Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30.09.2003 року (скасовано постанову ВГСУ)
Верховний Суд України на засіданні Судової палати у господарських
справах у складі:
Головуючого судді,
суддів;
за участю представників товариства з обмеженою відповідальністю
"YYY" - присутні, відкритого акціонерного товариства по
газопостачанню та газифікації "ХХХ" - присутній,
розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою
відповідальністю "YYY" (далі - ТОВ "YYY") на постанову Вищого
господарського суду України від ХХ.06.2003 року № Х2,
встановив:
У грудні 2002 року ТОВ "YYY" звернулося в господарський суд м.
Н-ська із позовом до відкритого акціонерного товариства по
газопостачанню та газифікації "XXX" (далі - ВАТ "XXX") про
стягнення 16 256 929 грн. неоплаченої суми переказних векселів та
до товариства з обмеженою відповідальністю "ZZZ" (далі - ТОВ
"ZZZ") про стягнення 2 322 736 грн. 57 коп. процентів за
векселями.
Позивач зазначав, що товариство з обмеженою відповідальністю
"GGG'' (далі - ТОВ "GGG") було законним держателем переказних
векселів №№ ХХХ1-ХХХ2, ХХХ3-ХХХ4, ХХХ5-ХХХ6, ХХХ7-ХХХ8, ХХХ9-ХХХ0,
ХХ10 (всього 598 векселів), виданих українсько-польським спільним
підприємством "QQQ" (далі - СП "QQQ") ХХ грудня 1998 року та
акцептованих ВАТ "XXX" у цей же день. ХХ листопада 2000 року ТОВ
"GGG" пред'явило вказані векселі до сплати акцептанту - ВАТ "XXX",
але відповідь від останнього в установлені законом строки не
надійшла, що рівносильне відмові у платежі. На підставі договорів
уступки вимоги від ХХ.11.2002 року №№ Х3, Х4, укладених з ТОВ
"GGG", Т0В "YYY" набуло право вимоги боргу за вказаними векселями
в сумі 2 990 000 доларів США, яка пред'явлена позивачем до
стягнення у перерахунку в гривні.
Позовні вимоги до ТОВ "ZZZ" мотивувались тим, що за договором
поруки від ХХ.12.2002 року № Х5 останнє зобов'язалося солідарне
відповідати перед ТОВ "YYY" за виконання зобов'язань за векселями.
Під час розгляду справи позивач доповнив позовні вимоги і просив
стягнути з відповідачів солідарно 242 618 грн. 40 коп. пені,
обґрунтовуючи вказану вимогу посиланням на пункт 48 Положення про
переказний і простий вексель ( v1341400-37 ) (v1341400-37)
, затвердженого
постановою ЦВК і РНК СРСР від 07.08.1937 року № 104/1341 (далі -
Положення про переказний і простий вексель ( v1341400-37 ) (v1341400-37)
), та
статтю 14 Додатку 11 до Женевської конвенції 1930 року
( 995_009 ) (995_009)
.
Позивач також просив у разі визнання договору поруки від
ХХ.12.2002 року № Х5 недійсним покласти відповідальність за
позовом на ВАТ "XXX" у повному обсязі вимог.
ВАТ "XXX" позов не визнавало, мотивуючи свої заперечення тим, що
воно не є акцептантом векселів. ВАТ "XXX" також вказувало, що
Женевська конвенція 1930 року набрала чинності для України 6 січня
2000 року ( v_104800-00 ) (v_104800-00)
, а тому позивач помилково застосовує до
векселів, виданих раніше цієї дати, положення Уніфікованого закону
про переказні векселі та прості векселі ( 995_009 ) (995_009)
(Додаток 1 до
Женевської конвенції 1930 року) та Закону України "Про обіг
векселів в Україні" ( 2374-14 ) (2374-14)
.
ТОВ "ZZZ" позов не визнавало, посилаючись на те, що договір поруки
від ХХ.12.2002 року № Х5 не відповідає вимогам закону і є
недійсним.
Рішенням господарського суду м. Н-ська від ХХ.02.2003 року в
позові до, ТОВ "ZZZ" відмовлено на підставі статті 194 Цивільного
кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
у зв'язку з припиненням поруки. Позов
до ВАТ "XXX" задоволено частково, стягнуто на користь позивача 16
256 929 грн. боргу та 1 990 916 грн. 09 коп. процентів, у решті
позову відмовлено.
