін зазначену суму кредиту та нараховані
за користування ним відсотки.
Відмовляючи у позові в даній справі суд першої інстанції дійшов
помилкового висновку про те, що з ухваленням зазначеного судового
рішення у справі № Х3 між сторонами припинилися кредитні
правовідносини і виникли відносини щодо виконання судового
рішення.
Такий висновок суперечить положенням статті 216 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
, згідно з якою зобов'язання припиняється виконанням,
проведеним належним чином.
Зокрема, відповідно до пунктів 2.3. і 8 кредитного договору
нарахування відсотків здійснюється з дати перерахування першого
платежу в рахунок наданого кредиту до повного погашення основної
суми кредиту Товариством, а договір діє з моменту його підписання
сторонами до повного виконання Товариством всіх договірних
зобов'язань.
Отже, Банк правомірно нарахував Товариству відсотки за
користування кредитом після рішення суду у справі № Х3,
враховуючи, що навіть на підставі названого судового рішення
кредитні зобов'язання відповідачем не були виконані.
Помилковим є і висновок Вищого господарського суду України в
оспорюваній постанові про те, що відсотки за користування кредитом
є платою за кредит, а не сумою боргу в розумінні статті 214 ЦК
УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, згідно з якою боржник, який прострочив виконання
грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити
суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь
час прострочення.
Відповідно до частини першої статті 151 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
особа,
яка зобов'язана сплатити на користь іншої особи гроші є боржником,
а несплачені гроші є заборгованістю і, відповідно, боргом. Відтак,
заборгованість Товариства зі сплати відсотків за користування
кредитом є його боргом, який відповідно до статті 214 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
підлягає сплаті з у рахуванням встановленого індексу
інфляції за весь час прострочення.
У зв'язку з цим постанова Вищого господарського суду України
ґрунтується на неправильному застосуванні норми матеріального
права І помилкових юридичних висновках щодо встановлених судами
фактичних обставин справи, а тому підлягає скасуванню.
У зв'язку з цим касаційна скарга Товариства не може бути
задоволена.
Натомість постанова суду апеляційної інстанції про задоволення
позову Банку ґрунтується на всебічному та повному дослідженні
фактичних обставин і на належній оцінці доказів, що мають значення
для розгляду справи і вирішення спору по суті, а юридичні висновки
ґрунтуються на положеннях норм матеріального права.
Тому вона підлягає залишенню в силі.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111-17 - 111-20
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Верховний Суд України
постановив:
Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "SSS"
задовольнити, постанову Вищого господарського суду України від ХХ
червня 2003 року ( sp02/737-1 ) (sp02/737-1)
скасувати, а постанову Н-ського
апеляційного господарського суду від ХХ лютого 2003 року
залишити в силі.
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "XXX"
відхилити.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.