Суд визнав, що з урахуванням дати набрання чинності Женевською
конвенцією 1930 року для України з 6 січня 2000 року
( v_104800-00 ) (v_104800-00)
права і обов'язки осіб, зобов'язаних за векселями,
регулюються Положенням про переказний і простий вексель
( v1341400-37 ) (v1341400-37)
, зокрема, пунктами 16, 21, 25, 26, 43, 48, 70
вказаного Положення ( v1341400-37 ) (v1341400-37)
. Задовольняючи позовні вимоги,
суд виходив із доведеності того факту, що векселі, на яких
ґрунтуються заявлені вимоги, ВАТ "XXX" акцептувало ХХ грудня 1998
року і тим самим узяло на себе зобов'язання щодо сплати вексельних
сум. У подальшому, як встановлено судом, векселедавець,
векселедержатель та акцептант внесли зміни до тексту векселів щодо
строку платежу. У зв'язку з цим суд зазначив, що вексель із новими
реквізитами є новим вексельним зобов'язанням; усі особи, які
поставили свої підписи на такому векселі є солідарне зобов'язаними
згідно з новими реквізитами векселя; держатель векселя вправі
пред'явити його до платежу відповідно до нових реквізитів.
Проценти за векселями, які позивачем було розраховано за правилами
пункту 5 статті 2 Закону України "Про обіг векселів в Україні"
( 2374-14 ) (2374-14)
, суд стягнув у розмірі шести відповідно до пункту 48
Положення про переказний і простий вексель ( v1341400-37 ) (v1341400-37)
.
У задоволенні вимоги про стягнення пені суд відмовив з тих
підстав, що вказана вимога не була предметом позову.
Постановою Н-ського апеляційного господарського суду від
ХХ.04.2003 року зазначене рішення залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від ХХ.06.2003 року
№ Х2 зазначені судові рішення скасовано, у позові відмовлено.
Постанова вмотивована посиланням на помилковість висновку судів
першої й апеляційної інстанцій стосовно того, що ВАТ "XXX"
акцептувало переказні векселі, а отже є зобов'язаною особою за
цими векселями.
ХХ вересня 2003 року Верховним Судом України за касаційною скаргою
ТОВ "YYY" порушено провадження з перегляду у касаційному порядку
постанови Вищого господарського суду України від ХХ.06.2003 року №
Х2. У касаційній скарзі ставиться питання про скасування
оскарженої постанови і залишення в силі постанови суду апеляційної
інстанції. Касаційна скарга мотивується посиланням на порушення
положень статей 6, 19, 124, 129 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, невідповідність оскарженої постанови міжнародному
договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою
України, неправильне застосування норм матеріального права. На
обґрунтування мотивів касаційної скарги зроблено посилання на
Женевську конвенцію 1930 року ( 995_009 ) (995_009)
, якою запроваджено
Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників
позивача та відповідача, розглянувши доводи касаційної скарги,
перевіривши матеріали справи, Верховний Суд України вважає, що
касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що ХХ грудня 1998 року СП "QQQ" видало
переказні векселі №№ ХХХ1-ХХХ2, ХХХ3-ХХХ4, ХХХ5-ХХХ6, ХХХ7-ХХХ8,
ХХХ9-ХХХ0, ХХ10 на загальну суму 2 990 000 доларів США, у яких
платником зазначено ВАТ "XXX", а особою, якій або наказу якої
повинен бути здійснений платіж, зазначено товариство з обмеженою
відповідальністю "RRR". Суди визнали, що позивач є законним
держателем вказаних векселів, право вимоги за якими він набув на
підставі договорів уступки вимоги від ХХ.11.2002 року №№ Х3, Х4,
укладених з ТОВ "GGG".
Суди всіх інстанцій зазначили, що права і обов'язки зобов'язаних
за цими векселями осіб повинні визначатися відповідно до Положення
про переказний і простий вексель ( v1341400-37 ) (v1341400-37)
. Висновок судів
щодо застосування до спірних відносин вказаного Положення
( v1341400-37 ) (v1341400-37)
є таким, що відповідає Постанові Верховної Ради
України від 12.09.1991 року № 1545-Х11 "Про порядок тимчасової дії
на території України окремих актів законодавства Союзу РСР"
( 1545-12 ) (1545-12)
, якою встановлено, що до прийняття відповідних актів
законодавства України на території республіки застосовуються акти
законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані
законодавством України, за умови, що вони не суперечать
Конституції і законам України.
Водночас слід зазначити, що Положення про переказний і простий
вексель ( v1341400-37 ) (v1341400-37)
повністю відтворює текст Уніфікованого
закону про переказні векселі та прості векселі ( 995_009 ) (995_009)
(далі -
УВЗ), запровадженого Женевською конвенцією 1930 року, за
виключенням статей 31, 38, 48, в яких знайшли відображення вказані
у Додатку 11 до Конвенції ( 995_009 ) (995_009)
застереження, з урахуванням
яких СРСР приєднався до Конвенції 25 листопада 1936 року. Згідно
зі статтею 7 Закону України від 12.09.1991 року № 1543-ХН "Про
правонаступництво України" ( 1543-12 ) (1543-12)
Україна є правонаступником
прав і обов'язків за міжнародними договорами Союзу РСР, які не
суперечать Конституції України та інтересам республіки. Постановою
Верховної Ради України від 17.06.1992 року № 2470-Х11 "Про
застосування векселів в господарському обороті України"
( 2470-12 ) (2470-12)
в Україні було введено вексельний обіг з використанням
простого і переказного векселя відповідно до Женевської, конвенції
1930 року.
Таким чином, з урахуванням положень Закону України "Про
правонаступництво" ( 1543-12 ) (1543-12)
до ратифікації Україною Женевської
конвенції 1930 року вексельний обіг в Україні регулювався як
безпосередньо нормами УВЗ ( 995_009 ) (995_009)
з урахуванням обумовлених
СРСР застережень, так і Положенням про переказний і простий
вексель ( v1341400-37 ) (v1341400-37)
.
Згідно із Законом України від 06.07.1999 року № 826-ХIV "Про
приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою
запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості
векселі" ( 826-14 ) (826-14)
Україна приєдналася до Женевської конвенції
1930 року, якою запроваджено УВЗ ( 995_009 ) (995_009)
, з урахуванням
застережень, обумовлених Додатком 11 до цієї Конвенції
( 995_009 ) (995_009)
. Конвенція набрала чинності для України 6 січня
2000 року , а з 4 травня 2001 року набрав чинності Закон України
"Про вексельний обіг в Україні" ( 2374-14 ) (2374-14)
, що містить
застереження, з урахуванням яких Україна приєдналася до Конвенції.
Відповідно до статті 47 УВЗ ( 995_009 ) (995_009)
(пункту 47 Положення про
переказний і простий вексель ( 995_009 ) (995_009)
) всі трасанти,
акцептанти, індосанти і особи, які забезпечують авалем платіж за
переказним векселем, є солідарно зобов'язаними перед держателем.
Держатель має право пред'явити позов до кожної з цих осіб окремо і
до всіх разом, при цьому необов'язково додержуючись тієї
послідовності, в якій вони зобов'язалися. Надаючи держателю право
витребувати вексельну суму не тільки від основного боржника, а й
від усіх осіб, що брали участь в обігу векселя, стаття 53 УВЗ
( 995_009 ) (995_009)
(пункт 53 Положення про переказний і простий вексель
( 995_009 ) (995_009)
) обмежує держателя в реалізації вказаного права
певними строками. Такими строками є: строк для пред'явлення
векселя зі строком платежу за пред'явленням або у визначений строк
від пред'явлення; строк для здійснення протесту у неакцепті або у
неплатежі; строк для пред'явлення векселя для платежу у разі
застереження "обіг без витрат". У разі закінчення вказаних строків
і нездійснення держателем дій, для яких такі строки встановлені,
держатель втрачає своє право регресу проти індосантів,
векселедавця та інших зобов'язаних осіб, за винятком акцептанта.
Скасовуючи рішення судів першої й апеляційної інстанцій, Вищий
господарський суд України виходив із того, що ВАТ "XXX" не є
акцептантом переказних векселів, а отже і не є зобов'язаною особою
за векселями. Цей висновок Вищий господарський суд України
обґрунтував тим, що під час пред'явлення до акцепту векселів,
виданих зі строком платежу "за пред'явленням", ВАТ "XXX" змінило
строки платежу "за пред'явленням, але не раніше ХХ грудня 1999
року", тобто внесло не передбачені вексельним законодавством зміни
у текст векселів. Вищий господарський суд України послався також
на рішення Р-кого районного суду м. Ч-ська від ХХ.02.2001 року у
справі № Х1, залишене без змін ухвалою Ч-ського обласного суду від
ХХ.04.2001 року та ухвалою Верховного Суду України від ХХ.08.2002
року, яким скасовано нотаріальну дію, вчинену приватним нотаріусом
щодо опротестування переказних векселів у неплатежі. В оскарженій
постанові зазначено, що підставою для скасування нотаріальної дії
стало встановлення факту неакцепту переказних векселів ВАТ "XXX".
Відповідно до частини 4 статті 35 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
рішення суду з цивільної справи, що
набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо
фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення
спору.
Проте з таким висновком Вищого господарського суду України
погодитись не можна, оскільки він не відповідає нормам
матеріального права та дійсним обставинам справи, встановленим
судами.
Відповідно до статті 26 УВЗ ( 995_009 ) (995_009)
(пункту 26 Положення про
переказний і простий вексель ( 995_009 ) (995_009)
) акцепт є безумовним, але
трасат може обмежити його частиною суми, яка підлягає сплаті.
Будь-яка інша зміна, внесена акцептантом у зміст переказного
векселя, рівнозначна відмові в акцепті. Однак акцептант відповідає
згідно зі змістом свого акцепту.
Таким чином, за правилами вказаної статті зміна акцептантом інших
реквізитів векселя, ніж сума платежу, призводить до таких
наслідків:
- вексель із первинними реквізитами вважається неакцептованим, що
дає право його держателю вчинити протест у неакцепті та пред'явити
регресну вимогу до всіх зобов'язаних за векселем осіб;
- акцепт, здійснений зі зміною первинних реквізитів, дає право
векселедержателю вважати себе держателем векселя із новими
реквізитами та пред'явити його до платежу згідно з цими
реквізитами.
Право вибору в такому випадку надається векселедержателю.
Окрім того, висновку щодо зміни реквізитів векселів під час
пред'явлення їх до акцепту, Вищий господарський суд України дійшов
з порушенням своїх процесуальних повноважень, визначених статтею
111-7 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
оскільки цього не було встановлено судами першої й апеляційної
інстанції. Навпроти, суди першої й апеляційної інстанцій визнали
встановленим, що ХХ грудня 1998 року ВАТ "XXX" акцептувало
векселі, а в подальшому до тексту векселів було внесено зміни щодо
строку платежу.
Вексельне законодавство не виключає можливості внесення до векселя
змін, які стосуються обсягу та характеру відповідальності осіб, що
поставили свої підписи на векселі. Відповідно до статті 69 УВЗ
( 995_009 ) (995_009)
(пункту 69 Положення про переказний і простий вексель
( 995_009 ) (995_009)
) у разі зміни тексту переказного векселя особи, які
поставили свої підписи після цієї зміни, зобов'язані згідно зі
змістом зміненого тексту; особи, які поставили свої підписи до
цієї зміни, зобов'язані згідно зі змістом первісного тексту. При
цьому УВЗ ( 995_009 ) (995_009)
не містить будь-яких обмежень щодо кола
осіб, які мають право вносити зміни до тексту переказного векселя.
Таке обмеження діє лише з 4 травня 2001 року, тобто з дня набрання
чинності Законом України "Про вексельний обіг в Україні"
( 2374-14 ) (2374-14)
, статтею 13 якого встановлено, що зміни до тексту
векселя можуть вноситися за ініціативою його держателя виключно
векселедавцем (трасантом) шляхом закреслення старого реквізиту та
написання нового із зазначенням дати внесення змін та підписанням
відповідно до цього Закону ( 2374-14 ) (2374-14)
.
Оскільки зміни до тексту векселів щодо строку платежу підписано
особами, які діяли від імені ВАТ "XXX", то за нормами статті 69
УВЗ ( 995_009 ) (995_009)
(пункту 69 Положення про переказний і простий
вексель ( 995_009 ) (995_009)
) ВАТ "XXX" несе зобов'язання за такими
векселями відповідно до змісту зміненого тексту.
Не можна погодитись з мотивами оскарженої постанови і в частині
посилання на рішення Р-ського районного суду м. Ч-ська від
ХХ.02.2001 року у справі № Х1 щодо фактів, встановлених цим судом.
У мотивувальній частині рішення Р-ський районний суд м. Ч-ська
зазначив: якщо зміна строку зроблена ВАТ "XXX" у момент прийняття
векселя до акцепту, то правильно зробити висновок про те, що
вексель не акцептовано, і ВАТ "XXX" не є акцептантом. У даному
випадку оціночне судження зроблено внаслідок припущення, а тому
воно неправильно визнано Вищим господарським судом України як
встановлений судом факт і на нього помилково поширено положення
частини 4 статті 35 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
Неправильне застосування Вищим господарським судом України норм
вексельного законодавства та порушення норм процесуального права
призвело до помилкового скасування судових рішень у справі. Немає
й інших підстав для скасування постанови суду апеляційної
інстанції, який погодився з висновками суду першої інстанції щодо
доведеності та законності позовних вимог.
Враховуючи викладене, оскаржена постанова підлягає скасуванню, а
скасована нею законна й обгрунтована постанова суду апеляційної
інстанції підлягає залишенню в силі.
Керуючись статтями 111-17 - 111-20 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Верховний Суд України
Постановив:
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "YYY"
задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України ( sp14/045-1 ) (sp14/045-1)
від ХХ.06.2003 року № Х2 скасувати, а постанову Н-ського
апеляційного господарського суду від ХХ.04.2003 року
залишити в силі.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.